Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/15590/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бутенка В.І., Лиска Т.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Київського міського військового комісаріату та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2014 року та постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2013 року, -

В С ТА Н О В И В :

У березні 2013 року позивач - ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив зобов'язати Київський міський комісаріат підготувати подання про призначення пенсії згідно додатку 2 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1; зобов'язати ГУПФ України в місті Києві призначити позивачу пенсію за вислугу років з 24 січня 2013 року на підставі документів, наданих Київським міським військовим комісаріатом.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що у позивача на день досягнення 45 річного віку вислуга років становить 18 років та 4 місяці, яких не достатньо для призначення пенсії за вислугу років.

У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, про ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

У доводах касаційної скарги, позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано п. 11 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» в редакції чинній на час його звільнення.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Позивач був звільнений з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, згідно наказу Міністра оборони України від 16 грудня 2004 року № 1134.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу виповнилося 45 років і 24.01.2013 року він звернувся до ГУПФ України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років при наявності 18 років і 4 місяця вислуги років на день звільнення.

Листом від 19.02.2013 року ГУПФ України відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, мотивуючи тим, що у відповідача відсутній необхідний стаж для призначення вказаної пенсії.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту другого частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Законом України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» № 1763-IV (далі - Закон № 1763-IV) встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності ЗСУ в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.

Згідно з пунктом 11 статті 1 цього Закону (у редакції чинній на час звільнення позивача зі служби) військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Статтею 3 цього ж Закону дію вказаної норми поширено на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням ЗСУ після 1 січня 2004 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» № 3591-IV (набрав чинності з 29 квітня 2006 року) внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII). Так, статтю 12 викладено в іншій редакції, зокрема доповнено пунктом «в». У редакції, чинній і на час звернення позивача за призначенням пенсії, згаданою нормою передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності у них вислуги 20 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону № 1763-IV.

Пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року) передбачено, що військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 20 календарних років пенсія обчислюється у розмірі 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Також у Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

Виходячи із положень пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV (в редакції чинній на час звільнення позивача з військової служби) та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв'язку з реформуванням ЗСУ, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV, чинного на момент звільнення позивача, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідачів.

Враховуючи те, що станом на момент звернення за призначенням пенсії заявнику виповнилося 45 років, він має 18 років і 4 місяці вислуги років, то суд касаційної інстанції приходить до висновку, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 6 лютого 2012 року (справа № 21-322а11) та 1 липня 2014 року (21-244а14) в справах за аналогічними позовами.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 229, 232 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2014 року та постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2013 року у справі № 752/4694/13 скасувати та ухвалити нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнити.

Зобов'язати Київський міський військовий комісаріат підготувати подання про призначення ОСОБА_4 пенсії згідно додатку 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначати ОСОБА_4 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «в» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 24 січня 2013 року.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає

Судді: І.Я. Олендер

В.І. Бутенко

Т.О. Лиска