Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2014 р. К/800/53941/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Заїки М.М., Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року по справі № 801/3657/13а

за позовом Заступника Сімферопольського прокурора з нагляду за додержанням

законів у воєнній сфері в інтересах ОСОБА_4

до Міністерства оборони України, Міністерства інфраструктури України

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення одноразової грошової

допомоги при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2013 року Заступник Сімферопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Міністерства інфраструктури України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2013 року, залишеною без змін, ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги при звільненні.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 165220,25 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказами Міністра оборони України від 8 грудня 1999 року № 704 та командира Військової частини А2456 від 31 січня 2000 року № 17 ОСОБА_4 був відряджений для подальшого проходження служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» (далі - Підприємство) із залишенням на військовій службі. (а.с.9,10).

Наказом Міністра оборони України № 851 від 15 жовтня 2012 року підполковник ОСОБА_4 відповідно до статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнений у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) (а.с.11).

На підставі зазначеного наказу Міністра оборони України, наказами Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» від 29 жовтня 2012 року № 489/0 та Регіонального структурного підрозділу «Кримаерорух» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 31 жовтня 2012 року № 313/о позивача 31 жовтня 2012 року звільнено з посади заступника керівника польотів районного диспетчерського центру Регіонального структурного підрозділу «Кримаерорух» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (а.с.12-13).

На день звільнення з військової служби, вислуга років позивача у Збройних Силах України становила 29 років 2 місяці (а.с.12).

Позивач звернувся до Міністерства оборони України та Підприємства із заявами щодо здійснення виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Міністерством оборони України відмовлено у здійсненні виплати одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки таку виплату на його думку повинно проводити Підприємство (а.с.16), підприємством в свою чергу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі того, що воно не є бюджетним підприємством та не отримує з Державного бюджету України кошти на зазначені цілі (а.с.15).

Задовольняючи частково позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача протиправною та стягнення на користь ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги при звільненні, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що нарахування та виплата одноразової грошової допомоги ОСОБА_4 при звільненні з військової служби має здійснюватися за рахунок коштів Міністерства оборони України, адже ОСОБА_4 був відряджений до Підприємства та до моменту звільнення перебував у розпорядженні Міністерства оборони України.

Суд касаційної інстанції з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не може, враховуючи наступне.

Законом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Абзацом 1 пункту 2 статті 15 зазначеного Закону встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до частини 9 статті 6 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час вчинення спірних відносин) військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, установ, організацій, а також Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, які можуть бути заміщені військовослужбовцями в цих державних органах, установах, організаціях, а також Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України, затверджується Президентом України.

Відповідно до абзаців 4 та 5 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ виплата військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Із наведених норм вбачається, що обов'язок з виплати військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби законодавець покладає як на Міноборони, інші утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, так і на органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, підприємства, установи, організації, вищі навчальні заклади залежно від того, були відряджені зазначені військовослужбовці для подальшого проходження служби в органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади чи ні.

У разі коли військовослужбовці звільняються безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах, куди вони були відряджені для подальшого проходження служби із залишенням на військовій службі, обов'язок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби покладається законодавцем на органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, підприємства, установи, організації, вищі навчальні заклади відповідно, до яких були відряджені зазначені військовослужбовці та у яких вони працювали.

Крім того, слід зазначити, що пунктом 1 статті 15 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Частиною 5 статті 9 цього ж Закону встановлено, що особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, звільненим зі служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 1999 року № 1281 «Про створення об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України» грошове та матеріальне забезпечення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, здійснюється у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ, організацій» (далі - постанова № 104).

При цьому передбачено, що фінансування витрат на утримання підрозділів системи здійснюється за рахунок коштів, передбачених на ці цілі в державному бюджеті, частини коштів, що надходять від аеронавігаційних зборів та з інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до пункту 1 постанови № 104 виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.

Згідно зі статтею 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення, зокрема, входять одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Одноразова грошова допомога при звільненні зі служби військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та згідно з Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року № 333, видатки на її виплату здійснюються за кодом «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Проаналізувавши наведені норми права, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскільки виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до Підприємства, здійснюється за рахунок коштів цього підприємства, виплата одноразової грошової допомоги зазначеним військовослужбовцям при звільненні зі служби також здійснюється за рахунок коштів Підприємства.

Зі змісту вказаних положень чинного законодавства вбачається, що Міністерство оборони України не здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до Підприємства, та не несе відповідних зобов'язань зі здійснення таких видатків.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 3 червня 2014 року № 21-158а14.

За таких обставин у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у позові Заступнику Сімферопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, Міністерства інфраструктури України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні відмовити.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Заїка М.М.

Рецебуринський Ю.Й.