Історія справи

Постанова ВАСУ від 09.04.2026 року у справі №200/893/21-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 200/893/21-а

адміністративне провадження № К/9901/22712/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №200/893/21-а за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року (головуючий суддя Тарасенко І.М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді Ястребової Л.В., суддів - Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Донецької обласної прокуратури, у якому просив:

- визнати бездіяльність Донецької обласної прокуратури протиправною та зобов`язати відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 5070434 грн 73 коп. у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за частиною другою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року включно.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги указував, що у період з 01 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року включно, його посадовий оклад нараховувався не у розмірі, установленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України на підставі змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України».

3. Зазначав, що у подальшому положення, на підставі яких нараховувався посадовий оклад, зокрема, пункт 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, були визнані неконституційними, у зв`язку з чим позивач вважав, що має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недотриманої заробітної плати відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України у розмірі 5070434 грн 73 коп.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди зазначили, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова №505).

6. Указали, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 не впливає на спірні правовідносини, оскільки такі виникли до його прийняття, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

7. З урахуванням викладеного дійшли висновку про те, що у період з 01 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року, положення зазначеної норми були чинними та підлягали застосуванню відповідачем, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає.

Короткий зміст касаційної скарги

8. Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

9. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

10. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 152 Конституції України та частин другої та третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у правовідносинах щодо відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, яка завдана актом, визнаним неконституційним.

11. Указує, що на момент звернення ним до суду відсутній закон, який би визначав порядок відшкодування шкоди, право на яке визначено частиною третьою статті 152 Конституції України, а тому вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати частину третю статті 152 Конституції України як норму прямої дії, яка гарантує відшкодування фізичним особам шкоди, що завдана актами, які визнані неконституційними.

Позиція інших учасників справи

12. Від Донецької обласної прокуратури відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надійшло, що, відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

13. 22 червня 2021 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

14. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 червня 2021 року для розгляду справи №200/893/21-а визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.

15. Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі №200/893/21-а на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

16. Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року справу №200/893/21-а призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

17. Судами попередніх інстанцій установлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 19 жовтня 2007 року по 04 травня 2020 року працював на різних посадах в органах Прокуратури Донецької області.

18. Наказом Прокуратури Донецької області від 04 травня 2020 року №389-к позивача звільнено з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідування прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

19. Відповідно до наданих позивачем розрахункових листів з липня 2015 року заробітна плата позивача виплачувалась виходячи з таких розмірів окладів: липень 2015 - 1667 грн, серпень 2015 - 1667 грн, вересень 2015 року - 1667 грн, жовтень 2015 року - 1667 грн, листопад 2015 року - 1667 грн, грудень 2015 року - 2083 грн, січень 2016 року - 2083 грн, лютий 2016 року - серпень 2017 року - 2083 грн, вересень 2017 року - вересень 2019 року - 5730 грн.

20. Зазначені оклади були установлені не у відповідності до положень частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів, що не заперечувалося відповідачем.

21. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

22. Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

23. Уважаючи, що він має право на відшкодування шкоди, завданої актом що визнаний неконституційним, у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

24. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

26. За змістом частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

27. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі слугували доводи позивача про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 152 Конституції України та частин другої та третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у правовідносинах щодо відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, яка завдана актом, визнаним неконституційним (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

28. Колегія суддів зазначає, що після відкриття касаційного провадження у цій справі, Верховний Суд сформував висновок, що стосується окресленого позивачем питання, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №160/6949/20, яка стосується подібних правовідносин.

29. У силу приписів частини третьої статті 341 КАС України, Верховний Суд ураховує зазначену постанову при вирішенні цього спору і далі зазначає таке.

30. Так, в указаній постанові Об`єднана палата констатувала, що, з урахуванням конституційних гарантій судового захисту, принципу верховенства права, зважаючи на приписи частини четвертої статті 6 КАС України, суд не може відмовити у задоволенні позову з підстав відсутності, неповноти чи неузгодженості законодавчого регулювання спірних правовідносин і зобов`язаний вирішити спір по суті, забезпечивши ефективний захист порушених прав особи.

31. Зазначила, що за змістом частини другої статті 15, статті 16 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі, а однією з гарантій незалежності прокурора є його належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення.

32. Відповідно до частини другої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону України від 02 липня 2015 року №578-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень») заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

33. Розмір посадового окладу прокурорів визначений частиною третьою статті 81 Закону, яка протягом спірного в цій справі періоду (2015-2019 роки) передбачала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

34. Разом з тим, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та установлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

35. На виконання приписів пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 30 вересня 2015 року №763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505» вніс зміни до постанови №505, якими затвердив нові схеми посадових окладів працівників прокуратур.

