Історія справи

Постанова ВАСУ від 08.04.2026 року у справі №400/3928/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 400/3928/22

адміністративне провадження № К/990/33385/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О., Загороднюка А. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 (суддя - Величко А. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2023 (колегія суддів у складі: Танасогло Т. М., Бітова А. І., Градовського Ю. М.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУНП в Миколаївській області), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Миколаївській області від 06.03.2022 № 430 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП області» в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності оперуповноваженого відділу агентурно-оперативної роботи Управління кримінальної поліції ГУНП в Миколаївській області майора поліції ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Миколаївській області від 06.03.2022 № 193 о/с «По особовому складу»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу агентурно-оперативної роботи Управління кримінальної поліції ГУНП в Миколаївській області та допустити до негайного виконання рішення суду у цій частині;

- стягнути з ГУНП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення зі служби в поліції по день ухвалення рішення суду та допустити до негайного виконання рішення суду у цій частині у межах суми стягнення за один місяць.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що службове розслідування, за результатами якого в діях позивача було встановлено ознаки дисциплінарного проступку, було проведено поверхнево, без з`ясування всіх обставин, дисциплінарне стягнення застосовано безпідставно, оскільки, як зауважив позивач, ним не було допущено дисциплінарного проступку, жодних дій щодо самовільного залишення місця несення служби, відмови від виконання своїх обов`язків, або інших дій, які містять ознаки дисциплінарного проступку, позивач не вчиняв, внаслідок чого у діях позивача відсутній склад дисциплінарного проступку. 24.02.2022 ОСОБА_1 ніс службу відповідно до поставлених задач. При цьому, як далі указав позивач, він є опікуном недієздатної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка страждає вродженим слабоумством, розумовою відсталістю в результаті хромосомно-гентичних порушень (хвороба Дауна) та перебуває на обліку в психіатрично-поліклінічному відділенні Жовтневої ЦРЛ, є інвалідом II групи з дитинства. В ніч на 25.02.2022 психічний стан підопічної позивача ОСОБА_2 погіршився, що зумовило необхідність допомоги спеціаліста задля здолання панічних атак та неврозу, у зв`язку із чим позивач прибув до відділу поліції 25.02.2022, щоб повідомити свого начальника про необхідність негайно звернутись до лікаря з підопічною. Однак, оскільки начальника на місці не було, ОСОБА_1 повідомив про це ОСОБА_3 по телефону, отримав від нього згоду, з цього приводу здав рапорт у чергову частину. По прибуттю 25.02.2022 після відвідування лікарні з підопічною, до управління, як далі у позові указував позивач, ОСОБА_3 у грубій формі безпідставно звинуватив позивача у колабораціонізмі та проставленні міток для авіаударів, виштовхав за межі чергової частини та наказав не пускати позивача ОСОБА_1 до будівлі, у зв`язку із його звільненням. Після вказаних подій ОСОБА_1 склав рапорт з проханням повідомити про причини не допуску до служби та здав його в чергову частину. 24.02.2022 ОСОБА_1 прибув до управління карного розшуку, склав рапорт з проханням повідомити про причини не допуску до служби, у разі наявності, видати наказ про звільнення та трудову книжку та здав його в чергову частину. Аналогічні рапорти були складені ОСОБА_1 та здані в чергову частину 28.02.2022, 01.03.2022, 02.03.2022, 03.03.2022, 04.03.2022, 05.03.2022, 06.03.2022, 07.03.2022. 07.03.2022 в черговій частині ОСОБА_1 повідомили, що запитувані ним документи надіслані засобами поштового зв`язку на адресу його місця реєстрації. Указав, що жодної поштової кореспонденції на адресу позивача від відповідача не надходило. Також, позивач звертав увагу на те, що фактично службове розслідування призначено та проведено із затвердженням висновку та виданням відповідних наказів за один день, що унеможливило надання позивачем будь-яких пояснень щодо порушення ним дисципліни. Відмовившись від отримання письмових пояснень від позивача, відповідач тим самим позбавив його законного права викласти своє ставлення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, навести свої доводи та міркування щодо них, спростувати їх, повідомити про докази, що їх спростовують тощо. Фактично відповідач позбавив ОСОБА_1 права на захист під час проведення службового розслідування. Указані обставини свідчать, що оскаржувані накази прийняті без урахування принципу пропорційності, та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Вважає протиправним дисциплінарне стягнення, звільнення незаконним, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого відділу агентурно-оперативної роботи Управління кримінальної поліції ГУНП в Миколаївській області.

06.03.2022 до керівництва ГУНП в Миколаївській області надійшла інформація щодо відсутності на службі з 24.02.2022 без поважних причин працівників ГУНП, зокрема, оперуповноваженого відділу агентурно-оперативної роботи Управління кримінальної поліції ГУНП в Миколаївській області майора поліції ОСОБА_1 .

Дисциплінарною комісією ГУНП в Миколаївській області встановлено вчинення дисциплінарного проступку майором поліції ОСОБА_1 , який виразився в порушенні вимог статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.08.2018 № 2337-VIIІ (далі - Дисциплінарний статут), щодо обов`язку поліцейського дотримуватись законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника поліції, статутів і наказів начальників, сприяти їм у зміцненні службової дисципліни, забезпечення законності, дотримання норм службової етики, статутного порядку, стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою, підвищувати всій професійний рівень, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, вимог статей 18, 64 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) зі змінами та доповненнями щодо обов`язку неухильно дотримуватися положень, нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, професійно виконувати свої службові обов`язки, вимог наказу НПУ від 23.09.2016 № 920 «Про заходи щодо укріплення службової дисципліни в органах та підрозділах Національної поліції України», ігноруванні вимог пункту 5 розділу І пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, щодо здійснення своєї діяльності відповідно до основоположних принципів, які закріплені в Конституції України, що призвело до самоусунення від виконання службових обов`язків та відсутності на службі без поважних причин у робочі дні, починаючи з 24.02.2022 по 06.03.2022 (всього одинадцять днів), та компрометує авторитет поліції як правоохоронного органу, викликає в населення неповагу до поліції, знижує авторитет та довіру до Національної поліції України в цілому.

Наказом ГУНП в Миколаївській області від 06.03.2022 № 430 про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Миколаївській області, пунктом 1 якого до оперуповноваженого відділу агентурно-оперативної роботи Управління кримінальної поліції ГУНП в Миколаївській області майора поліції ОСОБА_1 , застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

06.03.2022 наказом начальника ГУНП в Миколаївській області № 193 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за статтею 77 частини першої пункту 6 Закону № 580-VIII у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту.

Уважаючи накази ГУНП в Миколаївській області про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 06.03.2022 № 430 та про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII від 06.03.2022 № 193 о/с, позивач оскаржив їх до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду підтверджено факт вчинення позивачем дій, які виразилися в грубому порушенні службової дисципліни, не виконанні вимог Закону № 580-VIII у частині неухильного дотримання Дисциплінарного статуту, Присяги поліцейського, Правил етичної поведінки поліцейських та суперечать інтересам служби, свідчать про порушення Присяги поліцейського, є проступком несумісним з перебуванням на службі в поліції, внаслідок чого позивач самоусунувся від виконання основних та додаткових завдань, покладених на Національну поліцію України в умовах правового режиму воєнного стану, оголошеного на всій території України, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції у зв`язку з вчиненням ним дисциплінарного проступку, який компрометує його як поліцейського та дискредитує поліцію в цілому. Відтак, відсутні підстави для скасування оскаржених наказів та поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ.

Водночас суд першої інстанції узяв до уваги порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування в частині повідомлення позивача про початок проведення самого службового розслідування рекомендованим листом, однак, на думку суду, такі не можуть вплинути на загальну законність та правомірність оскаржуваних наказів з огляду на те, що: повідомлення особи про початок службового розслідування рекомендованим листом введено законодавцем для забезпечення особі права надати пояснення стосовно певних подій та обставин, а також для повідомлення особи про фактичний початок процедури; судом зі свідчень свідків встановлено, що позивач був повідомлений про початок службового розслідування у телефонному режимі та від будь яких пояснень відмовився; повідомлення позивача рекомендованим листом у період кінця лютого - початку березня 2022 року у місті Миколаїв було фізично неможливим через ведення бойових дій у передмістях Миколаєва, та навіть у самому місті (прорив бойової групи по Центральному проспекту в кінці лютого), отже відділення Укрпошти в місті в цей період не працювали, а поштарі не здійснювали адресну доставку кореспонденції. На думку суду, відповідач використав всі наявні в нього об`єктивні можливості для повідомлення позивача про проведення службового розслідування та з`ясування причин відсутності на робочому місці.

П`ятий апеляційний адміністративний суд повністю погодився з позицією Миколаївського окружного адміністративного суду по суті спору та мотивами ухваленого рішення, з огляду на що постановою від 18.07.2023 залишив апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення окружного суду без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1, 3, 4 статті 353 цього Кодексу.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України позивач указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, статей 12, 14, 15, 16 Дисциплінарного статуту щодо порядку проведення службових розслідувань та звільнення поліцейських у період дії правового режиму воєнного стану.

На переконання скаржника, неправильним є висновок апеляційного суду, що порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування в умовах воєнного стану, а також відсутність матеріалів службового розслідування, висновку службового розслідування та не дослідження їх судом, не можуть вплинути на загальну законність та правомірність оскаржуваних наказів. На його думку, помилка суду полягає в тому, що суд, установивши порушення порядку і процедури проведення службового розслідування (відсутність матеріалів та висновку, що ставить під сумнів взагалі проведення службового розслідування; порушення права на захист в межах службового розслідування тощо), пославшись у своєму рішенні на норми пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, статей 12, 14, 15, 16 Дисциплінарного статуту, їх не застосував, виправдовуючи дії відповідача воєнним станом в Україні.

Скаржник наголошує, що його позбавили права на захист, а службове розслідування, якщо воно проводилось, проведено без принципу пропорційності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, упереджено, поверхнево, без дослідження всіх об`єктивних обставин.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції, пославшись на постанову Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 815/4478/16, не урахував, що відповідно до її висновків наявність чи відсутність в діях поліцейського складу дисциплінарного проступку встановлюється за результатами проведеного службового розслідування, а обставини у даній справі різняться із складом дисциплінарного проступку.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що, звертаючись до суду з позовною заявою він не заперечував, що дійсно був відсутнім на робочому місці 25.02.2022. Утім, підстави для його відсутності уважає поважними, оскільки він є опікуном недієздатної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка страждає вродженим слабоумством, розумовою відсталістю в результаті хромосомно-гентичних порушень (хвороба Дауна) та перебуває на обліку в психіатрично-поліклінічному відділенні Жовтневої ЦРЛ, є інвалідом II групи з дитинства (копія рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12.05.2017 по справі № 488/4663/16-ц, копія паспорту громадянки ОСОБА_2 , копія довідки МСЕК наявні в матеріалах справи). У зв`язку із обстрілами військами російської федерації підопічна впала у дуже пригнічений стан, близький до нервового зриву. У ніч з 24.02.2022 на 25.02.2022 підопічна ОСОБА_2 не спала, кричала, що зумовило потребу допомоги спеціаліста щоб здолати панічні атаки та невроз. 25.02.2022 він прибув до управління карного розшуку, начальника управління карного розшуку ОСОБА_3 в управлінні не було. Засобами телефонного зв`язку він повідомив ОСОБА_3 про необхідність негайно звернутися до лікаря з підопічною ОСОБА_2 , отримав від нього згоду, з цього приводу здав рапорт в чергову частину, автоматичну зброю залишив в сейфі. У подальшому, 25.02.2022 він разом із підопічною ОСОБА_2 звернувся до КНП Миколаївський обласний центр психічного здоров`я з приводу погіршення її психічного стану, де було призначено відповідне лікування (копія адвокатського запиту, копія відповіді КНП «Міська лікарня № 5» № 1097 від 10.08.2022, копія довідки КНП Миколаївський обласний центр психічного здоров`я від 25.02.2022 наявні в матеріалах справи). Однак, зазначені ним доводи та обставини, підтверджені письмовими доказами, залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, їм не було надано належної правової оцінки в розрізі відповідності обраного відповідачем виду стягнення критеріям співмірності та пропорційності.

Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не перевіряли, чи враховувалися відповідачем при обранні виду дисциплінарного стягнення обставини, що пом`якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, попередню поведінку позивача, його ставлення до виконання службових обов`язків та до скоєного.

Додатково зазначає, що 26.02.2022 у нього стався конфлікт з начальником управління карного розшуку ОСОБА_3 , за наслідком якого він не був допущений до служби. Учасник конфлікту ОСОБА_3 під час розгляду справи не допитувався в якості свідка. Проте у рішенні суду першої інстанції та у постанові апеляційного суду зазначено, що ОСОБА_3 було допитано в якості свідка щодо підтвердження/спростування факту відсутності позивача ОСОБА_1 на службі без поважних причин у спірний період. В оскаржуваних рішеннях також зазначено, що згідно з показами старшого інспектора ВСР УГІ ГУНП майора поліції ОСОБА_4 , який був членом дисциплінарної комісії, у процесі службового розслідування було вивчено Акти про відсутність на службі. Член комісії ОСОБА_4 під час розгляду справи також не допитувався в якості свідка. Таким чином, на думку скаржника, оскаржувані рішення ґрунтуються, у тому числі, на показах свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які в судових засіданнях не допитувалися, матеріали справи їх свідчень не містять.

Також зазначає, що на підтвердження обґрунтованості прийнятих оскаржуваних наказів відповідачем надано копії актів про відсутність на службі від 25.02.2022 № 13/16-2022, від 28.02.2022 № 19/16-2022, від 01.03.2022 № 33/16-2022, від 02.03.2022 № 38/16-2022, від 03.03.2022 № 49/16-2022 року, від 04.03.2022 № 61/16-2022. Проте відповідач у своїх запереченнях на відповідь на відзив не зазначив про наявність у нього або іншої особи оригіналів указаних письмових доказів. З огляду на викладене, скаржник заявив про сумнів з приводу достовірності копій наданих актів та уважав указані докази підробленими та штучно створеними для подання до суду як реакція на відповідь на відзив. Тому 29.09.2022 ним подано клопотання про витребування оригіналів указаних актів. Зазначене клопотання взагалі не було розглянуто ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом.

На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанції встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Недопустимими доказами є покази свідків щодо належного повідомлення позивача про проведення відносно нього службового розслідування. Скаржник зазначає, що він категорично послідовно заперечував факт повідомлення його про початок службового розслідування, зокрема, засобами телефонного зв`язку. Матеріали справи не містять доказів його виклику для надання пояснень (телефонограми, рекомендованого листа, зворотного повідомлення, акту про відмову від надання пояснень, журналу реєстрації, де названі документи зареєстровані тощо). Скаржник уважає, що міркування суду першої інстанції, а потім і апеляційного суду про належне повідомлення його є припущенням та ґрунтуються на недопустимих доказах - показах свідків, дії яких оскаржуються.

Крім того, на думку скаржника, недопустимими доказами є покази свідків щодо належного проведення службового розслідування. При цьому в матеріалах справи відсутні матеріали службового розслідування та висновок службового розслідування.

Таким чином, скаржник уважає, що суди попередніх інстанцій, поклавши в основу своїх рішень покази свідків, дії яких оскаржуються, замість дослідження матеріалів службового розслідування та висновку службового розслідування, ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

05.10.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Загороднюка А. Г. для розгляду судової справи № 400/3928/22.

Ухвалою Верховного Суду від 24.10.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин четвертої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону № 389-VIII, з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України введено воєнний стан.

Статтею 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1932-XII оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Частиною першою статті 12 Закону № 1932-XII передбачено, що участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України від 21.06.2018 № 2469-VIII «Про національну безпеку України» (далі - Закон № 2469-VIII) до складу сектору безпеки і оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Служба судової охорони, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику. Інші державні органи та органи місцевого самоврядування здійснюють свої функції із забезпечення національної безпеки у взаємодії з органами, які входять до складу сектору безпеки і оборони.

Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону № 2469-VIII Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Статтею 2 Закону № 580-VIII визначено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Частиною першою статті 18 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський зобов`язаний, зокрема: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону № 580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

За правилами статті 24 Закону № 580-VIII виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом. У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості. У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Частинами першою, другою статті 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Частиною третьою статті 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, зобов`язує поліцейського, зокрема: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України.

За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (частина перша статті 11 Дисциплінарного статуту).

Статтею 12 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Згідно з частиною першою статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Частинами другою, третьою, четвертою, десятою статті 14 Дисциплінарного статуту визначено, що службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Відповідно до частини шостої статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.

За приписами статті 15 Дисциплінарного статуту проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії. Порядок утворення дисциплінарних комісій та їх повноваження визначаються Міністерством внутрішніх справ України. За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником. У разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено у статті 19 Дисциплінарного статуту, частиною третьої якої передбачено, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Відповідно до пункту 5 розділу І Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179 (далі - Правила етичної поведінки поліцейських), поліцейський здійснює свою діяльність відповідно до основоположних принципів, які закріплені в Конституції України, Законі № 580-VIII, інших законодавчих актах України, а також у цих Правилах, зокрема: верховенства права; дотримання прав і свобод людини; законності; відкритості та прозорості; політичної нейтральності; взаємодії з населенням на засадах партнерства; безперервності; справедливості, неупередженості та рівності.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, зокрема: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 розділу ІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 № 893, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 за № 1355/32807 (далі - Порядок № 893) підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу ІІ Порядку № 893 у наказі про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії визначаються голова та члени дисциплінарної комісії, зазначається підстава проведення службового розслідування, а також прізвище, ім`я, по батькові, посада поліцейського, стосовно якого воно проводитиметься (у разі якщо на час призначення службового розслідування це відомо).

Пунктом 1 розділу V Порядку № 893 визначено, що проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.

Відповідно до пункту 1 розділу VІІ Порядку № 893, у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення. Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності. Застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог статей 19-22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Згідно з пунктом 2 розділу VІІ Порядку № 893 наказ про застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення виконується шляхом його оголошення в органі (підрозділі, закладі, установі) поліції, ЗВО та особистого ознайомлення поліцейського з ним, що здійснюється кадровим підрозділом органу (підрозділу, закладу, установи), ЗВО за місцем проходження служби зазначеним поліцейським. Таке ознайомлення засвідчується шляхом проставляння поліцейським, притягнутим до дисциплінарної відповідальності, підпису, прізвища та ініціалів на останньому аркуші копії наказу, долученої до його особової справи.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 № 893 «Про реалізацію окремих положень Дисциплінарного статуту Національної поліції України» затверджено Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, виходить із такого.

Нагадаємо, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, статей 12, 14, 15, 16 Дисциплінарного статуту щодо порядку проведення службових розслідувань та звільнення поліцейських у період дії правового режиму воєнного стану.

Надаючи оцінку аргументам скаржника, колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

У вимірі професійної діяльності працівника поліції принагідно вказати, що з аналізу положень Закону № 580-VIII та Дисциплінарного статуту слідує, що службова дисципліна поліцейського полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку та правил, що такими нормативними актами передбачені. Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожного працівника поліції, зокрема дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

З тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. Служба в поліції вимагає наявність у її працівників додаткових психологічних якостей, зокрема, відчуття відповідальності, здатність логічно мислити і дотримуватися спокою в складних ситуаціях, здатність приймати рішення у складних ситуаціях.

Однією з підстав для звільнення зі служби в поліції є реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту. Види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до поліцейських, визначені у статті 13 Дисциплінарного статуту. Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарних проступків (дій, що порушують службову дисципліну). Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі.

Правова оцінка судами правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна полягати насамперед у перевірці, чи прийняте таке рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування до неї дисциплінарного стягнення.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 620/4545/22, від 22.02.2023 у справі № 200/11036/20-а.

У справі, яка переглядається, спірні правовідносини склалися у зв`язку із звільненням поліцейського зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII у зв`язку з реалізацію дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, в основу мотивів застосування якого покладено те, що майор поліції ОСОБА_1 самоусунувся від виконання службових обов`язків та був відсутній на службі без поважних причин у робочі дні, починаючи з 24.02.2022 по 06.03.2022 (всього одинадцять днів), що компрометує авторитет поліції як правоохоронного органу, викликає у населення неповагу до поліції, знижує авторитет та довіру до Національної поліції України в цілому.

У цьому випадку вагоме значення має загальний контекст, у якому склалися ці правовідносини. Зокрема, Указом Президента України від 23.02.2022 № 63/2022 «Про введення надзвичайного стану в окремих регіонах України», затвердженого Законом України від 23.02.2022 № 2101-IX, строком на 30 діб введено на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва надзвичайний стан з 00 годин 00 хвилин 24.02.2022.

Пунктом 3 цього Указу Національній поліції України, серед інших органів, у підпорядкуванні яких є утворені відповідно до законів України військові формування, постановлено забезпечити сприяння згідно з повноваженнями у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму надзвичайного стану.

Наказом Національної поліції України від 23.02.2022 № 171 на виконання Указу Президента України від 23.02.2022 № 63/2022 особовий склад Національної поліції переведено на посилений варіант службової діяльності в надзвичайний (позаплановий) режим.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону № 389-VIII, з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України введено воєнний стан, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Пунктом 2 цього Указу постановлено військовому командуванню разом з Міністерством внутрішніх справ України та іншими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом № 389-VIII заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Частиною першою статті 1 Закону № 389-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 10 указаного Закону встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування.

Відповідно до статті 16 цього ж Закону за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Аналіз наведених нормативних положень дозволяє дійти висновку про те, що законодавством прямо віднесено до повноважень поліції у разі виникнення загрози державному суверенітету України, її територіальної цілісності та під час дії правового режиму воєнного стану брати участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану та в цілому виконувати обов`язки щодо охорони прав і свобод людини, честі держави, тощо.

Водночас службова дисципліна зобов`язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України. Тобто поняття «службова дисципліна» включає у себе не лише обов`язок особи належним чином виконувати свої службові обов`язки, а і обов`язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги працівника поліції.

Подібна правова позиція викладена у постанові від 24.07.2025 у справі № 620/4162/22.

За обставинами цієї справи, підставою для прийняття відповідачем спірних наказів слугували наслідки проведеного відносно позивача службового розслідування, яке суди попередніх інстанцій уважали таким, що проведено з дотриманням порядку його проведення, всесторонньо і у повній мірі, з дослідженням всіх обставин та у ході якого було встановлено вчинення позивачем проступку, несумісного із подальшим проходженням служби.

ОСОБА_1 зі свого боку не визнає наявності в своїх діях дисциплінарного проступку та уважає, що жодних дій щодо самовільного залишення місця несення служби, відмови від виконання своїх обов`язків, або інших дій, які містять ознаки дисциплінарного проступку не вчиняв. Врешті його аргументи зводяться до порушення відповідачем, на його думку, процедури проведення службового розслідування в умовах воєнного стану, а також відсутності матеріалів службового розслідування, висновку службового розслідування та не дослідження їх судом.

Так, судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого відділу агентурно-оперативної роботи Управління кримінальної поліції ГУНП в Миколаївській області.

24.02.2022 особовий склад ГУНП в Миколаївській області було оповіщено за сигналом «Тривога», після чого позивач прибув в Управління карного розшуку, в черговій частині за адресою: АДРЕСА_1 , отримав автоматичну зброю.

Згідно з Актом про відсутність на службі від 25.02.2022 № 13/16-2022, оперуповноважений відділу агентурно-оперативної роботи Управління кримінальної поліції ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_1 з 09:00 год 25.02.2022 по 18:00 год 25.02.2022 був відсутній на службі без поважних причин.

Відповідно до Актів про відсутність на службі від 28.02.2022 № 19/16-2022, від 01.03.2022 № 33/16-2022, від 02.03.2022 № 38/16-2022, від 03.03.2022 № 49/16-2022 року, від 04.03.2022 № 61/16-2022, зафіксовано, що оперуповноважений відділу агентурно-оперативної роботи Управління кримінальної поліції ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_1 з 09:00 год по 18:00 год 28.02.2022, 01.03.2022, 02.03.2022, 03.03.2022 та 04.03.2022 був відсутній на службі без поважних причин.

06.03.2022 до керівництва ГУНП в Миколаївській області надійшла інформація щодо відсутності на службі з 24.02.2022 без поважних причин працівників ГУНП, зокрема, оперуповноваженого відділу агентурно-оперативної роботи Управління кримінальної поліції ГУНП в Миколаївській області майора поліції ОСОБА_1 .

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що Дисциплінарною комісією ГУНП в Миколаївській області обґрунтовано було встановлено вчинення дисциплінарного проступку майором поліції ОСОБА_1 , який виразився у порушенні вимог статті 1 Дисциплінарного статуту щодо обов`язку поліцейського дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника поліції, статутів і наказів начальників, сприяти їм у зміцненні службової дисципліни, забезпечення законності, дотримання норм службової етики, статутного порядку, стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою, підвищувати всій професійний рівень, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, вимог статей 18, 64 Закону № 580-VIII щодо обов`язку неухильно дотримуватися положень, нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, професійно виконувати свої службові обов`язки, вимог наказу Національної поліції України від 23.09.2016 № 920 «Про заходи щодо укріплення службової дисципліни в органах та підрозділах Національної поліції України», ігноруванні вимог пункту 5 розділу І пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських щодо здійснення своєї діяльності відповідно до основоположних принципів, які закріплені в Конституції України, що призвело до самоусунення позивача від виконання службових обов`язків та відсутності на службі без поважних причин у робочі дні, починаючи з 24.02.2022 по 06.03.2022 (всього одинадцять днів), та компрометує авторитет поліції як правоохоронного органу, викликає в населення неповагу до поліції, знижує авторитет та довіру до Національної поліції України в цілому.

У подальшому, спірними наказами ГУНП в Миколаївській області від 06.03.2022 № 430 та від 06.03.2022 № 193 о/с майора поліції ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено зі служби в поліції.

Щодо доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено матеріалів службового розслідування відносно позивача, Верховний Суд зазначає таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 24.02.2022 відбулося озброєне вторгнення військ російської федерації на території України та розпочалася повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України, у зв`язку із чим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російською федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону № 389-VIII, з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України введено воєнний стан.

Під час відкриття провадження Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 25.08.2022 витребував з ГУНП в Миколаївській області, зокрема належним чином засвідчені матеріали службового розслідування проведеного відносно гр. ОСОБА_1 .

Між тим, до суду такі матеріали надані не були. У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив про причини ненадання матеріалів службового розслідування.

Так, відповідач указав, що 29.03.2022 приблизно о 08.45 у дев`ятиповерхову адміністративну будівлю, де розміщувалася Миколаївська обласна державна рада (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв) влучила ворожа ракета, яка внаслідок попадання спричинила значну шкоду даній будівлі та утворила потужну ударну хвилю, яка у свою чергу призвела до пошкоджень інших будівель (у тому числі адміністративної будівлі ГУНП в Миколаївській області), розташованих неподалік від будівлі Миколаївської ОДА (вибите скло, обсипана штукатурка зі стелі, та інше).

Указане є загальновідомим фактом.

У результаті ударної хвилі (від влучання ворожої ракети в будівлю Миколаївської ОДА), як зазначав відповідач у відзиві на позовну заяву, в приміщені адміністративної будівлі ГУНП в Миколаївської області (вул. Адміральська, 22 м. Миколаїв), де службові кабінети працівників УГІ ГУНП та зберігаються матеріали службових розслідувань, проведених з моменту введення воєнного стану та початку війни російської федерації проти України, - значно пошкодились покриття стелі, яке впало на підлогу та дахове покриття будівлі. Ураховуючи пошкодження стелі, даху та внаслідок опадів матеріали службових розслідувань було втрачено (ящики паперів залило водою, чим суттєво пошкодило папір).

Також, відповідач зазначав, що всі матеріали службового розслідування, призначеного наказом ГУНП в Миколаївській області від 06.03.2022 № 429, щодо можливого порушення службової дисципліни з боку окремих працівників поліції ГУНП, у тому числі відсутності на службі з 24.02.2022 без поважних причин оперуповноваженого відділу агентурно-оперативної роботи УКР ГУНП майора поліції ОСОБА_1 , у результаті вищевказаного обвалу стелі, суттєво пошкодилися та відновленню не підлягають. Крім того, внаслідок стрибків напруги, до яких призвели бойові дії поблизу Миколаєва, в приміщенні згоріло три комп`ютери, на одному з яких містились матеріали службового розслідування в електронному вигляді.

Ураховуючи, що з першого дня збройної агресії місто Миколаїв та Миколаївська область зазнавали ударів по цивільним, інфраструктурним об`єктам, будівлям державних органів тощо, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що у даному випадку саме у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України матеріали службового розслідування, зокрема відносно ОСОБА_1 втрачено.

У свою чергу, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, указане є обставиною непереборної сили, яка не залежала від відповідача.

За приписами статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 91 КАС України показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням указаного, судом першої інстанції для з`ясуванням усіх обставин справи було викликано у якості свідків начальника УГІ ГУНП підполковника поліції ОСОБА_7, старшого інспектора з ОД ВСР УГІ ГУНП майора поліції ОСОБА_8., старшого інспектора ВСР УГІ ГУНП майора поліції ОСОБА_9., старшого інспектора ВСР УГІ ГУНП майора поліції ОСОБА_4 , які були членами дисциплінарної комісії.

Окрім того, судом першої інстанції було викликано у якості свідків начальника УКР ГУНП в Миколаївській області підполковника поліції ОСОБА_3., начальника ВАОР УКР ГУНП в Миколаївській області підполковника поліції ОСОБА_6., начальника ОМВ УКР ГУНП в Миколаївській області підполковника поліції ОСОБА_5., які могли підтвердити або спростувати факт відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин.

Як установлено судами попередніх інстанцій, допитаний в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_5 - начальник ОМВ УКР ГУНП в Миколаївській області, пояснив суду, що через відсутність позивача на службі та з метою встановлення причин відсутності на службі 25.02.2022, 28.02.2022, 01.03.2022-06.03.2022 телефонував ОСОБА_1 на його особистий мобільний телефон НОМЕР_1 . На вказані дзвінки позивач у більшості випадків не відповідав, а у поодиноких випадках, коли все ж вдавалося з ОСОБА_1 зв`язатися, він про причини відсутності на службі не повідомив, приступити до роботи відмовився. Зазначив про те, що російські війська близько та скоро вони будуть в Миколаєві.

Свідками указаних телефонних розмов були начальник УКР ГУНП в Миколаївській області підполковника поліції ОСОБА_3 та начальник ВАОР УКР ГУНП в Миколаївській області підполковника поліції ОСОБА_6 .

Після чого, складені відповідні акти про відсутність на службі без поважних причин були передані до керівництва ГУНП в Миколаївській області, які послужили у подальшому для призначення службового розслідування відносно позивача за фактом відсутності його на службі без поважних причин у період з 24.02.2022 по 06.03.2022.

Допитані у судовому засіданні у суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , які були членами дисциплінарної комісії, повідомили суду, що у процесі службового розслідування було вивчено Акти про відсутність на службі від 25.02.2022 № 13/16-2022, від 28.02.2022 № 19/16-2022, від 01.03.2022 № 33/16-2022, від 02.03.2022 № 38/16-2022, від 03.03.2022 № 49/16-2022, від 04.03.2022 № 61/16-2022.

Окрім того, Дисциплінарною комісією було опитано працівників відділу УКР ГУНП в Миколаївській області, які підтвердили відсутність позивача на службі з 25.02.2022.

Також, ОСОБА_7 повідомив суду, що ОСОБА_1 06.03.2022 було зателефоновано на його мобільний телефон, повідомлено про початок проведення службового розслідування та запропоновано надати пояснення щодо відсутності його на службі з 25.02.2022. Указаний дзвінок було здійснено ОСОБА_5 .

Указані свідки у тому числі повідомили суду про те, що ОСОБА_1 перебував у пригніченому стані, про причини відсутності на службі не повідомив та від надання пояснень відмовився, про що було складено Акт про відмову від надання пояснень.

Крім того, за показами допитаних у якості свідків членів Дисциплінарної комісії, службове розслідування було проведено протягом одного дня - 06.03.2022.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що установленими вище обставинами справи підтверджується висновок відповідача щодо вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який у даному спірному випадку послужив підставою для подальшого звільнення ОСОБА_1 зі служби.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі, позивачем не наведено аргументів щодо спростування встановлених відповідачем за наслідками проведеного службового розслідування обставин.

Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що доводи ОСОБА_1 щодо поважності причин відсутності на службі з 25.02.2022 по 06.03.2022 та недопуску його до служби не підтверджуються жодним належним письмовим доказом.

Зокрема, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи копій з журналу обліку заяв за 25.02.2022, 28.02.2022, 01.03.2022-07.03.2022., журналу обліку рапортів за 25.02.2022, 28.02.2022, 01.03.2022-07.03.2022, не убачається надходження до Управління у період 25.02.2022, 28.02.2022 та з 01.03.2022 по 07.03.2022 від ОСОБА_1 будь-яких рапортів ані щодо повідомлення про причини відсутності на службі, ані щодо повідомлення про причини недопуску до служби чи щодо необхідності допустити його до проходження служби, тощо. Позивачем протилежного не доведено ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані у апеляційній скарзі.

При цьому, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що, указуючи про надання таких рапортів, позивач не зазначає кому саме вони були надані, не надає копії цих рапортів з відмітками про отримання їх органом із штампом вхідної кореспонденції з відміткою про дату та вхідний номер.

Разом з цим, суд першої інстанції правильно відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що 26.02.2022 він прибув до управління карного розшуку, однак ОСОБА_3 у грубій формі безпідставно звинуватив його у колабораціонізмі та проставлені міток для авіа ударів, виштовхав його за межі чергової частини та наказав не пускати до будівлі, у зв`язку із його звільненням, оскільки відповідні рішення приймаються виключно начальником ГУНП в Миколаївській області, адже тільки виключно начальник ГУНП має такі повноваження.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що такі твердження є спробою позивача за встановлених обставин довести свої нібито правомірні дії у спірній ситуації, однак є неґрунтовними та такими, що не можуть слугувати підставою для врахування їх в якості належних у доведення правомірності дій позивача, які виразились у самовільному залишення служби без поважних причин в умовах введення в Україні воєнного стану, коли у тому числі органи Національної поліції були переведені на посилений режим роботи.

При цьому Касаційний суд, як і суди попередніх інстанцій звертає увагу на те, що як охоронець громадського порядку, держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення Європейського Суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Звежинський проти Польщі» (заява № 34049/96), від 19.04.2007 у справі «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії» (заява № 63235/00)).

У постановах Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 160/11795/20, від 17.10.2024 у справі № 420/3026/23, від 21.11.2024 у справі № 640/9688/22, від 13.05.2025 у справі № 320/4867/22 та багатьох інших Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність поліцейського на службі без поважних причин у період дії воєнного стану в Україні, є дисциплінарним проступком, що тягне за собою накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Також у постанові від 17.10.2024 у справі № 420/3026/23 Верховний Суд зауважив, що при вирішенні питання чи мав відповідач підстави стверджувати про несумісність зі службою в поліції дисциплінарних порушень, які ставляться позивачеві у провину, та чи слід розцінювати наведені ним причини невиходу на службу поважними, визначальне значення має зв`язок між державою і поліцейським, який в світлі специфіки виконуваної ним функції є носієм частини її суверенної влади, що відображено в змісті Присяги поліцейського та набуває особливого значення в особливий період, зокрема, із введенням в державі правового режиму воєнного стану через повномасштабне вторгнення.

У постанові від 23.11.2023 у справі № 420/14443/22 Верховний Суд зазначив, що обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення. Застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у порушення Присяги поліцейського, позивач самоусунувся від виконання основних та додаткових завдань, покладених на Національну поліцію України в умовах правового режиму воєнного стану, оголошеного на всій території України, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що дії позивача, які виразилися у грубому порушенні службової дисципліни, не виконанні вимог Закону № 580-VIII у частині неухильного дотримання Дисциплінарного статуту, Присяги поліцейського, Правил етичної поведінки поліцейських, що підтверджується матеріалами справи, є проступком несумісним з перебуванням на службі в поліції.

Щодо доводів скаржника про те, що його позбавили права на захист, а службове розслідування, якщо воно проводилося, проведено без принципу пропорційності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, упереджено, поверхнево, без дослідження всіх об`єктивних обставин, колегія суддів зазначає, шо відповідно до установлених судами попередніх інстанцій обставин, повідомлення про проведення службового розслідування позивача було здійснено ОСОБА_5 на його - позивача ОСОБА_1 мобільний телефон - НОМЕР_1 , що зазначав допитаний у якості свідка у судовому засіданні сам ОСОБА_5 та підтвердив також допитаний у якості свідка ОСОБА_7 .

При цьому, як установлено під час апеляційного розгляду справи, повідомлення про проведення службового розслідування рекомендованим повідомленням позивачу не направлялося, оскільки поштові відділення на той час у м. Миколаєві не працювали.

З цього приводу, суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи позивача про те, що таке не є дійсною інформацією та пошта 06.03.2022 працювала та інші доводи такого роду, оскільки з 24.02.2022, як вже було неодноразово указано вище, в Україні введено воєнний стан у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України та практично з першого дня - 24.02.2022, зокрема м. Миколаїв опинилось під обстрілами, та ураховуючи можливість повідомлення за телефоном, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що указане не є суттєвим порушенням.

Крім того, суд першої інстанції також правильно оцінив як необґрунтовані посилання позивача на лист ГУНП в Миколаївській області від 09.08.2022 № М-06/43-2022, яким відповідачем повідомлено, що перевірка відносно ОСОБА_1 взагалі не проводилася, оскільки як убачається з матеріалів справи, у своїй заяві від 27.07.2022, позивач звернувшись до ГУНП в Миколаївській області просив надати саме матеріали службової перевірки.

Між тим, судами попередніх інстанцій правильно зауважено, що відповідно до Закону № 580-VIII та Дисциплінарного статуту проведення службової перевірки не передбачено, адже відносно поліцейського проводиться саме службове розслідування.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції у зв`язку з вчиненням ним дисциплінарного проступку, який компрометує його як поліцейського та дискредитує поліцію в цілому.

Оцінюючи тяжкість вчиненого дисциплінарного проступку, з урахуванням його вчинення у період дії воєнного стану, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність прийняття спірних наказів, правомірність та обґрунтованість застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, яке є співмірним до вчиненого проступку.

