Історія справи

Постанова ВАСУ від 12.02.2026 року у справі №200/16/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 200/16/23

адміністративне провадження № К/990/7362/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 200/16/23,

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником Анісімовою Євгенією Станіславівною, на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) з вимогами:

1.1. визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати не в повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.04.2020 без застосування щомісячної фіксованої індексації в розмірі 4 258,75 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 107;

1.2. зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення в розмірі 4 258,75 грн за період 01.03.2018 по 10.04.2020, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 відсотків військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

1.3. визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному розмірі грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування фіксованої суми індексації, на яку останній мав право на день виключення із списків особового складу військової частини;

1.4. зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням фіксованої суми індексації, на яку позивач мав право на день виключення із списків особового складу військової частини, із урахуванням раніше сплачених сум;

1.5. визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з 10.04.2020 по 30.11.2022;

1.6. зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з 10.04.2020 по 30.11.2022;

1.7. визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01.01.2020;

1.8. зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна, за цінами станом на 01.01.2020, з урахуванням проведених виплат;

1.9. визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2020;

1.10. зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2020.

2. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2023 закрито провадження у цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна, за цінами станом на 01.01.2020, та зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01.01.2020, з урахуванням проведених виплат.

3. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач не провів належного остаточного розрахунку при звільненні та не виплатив належні суми індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Позивач вимагав виплатити компенсацію за втрату доходу через порушення строків їх виплати, а також, посилаючись на статті 116-117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), середнє грошове забезпечення за період затримки розрахунку з 10.04.2020.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , видане 20.11.2015.

5. У період з 25.03.2015 по 10.04.2020 позивач проходив військову службу та був зарахований на грошове та інші види забезпечення до ВЧ НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 прикордонний загін [ ІНФОРМАЦІЯ_1 ] ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

6. Відповідно до копії наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.04.2020 № 161-ОС позивача з 10.04.2020 виключено зі списків особового складу військової частини й усіх видів забезпечення.

7. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 200/6012/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 не в повному розмірі індексації грошового забезпечення. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 10.04.2020 з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, врахувавши при підрахунку підвищення грошового забезпечення всі його складові, які не мають разового характеру, а саме: до підвищення посадового окладу: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за виконання особливо важливих завдань, щомісячну премію, грошову винагороду, відповідно до пункту 5 частини першої постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, надбавку за ризик для життя, винагороду за участь в АТО / ООС; після підвищення посадового окладу: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, винагороду за участь в АТО / ООС та виплатити її, з урахуванням вже виплачених сум; визнання протиправними дій щодо незастосуванні пункту 1 примітки до Додатку 1 та пункту 1 примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого законодавством на відповідний рік. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та сплатити ОСОБА_1 недоплачені за період з 01.03.2018 по 10.04.2020, протягом 2018, 2019 та 2020 років, суми грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна, за цінами попереднього періоду. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна, за цінами станом на 01.01.2020, з урахуванням проведених виплат. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 скласти нову довідку - розрахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій, включивши в розрахунок суми винагороди за участь в АТО / ООС, винагороди за бойове чергування, надбавки за ОПС служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, індексацію та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до пункту 1 примітки Додатку 1 та пункту 1 до примітки до Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.

8. Зазначене рішення набрало законної сили 06.07.2022.

9. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 200/6012/21, відповідно до копії платіжного доручення 30.11.2022 № 1325, ВЧ НОМЕР_1 перерахувала на банківський рахунок позивача суму в розмірі 115 625,35 грн.

10. Не погоджуючись із розрахунками відповідача щодо індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а також з невиплатою компенсації за втрату частини доходу через порушення строків їх виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом.

11. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено із затримкою, останній також уважає, що він має право на стягнення середнього заробітку за період з 10.04.2020.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

12. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні на суми індексації грошового забезпечення, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у квітні 2020 року та листопаді 2022 року відповідно, та на суми перерахованого грошового забезпечення за березень 2018 року - 10.04.2020, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у листопаді 2022 року, та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати на суми індексації грошового забезпечення, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у квітні 2020 року та листопаді 2022 року відповідно, та на суми перерахованого грошового забезпечення за березень 2018 року - 10.04.2020, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у листопаді 2022 року, та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2020 по 30.11.2022. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2020 по 30.11.2022. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

13. Вирішуючи спір та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції наголосив, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 200/6012/21 в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 10.04.2020 та щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме законодавством на відповідний рік, було виконано ВЧ НОМЕР_1 у повному обсязі.

14. Таким чином, суд першої інстанції визнав необґрунтованими позовні вимоги щодо неналежного нарахування і виплати ОСОБА_1 щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення в розмірі 4 258,75 грн за період з 01.03.2018 по 10.04.2020, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 відсотків військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. У задоволенні цих вимог відмовив.

15. Суд першої інстанції також відмовив у задоволенні похідних вимог щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному розмірі грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме без врахування фіксованої суми індексації.

16. Водночас суд першої інстанції наголосив, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та перерахованого грошового забезпечення.

17. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у частині позовних вимог щодо належного нарахування на суми індексації грошового забезпечення, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у квітні 2020 року та листопаді 2022 року відповідно, та на суми перерахованого грошового забезпечення за березень 2018 року - 10.04.2020, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у листопаді 2022 року, та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

18. Також суд першої інстанції наголосив, що за несвоєчасну виплату індексації та перерахованого грошового забезпечення необхідно виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України.

19. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2020 по 30.11.2022 також підлягають задоволенню.

20. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2023 скасовано частково. Абзац 5 резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2023 викладено в такій редакції: «Стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2020 по 30.11.2022 в сумі 46 234,64 грн. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2023 залишено без змін.

21. Приймаючи зазначену постанову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, а тому він має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України.

22. Водночас суд апеляційної інстанції уважав, що суд першої інстанції допустив помилку щодо обраного ним способу захисту порушеного права. Так, належним способом захисту прав працівника у випадку вирішення спору на його користь є стягнення визначеного судом як органом, який виносить рішення по суті спору, розміру відшкодування за час затримки.

23. Суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), а отже, такої, якою встановлені обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.

24. Виходячи з принципу пропорційності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню, за період з 30.05.2022 по 29.11.2022 (шість місяців), з урахуванням істотності частки 64,66 %, становить 46 234,64 грн (середній заробіток за шість місяців - 71 504,24 грн х 64,66% / 100%).

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

25. 27.02.2024 до Суду надійшла касаційна скарга позивача на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024.

26. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, просив його скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а справу направити для нового розгляду до суду апеляційної інстанції.

27. Підставою для касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

28. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції застосовано приписи статті 117 КЗпП України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми, викладених у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 09.03.2023 у справі №520/899/21, від 05.04.2023 у справі №560/13719/21, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.

29. За доводами скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), адже правовідносини виникли до набрання чинності указаної норми, яка до 19.07.2022 не передбачала жодних обмежень в частині періоду виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

30. Застосовуючи нову редакцію статті 117 КЗпП України, яка обмежувала виплату середнього заробітку шістьма місяцями, суд апеляційної інстанції також послався на висновки Верховного Суду щодо необхідності зменшення розміру відшкодування з урахуванням принципу пропорційності, які стосувалися застосування попередньої редакції статті 117 КЗпП України.

31. За твердженням скаржника, спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 11.04.2020 по 30.11.2022, який умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 19.07.2022) і після цього.

32. Період з 11.04.2020 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте із застосуванням принципу співмірності.

33. Період з 19.07.2022 до 30.11.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями без застосування принципу співмірності.

34. Сума, яку постановив стягнути суд апеляційної інстанції, визначена без урахування наведеного, у зв`язку з чим його висновки щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є помилковими.

35. За наслідком автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Смоковичу М.І., Мацедонській В.Е.

36. Суд ухвалою від 18.03.2024 відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

37. Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він наполягає на її безпідставності, просить у задоволенні відмовити і залишити оскаржуване судове рішення без змін.

V. Джерела права

38. Статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

39. За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

40. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

41. За змістом статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

42. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

43. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

VI. Позиція Верховного Суду

44. Спірні правовідносини у цій справі виникли, зокрема, з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

45. Особливістю спірних правовідносин є те, що впродовж періоду, за який позивачеві належить виплатити середній заробіток, до статті 117 КЗпП України, яка регулює загальні умови нарахування середнього заробітку, було внесено зміни.

46. Так, статтею 117 КЗпП України (у попередній редакції) було передбачено, що середній заробіток, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок, виплачується за весь період затримки розрахунку. Законом №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої середній заробіток виплачується по день фактичного розрахунку, проте не більш як за шість місяців. Указана редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.

47. Суд першої інстанції при вирішенні спору застосував приписи статті 117 КЗпП України (у попередній редакції), у зв`язку з чим обчислив середній заробіток за період з 11.04.2020 по 30.11.2022. Однак не визначив суму середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.

48. Водночас суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині та викладаючи його в іншій редакції, застосував до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), у зв`язку з чим обчислив середній заробіток за період з 30.05.2022 по 29.11.2022. Зменшуючи розмір відшкодування за цей період, суд апеляційної інстанції також застосував висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, на підтримку позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2020 по 30.11.2022 у розмірі 46 234,64 грн.

49. Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, уважає за необхідне зазначити таке.

50. Після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 - положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України від 20.12.2005 № 3248-IV (далі - Закону № 3248-IV), тоді як після 19.07.2022 - підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

51. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

52. Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

53. Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19.07.2022, є неможливим.

54. Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

55. Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

56. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

57. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

58. Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

59. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

60. Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

61. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

62. Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

63. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

64. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

65. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

66. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

67. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон №2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

68. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

69. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

70. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

71. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Суд зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

72. Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

73. Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

74. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

75. Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

76. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

77. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

78. Повертаючись до обставин цієї справи та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, Суд зазначає, що позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини і усіх видів забезпечення 10.04.2020. Повний та остаточний розрахунок із позивачем було проведено 30.11.2022. Період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 11.04.2020 по 30.11.2022, тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022.

79. У межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, щодо періоду з 11.04.2020 по 18.07.2022, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 по 30.11.2022, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

80. Водночас здійснені судами обох попередніх інстанцій обчислення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають таким висновкам.

81. Зокрема, суд першої інстанції взагалі не вирішував питання щодо суми (розміру) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

82. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на момент звернення до суду та ухвалення рішення, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, та визначив розмір середнього заробітку лише за період, який охоплює шість місяців з 30.05.2022 по 29.11.2022.

83. У зв`язку з наведеним Суд погоджується з доводами скаржника, що висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру середнього заробітку, який має бути стягнутий з відповідача на користь позивача, є помилковими.

84. Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

85. Установивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції має присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

86. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

87. Відповідно до підпункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

88. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

89. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, і, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

90. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, які входять до предмету доказування.

91. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

92. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

93. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

94. Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року скасувати, а справу №200/16/23 направити на новий судовий розгляд до Першого апеляційного адміністративного суду.

95. Судові витрати не розподіляються.

96. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: В.Е. Мацедонська

М.І. Смокович