36. Об`єднана палата зауважила, що законодавець, наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями установлювати порядок виплати та розміри заробітної плати прокурора, запровадив відмінне від передбаченого положеннями статті 81 Закону України «Про прокуратуру» нормативне регулювання заробітної плати прокурора, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України.

37. Надалі, Конституційний Суд України Рішенням від 26 березня 2020 року №6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

38. Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

39. Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

40. Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України», відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

41. Керуючись зазначеними нормами Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України в Рішенні від 26 березня 2020 року №6-р/2020 установив, що норма Бюджетного кодексу України, яка була визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

42. Об`єднана палата зауважила, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

43. Тобто шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

44. Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

45. Отже, положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.

46. Об`єднана палата зазначила, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово підтверджував висловлену ним юридичну позицію згідно з якою відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна та моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, тому позитивним обов`язком держави є прийняття відповідного закону, який має визначати порядок та умови такого відшкодування (Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009, від 07 квітня 2021 року №1-р(II)/2021, від 21 липня 2021 року №4-р(II)/2021).

47. Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги статті 152 Конституції України, не прийнятий.

48. Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином:

а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй;

б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

49. Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 вересня 2016 року №6-рп/2016).

50. Об`єднана палата наголосила, що найголовнішою ознакою відповідальності держави є її специфічний, правовідновлюючий, публічно-правовий характер, оскільки держава, реалізуючи статтю 1 Конституції, що проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, за власною ініціативою повинна вживати заходи для поновлення визнаних нею і порушених з її вини прав, свобод та законних інтересів приватних осіб чи територіальних громад, хоча прямо публічно-правовий характер відповідальності держави в законодавстві не проголошується.

51. Дійсно, в Україні відсутні конкретні нормативні механізми відшкодування такої шкоди, у зв`язку з чим можна стверджувати, що інститут позасудового, добровільного відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади, в Україні не працює, у зв`язку із чим з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень можливе ініціювання заінтересованими особами відшкодування шкоди (матеріальної та/або моральної) в судовому порядку.

52. Зважаючи на наведене, Об`єднана палата констатувала, що з 01 січня 2015 року було обмежено розмір посадових окладів працівників прокуратури, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який згодом було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020.

Визнання зазначеного положення Бюджетного кодексу України таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

53. З огляду на викладене, Об`єднана палата вважала за необхідне сформулювати такі правові висновки:

1) відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця;

2) належне матеріальне забезпечення прокурорів є однією із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, визначених статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», а застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст цієї гарантії, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди;

3) належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і діями якого фактично було заподіяно таку шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не є суб`єктом, який порушив права такого працівника прокуратури.

54. Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів ураховує, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 ґрунтувалися на тому, що:

- відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»;

- стаття 1175 ЦК України підлягає застосуванню лише у випадку коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, указана норма не підлягає застосуванню;

- вимога позивача про відшкодування завданої йому шкоди у вигляді недоплаченої суми заробітної плати не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України;

- рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

55. Зважаючи на висновки Об`єднаної палати, колегія суддів констатує помилковість указаних висновків судів попередніх інстанцій та зазначає, що такі ґрунтуються на неповному дослідженні правової природи заявленої позовної вимоги, що унеможливило установлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

56. Натомість Верховний Суд наголошує, що позивач як колишній прокурор, посадовий оклад якого в період дії пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України при нарахуванні заробітної плати визначався у розмірі меншому, ніж передбачено частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», має право ініціювати перед судом питання про відшкодування шкоди на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, зокрема матеріальної, та, відповідно, на відшкодування такої шкоди за умови установлення факту її завдання за результатом оцінки судом наслідків такого неконституційного регулювання.

57. Для правильного вирішення цього спору слід ураховувати, що матеріальна шкода у правовідносинах, що є предметом цього спору, може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між (1) фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом України «Про прокуратуру») і (2) тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за спірний у цій справі період.

58. Окрім того, на фактичну суму отриманого (неотриманого) позивачем доходу у спірний період, а відтак і на розмір можливих майнових втрат, яких він зазнав, безпосередньо впливають періоди перебування його у щорічних та інших відпустках (оплачуваних та неоплачуваних), а також періоди його тимчасової непрацездатності, протягом яких виплата заробітної плати здійснюється в особливому порядку. Неустановлення зазначених обставин унеможливлює визначення реального розміру матеріальної шкоди, якої, за твердженням позивача, він зазнав.

59. Викладене дає підстави для висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій принципу диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило установлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

60. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

61. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

62. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

63. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх установлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення судів попередніх інстанцій - скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

64. При новому розгляді справи суду необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові, установити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, виходячи із заявлених ОСОБА_1 підстав, предмету позову та змісту спірних правовідносин.

IV. Висновки щодо судових витрат

65. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі №200/893/21-а - скасувати.

3. Справу №200/893/21-а направити на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Постанова ухвалена з окремою думкою.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

Судді Верховного Суду