Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2016 р. м. Київ К/800/41360/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившева Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Биструшкіна В.Ю.,

відповідача Бутрік А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській областіна постановуОдеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 рокута ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 рокуу справі2а-10730/10/1570за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрлоудсистем»доДержавної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській областіпроскасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрлоудсистем» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Укрлоудсистем») звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Суворовському районі ГУ ДФС в Одеській області) від 13 жовтня 2010 року №0002512301/0, №0002502301/0, №00024922301/0, №00024922301/0.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2015 року, зазначені судові рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вищим адміністративним судом в ухвалі вказано на необхідність при новому розгляді справи надати оцінку доводам відповідача відносно того, що порушення підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не є підставою для зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а висновки податкового органу щодо цих порушень по суті не спростовані.

За наслідками нового розгляду справи, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки ТОВ «Укрлоудсистем» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень, серпень 2010 року у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01 червня 2010 року по 31 серпня 2010 року, складені акти перевірки від 08 жовтня 2010 року №5954/23-2/31339337 (за липень 2010 року) та №5985/23-2/31339337 (за серпень 2010 року), в яких зазначено, що на порушення підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7, згідно із підпунктом 7.7.7 (в) пункту 7.7 статті 7, пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач не має права на визначення бюджетного відшкодування.

На підставі зазначених актів перевірки відповідачем 13 жовтня 2010 року прийняті податкові повідомлення - рішення:

№0002512301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за серпень 2010 року в розмірі 46546,00 грн., в тому числі за основним платежем - 38788,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 7758,00 грн.;

№0002502301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за червень, липень 2010 року в розмірі 1451435,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1060326,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 391109,00 грн.;

№0002482301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування, у тому числі заявленого у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за липень 2010 року з податку на додану вартість в розмірі 782648,00 грн.;

№0002492301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування, у тому числі заявленого у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за серпень 2010 року з податку на додану вартість в розмірі 239892,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову суди першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його доводи, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 13 жовтня 2010 року №0002512301/0, №0002502301/0, №0002482301/0, №0002492301/0.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, підставою для винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень було встановлені відповідачем в актах перевірки порушення позивачем підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168-97/ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №168/97-ВР). Порушення позивачем зазначених вимог закону, в актах перевірки обґрунтовано тим, що позивач, надаючи послуги з перевалки (прийомка з залізничного транспорту, накопичення, переміщення, навантаження на морський транспорт) транзитних скраплених газів нерезиденту, тобто послуг, які звільнені від оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 5.15 статті 5 Закону України №168-97/ВР, включав до податкового кредиту суми податку, сплачені під час придбання для їх використання в таких операціях.

Колегія суддів погоджується з правомірністю такого висновку податкового органу.

Судами встановлено, що позивач надає послуги по прийому (зливу) із залізничних вагоно-цистерн, зберіганню, транспортуванню по трубопроводам і відвантаженню (наливу) на танкера зріджених вуглецеводневих газів (включаючи пропан, бутан та їх суміші), які переміщуються транзитом (або на експорт) за межі митного кордону України.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 року №1172 транзитні послуги - це діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод, тощо.

Відповідно до статті 5 зазначеного Закону, транзитними вантажами є насипні, наливні, навалочні, штучні, тарно-штучні товари, вантажобагаж, що прийняті до перевезення згідно з договором (контрактом). Такі вантажі, а також транспортні засоби транзиту і контейнери вважаються прохідними через територію України у разі, якщо проходження цих вантажів з перевантаженням, складуванням, подрібненням на партії, зміною транспортного засобу транзиту чи без таких операцій є частиною повного маршруту перевезення, що розпочинається і закінчується за межами території України.

Пунктом 5.15 статті 5 Закону України №168-97/ВР встановлено, що звільняються від оподаткування цим податком операції з поставки послуг з перевезення пасажирів, їхнього багажу, вантажів та міжнародних відправлень під митним режимом транзиту територією України згідно з положеннями глави 33 Митного кодексу України.

При цьому, відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що вартість послуг, отриманих позивачем від Державного підприємства «Одеська залізниця» на підставі договорів № 1/45 від 12 лютого 2008 року та № ОД /11-10-99 від 15 лютого 2010 року, підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

Однак відповідні суми податку не підлягають включенню до податкового кредиту позивача.

Викладеного не спростовує і віднесення позивачем до податкових зобов'язань сум, отриманих позивачем від нерезидента, як компенсацію послуг залізниці, оскільки такі суми не підпадають під визначення послуг з перевезення вантажів під митним режимом транзиту.

Посилання судів на рішення Господарського суду Одеської області від 02 вересня 2011 року, в якому зазначено про відсутність підстав для оподаткування послуг ДП «Одеської залізниці» податком на додану вартість, колегія суддів вважає помилковим.

Відповідні послуги не відносяться до складу операцій з поставки послуг з перевезення вантажів під митним режимом транзиту територією України, оскільки за визначенням транзитних послуг ДП «Одеська залізниця» не є учасником транзиту, а тому, як платник податку на додану вартість здійснює нарахування відповідного податку на всі вчинювані нею операції на загальних підставах.

Також колегія суддів вважає помилковими висновки судів про проведення відповідачем повторної перевірки даних позивача за червень 2010 року.

Як зазначено в акті перевірки №4519/23-2/31339337 від 16 серпня 2010 року, предметом перевірки були питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок у банку за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось з 01 березня 2008 року по 01 квітня 2009 року.

Тим часом, акт №5954/23-2/31339337 від 08 жовтня 2010 року складений за результатами перевірки достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за липень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01 червня 2010 року по 31 липня 2010 року. Акт №5985/23-2/31339337 складений за результатами перевірки достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01 липня 2010 року по 31 серпня 2010 року.

Отже, правомірність визначення податкового кредиту за червень 2010 року була предметом перевірки, за наслідками якої складено акт №5954/23-2/31339337, а не акт №4519/23-2/31339337, як зазначено судами.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що оподатковувані операції позивача за липень 2010 року складали 0,19% від загального обсягу проведених операцій, а за серпень 2010 року - 0,3%.

За таких обставин у спірних податкових повідомленнях - рішеннях суми податкових зобов'язань визначені за результатами виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за товари (послуги), які призначалися для їх використання в операціях, які звільняються від оподаткування згідно з пунктом 5.15 статті 5 Закону України №168/97-ВР.

Зазначення у податкових повідомленнях - рішеннях від 13 жовтня 2010 року №0002512301/0 та №0002502301/0 помилкової загальної суми платежу прописом, на переконання колегії суддів, є опискою, оскільки зазначені у названих рішеннях суми грошових зобов'язань відповідають сумам, вказаним у актах перевірок, та не свідчить про протиправність таких рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 229, 230, 232, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року у справі №2а-10730/10/1570 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлоудсистем» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень від 13 жовтня 2010 року №0002512301/0, №0002502301/0, №00024922301/0, №00024922301/0.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна