Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року м. Київ К/800/26422/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Білуги С.В.,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановила:

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці Міндоходів «Про звільнення ОСОБА_2» від 12 серпня 2013 року №769-к. Поновлено ОСОБА_2 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівської митниці Міндоходів з 12 серпня 2013 року. Стягнуто з Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_2 5669 грн 97 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постанову в частині поновлення на посаді ОСОБА_2 та стягнення на її користь середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1152 грн 49 коп. було звернуто до негайного виконання.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року було змінено постанову суду першої інстанції та викладено третій абзац її резолютивної частини в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_2 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівської митниці Міндоходів з 13 серпня 2013 року».

У касаційній скарзі представник Львівської митниці Міндоходів просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а в справі прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працювала в Львівській митниці на посаді інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівської митниці.

Відповідно до наказу голови комісії з проведення реорганізації Львівської митниці «Про звільнення ОСОБА_2» від 12 серпня 2013 року №769-к ОСОБА_2 12 серпня 2013 року звільнена з посади інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівської митниці відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Підставою для видання оскаржуваного наказу було проведення реорганізації та скорочення чисельності працівників Львівської митниці відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів» від 26 квітня 2013 року №80 та штатного розпису Львівської митниці Міндоходів, затвердженого 07 травня 2013 року та введеного в дію наказом Львівської митниці Міндоходів «Про введення в дію тимчасової організаційної структури та тимчасового штатного розпису Львівської митниці Міндоходів на 2013 рік» від 08 травня 2013 року №1.

Про наступне вивільнення позивач дізналась 07 червня 2013 року, ознайомившись з попередженням, де їй не було запропоновано жодної вакантної посади, що відповідала б її кваліфікаційному рівню у новоствореній установі.

Відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 24 грудня 2012 року №726/2012 створено Міністерство доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» від 24 березня 2013 року №229 створено Львівську митницю Міндоходів як територіальний орган Міністерства доходів і зборів України та реорганізовано Львівську митницю Державної митної служби України шляхом приєднання до Львівської митниці Міндоходів.

Пунктом 3 вказаної постанови Кабінету Міністрів України визначено, що територіальні органи Міністерства доходів і зборів є правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач при звільненні позивача порушив вимоги частини другої статті 40, статей 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки в результаті реорганізації Львівської митниці Державної митної служби України в Львівську митницю Міндоходів, посаду, яку обіймала ОСОБА_2, скорочено не було. Крім того, відповідач, вважаючи, що посада позивача скорочена, не запропонував їй іншої роботи та не наддав доказів того, що не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій шляхом порівняння штатного розпису Львівської митниці від 17 січня 2013 року та тимчасового штатного розпису Львівської митниці Міндоходів від 07 травня 2013 року у відділі митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівської митниці передбачено було 31 штатну одиницю, із них 4 посади інспектора, а у відділі митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівської митниці Міндоходів визначено 30 штатних одиниць, із них 4 посади інспектора.

Крім того, судами також було встановлено, що у Львівській митниці Міндоходів станом на 20 листопада 2013 року були наявні 3 вакантні посади державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Краковець».

Отже, суди прийшли до обґрунтованого висновку, що в результаті реорганізації Львівської митниці посада, яку займала ОСОБА_2 скорочена не була, та їй взагалі не пропонувалась жодна із посад у Львівській митниці Міндоходів, що вказує на незабезпечення виконання відповідачем права позивача на працю.

З огляду на викладене підстави звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України відсутні, а тому правильними є висновки судів про поновлення позивача на роботі, оскільки оскаржуваний наказ про її звільнення, прийнято відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року №21-52а15.

В свою чергу, колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновком апеляційного суду про необхідність зміни постанови суду першої інстанції в частині визначення дати поновлення ОСОБА_2 на роботі, а саме: з дати наступної за датою звільнення позивача з роботи, тобто з 13 серпня 2013 року, а не з 12 серпня 2013 року, оскільки день звільнення з роботи вважається останнім робочим днем.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівської митниці Міндоходів, оскільки такий висновок судів суперечить вимогам частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких позивач підлягає поновленню на попередній посаді, яку вона займала до незаконного звільнення, незалежно від наступних змін в організації підприємства, установи, які можуть бути самостійною підставою для звільнення працівників (пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України).

З аналізу зазначеної статті випливає, що у разі встановлення судом звільнення працівника без законної підстави, такий працівник повинен бути поновлений саме на попередній, а не іншій роботі.

Тобто, суд позбавлений можливості поновити ОСОБА_2 на тій посаді, на яку позивач не була переведена.

Крім того, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення у порядку переведення на посаду є виключною компетенцією уповноваженого органу.

Таким чином, позовна вимога про поновлення ОСОБА_2 на роботі підлягає задоволенню частково, а саме поновлення на тій посаді, з якої позивача було звільнено: інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівської митниці з 13 серпня 2013 року.

У свою чергу, після поновлення ОСОБА_2 на посаді інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівської митниці з 13 серпня 2013 року відповідач зобов'язаний вжити заходів для призначення (переведення) позивача на посаду державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівської митниці Міндоходів.

З огляду на викладене та враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи, але неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції та зміну рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції згідно зі статтею 223 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови у наступній редакції: «Поновити ОСОБА_2 на посаді інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівської митниці з 13 серпня 2013 року».

В іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року залишити без змін.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий М.М. Заїка

Судді С.В. Білуга

А.Ф. Загородній