При цьому, колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у тій частині, що порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування в частині повідомлення позивача про початок проведення самого службового розслідування рекомендованим листом беруться судом до уваги, проте, на думку суду, не можуть вплинути на загальну законність та правомірність оскаржуваних наказів з огляду на те, що: повідомлення особи про початок службового розслідування рекомендованим листом введено законодавцем для забезпечення особі права надати пояснення стосовно певних подій та обставин, а також для повідомлення особи про фактичний початок процедури. При цьому судом зі свідчень свідків установлено, що позивач був повідомлений про початок службового розслідування у телефонному режимі та від будь яких пояснень відмовився; повідомлення позивача рекомендованим листом у період кінця лютого - початку березня 2022 року у місті Миколаїв було фізично неможливим через ведення бойових дій у передмістях Миколаєва, та навіть у самому місті (прорив бойової групи по Центральному проспекту в кінці лютого), отже відділення Укрпошти в місті у цей період не працювали, а поштарі не здійснювали адресну доставку кореспонденції. Суди правильно уважали, що відповідач використав всі наявні у нього об`єктивні можливості для повідомлення позивача про проведення службового розслідування та з`ясування причин відсутності на робочому місці.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування вищезазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосуванням, судами тощо, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.

Проте до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Беручи до уваги викладене, Верховний Суд уважає необґрунтованими наведені скаржником посилання на наявність передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій.

Щодо посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, варто зауважити, що за змістом пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, вказане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

З огляду на викладене Суд відхиляє посилання скаржниці на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Щодо посилання позивача на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у частині не розгляду клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, з матеріалів справи установлено, що позивачем до суду першої інстанції було подано клопотання про витребування доказів від 29.09.2022, а саме: позивач просив витребувати у відповідача оригінали актів про відсутність на службі. Однак, зазначене клопотання не було розглянуто судом.

У свою чергу, частиною першою статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Із приписів статей 73-76 КАС України убачається, що лише суд має повноваження стосовно визначення належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Таким чином, виключно суд має право визначати ті докази, на підставі яких будуть встановлюватись обставини справи.

За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій було досліджено наявні у матеріалах справи копії актів про відсутність на службі позивача від 25.02.2022 № 13/16-2022, від 28.02.2022 № 19/16-2022, від 01.03.2022 № 33/16-2022, від 02.03.2022 № 38/16-2022, від 03.03.2022 № 49/16-2022, від 04.03.2022 № 61/16-2022 та установлено, що ними зафіксовано, що оперуповноважений відділу агентурно-оперативної роботи Управління кримінальної поліції ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_1 з 09:00 год по 18:00 год 25.02.2022, 28.02.2022, 01.03.2022, 02.03.2022, 03.03.2022 та 04.03.2022 був відсутній на службі без поважних причин.

Отже, суди попередніх інстанцій керувалися виключно власним правом на визначення необхідної доказової бази та урахували обставини справи необхідні для вирішення цього спору, що були установлені судом першої інстанції.

Крім того, частиною другою статті 351 КАС України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З огляду на вищезазначені висновки Суду про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та результат судового розгляду, колегія суддів констатує, що допущене судами порушення норм процесуального права не призвело та не могло призвести до неправильного вирішення спору по суті.

Щодо посилання позивача на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у частині встановлення обставин справи на підставі недопустимих доказів, Суд зазначає таке.

Доводи касаційної скарги позивача у цій частині обґрунтовуються недопустимістю доказів у справі, а саме: показаннями свідків щодо належного повідомлення позивача про проведення відносно нього службового розслідування та належного проведення службового розслідування; показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки вони у судових засіданнях не допитувалися.

Відповідно до частин першої, третьої статті 65 КАС України як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з`ясувати у справі. Свідок зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

За змістом статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема показаннями свідків.

Статтею 74 КАС України врегульовано питання щодо допустимості доказів, за правилами якої суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Верховний Суд зауважує, що допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання. Тобто допустимість доказів необхідно розглядати крізь призму: 1) законності джерела доказової інформації; 2) законності способу, за допомогою якого він отриманий і процесуального порядку його одержання; 3) правомочності вповноважених суб`єктів на отримання доказів.

На думку колегії суддів, у цій частині доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо доведеності відповідачем наявності у діях позивача складу дисциплінарного проступку і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, установлених у процесі її розгляду.

Колегія суддів ще раз наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, установлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в оскаржуваному судовому рішенні суду першої інстанції зазначено, що судом для з`ясуванням усіх обставин справи було викликано, зокрема ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у якості свідків. При цьому, як убачається з оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 як свідок не допитувався цим судом.

Щодо зазначення судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про допит ОСОБА_4 як свідка та зазначення судом апеляційної інстанції про допит ОСОБА_3 , як свідка, які не були допитані судом, то це також не спростовує висновків судів попередніх інстанцій та не дає підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо доводів скаржника про те, що судом апеляційної інстанції усупереч правовій позиції Верховного Суду щодо розуміння «подібності правовідносин» було ураховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.03.2020 у справі № 815/4478/16, варто зауважити, що Верховний Суд у цій справі дійшов висновків, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку та правил, що такими нормативними актами передбачені. Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожного працівника поліції, зокрема дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють. З тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Присяга поліцейського передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно. Тобто, порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них. Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Хоча спірні правовідносини у цій справі та у справі № 815/4478/16 не є тотожними, але ця постанова Верховного Суду містить висновки щодо етичних, правових та службово-дисциплінарних норм поведінки працівника поліції.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідачем доведено правомірність своїх дій та прийнятих наказів у спірних правовідносинах, відтак є правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів ГУНП в Миколаївській області від 06.03.2022 № 430 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП області» у частині притягнення до дисциплінарної відповідальності оперуповноваженого відділу агентурно-оперативної роботи Управління кримінальної поліції ГУНП в Миколаївській області майора поліції ОСОБА_1 , а також від 06.03.2022 № 193 о/с «По особовому складу».

Доводи касаційної скарги таких висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і зводяться до переоцінки установлених судами обставин справи.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.

При цьому Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене та приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2023 у справі № 400/3928/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк