Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2014 р. м. Київ К/800/44656/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.

Суддів: Донця О.Є.

Горбатюка С.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 23.11.2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 року у справі

за позовом ОСОБА_5

до міського голови м. Рівне, Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» (надалі - БТІ)

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 (надалі - третя особа), філії «Піввнічно-Західне регіональне управління» АТ «Банк Фінанси та Кредит» (надалі - банк)

про скасування державної реєстрації права власності, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року позивач звернувся з позовом про визнання неправомірним та скасування розпорядження міського голови міста Рівне від 08 грудня 2005 року №2202 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1». Просив визнати протиправними дії комунального підприємства Рівненське міське бюро технічної інвентаризації щодо здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_1, яка була здійснена 12 грудня 2005 року за ОСОБА_4, а також скасувати державну реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення за ОСОБА_4.

В обґрунтування позову вказав на те, що згідно договору купівлі-продажу частина нежитлових приміщень у будівлі по АДРЕСА_1 була придбана ним, а тому позивач вважає себе співвласником майна. Проведення державної реєстрації права власності на інші нежитлові приміщення цієї будівлі за третьою особою порушує його права як співвласника. Розпорядження вважає незаконним.

Суд першої інстанції, погодившись з доводами позову, його задовольнив. Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 року вказане рішення було залишено без змін. Суди визнали, що оскаржуване розпорядження прийнято з перевищенням повноважень та вимогам закону не відповідає, а державна реєстрація права власності за третьою особо була проведена неправомірно.

Не погодившись з рішеннями судів банк звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує на те, що висновки судів про належність майна на праві спільної часткової власності не відповідає встановленим у справі обставинам.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 01.11.1999 року, укладеного з Комітетом з приватизації Рівненської міської ради придбав частину нежитлових приміщень загальною площею 72,2 кв.м в одноповерховому цегляному нежитловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, характеристика яких наводиться в технічному паспорті , який виданий Рівненським міським бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 16.09.1999 року, укладеному між Комітетом з приватизації та ОСОБА_4 (третя особа), останній придбав інші нежитлові приміщення, а саме: частину нежитлових приміщень одноповерхового дерев'яного будинку загальною площею 154,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1; частину нежитлових складських приміщень одноповерхового дерев'яного будинку загальною площею 105,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, у тому числі склад площею 84, 8 кв.м., підвал площею 20,5 кв.м. Характеристика будівлі наводиться у технічному паспорті, який виданий міським бюро технічної інвентаризації.

При цьому згідно матеріалів інвентаризації придбані позивачем та третьою особою приміщення є окремо визначеними нежитловими приміщеннями.

Згідно витягу про реєстрацію права власності від 12.12.2005 року за третьою особою на підставі свідоцтва про право власності від 12.12.2005 року, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради, зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 979,1 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1

Оформленню вказаного свідоцтва про право власності передувало прийняття міським головою розпорядження від 18.12.2005 року «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1».

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Висновок судів попередніх інстанцій про перебування у спільній частковій власності позивача та третьої особи придбаного останньою за договором купівлі-продажу від 16.09.1999 року майна є помилковим та не відповідає встановленим у справі обставинам, оскільки кожним з них за відповідними договорами були придбані окремо визначені нежитлові приміщення, визначеної площі та вартості.

Матеріали справи не свідчать, а судами не встановлено, що позивач набув частку у майні, яке було набуто третьою особою у тому числі за договором купівлі-продажу від 16.09.1999 року та щодо якого в подальшому було видано свідоцтво про право власності.

Знаходження у одній будівлі визначених та окремо придбаних нежитлових приміщень не є підставою для висновку про перебування таких приміщень у спільній частковій власності.

Отже висновок про те, що позивач є співвласником майна, набутого третьою особою є помилковим та зробленим внаслідок неправильної правової оцінки обставин справи.

В своїй постанові від 10.04.2012р. Верховний Суд України, проаналізувавши положення частини першої ст.2 та ст.17 КАС України, висловив наступну правову позицію: «суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням».

Відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача є підставою для відмови у позові.

Таким чином оскарження реєстрації права власності майна особою, яка не є його власником та не має підстав для оспорювання такого права унеможливлює задоволення позову щодо скасування реєстрації права власності за іншою особою.

Крім того, вказавши на перевищення повноважень при прийнятті розпорядження щодо оформлення права власності за третьою особою, суди не звернули уваги на те, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності, яке є правовстановлювальним документом відповідно до затвердженого переліку, та видається у випадках, передбачених пунктом 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затв. наказом Міністерство юстиції України N 7/5 від 07.02.2002 р. (у редакції на момент проведення реєстрації права). Свідоцтво про право власності і є підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Свідоцтво про право власності третьої особи на нерухоме майно є тим документом, що посвідчує виникнення права власності, не оспорене, та відповідно до закону є підставою для реєстрації такого права.

Отже висновок судів попередніх інстанції про задоволення позову, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за третьою особою не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судами попередніх інстанцій обставини справи встановлені повно і правильно, однак неправильно застосовано норми права, судова колегія вбачає підстави для скасування оскаржуваних рішень та прийняття нового про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу АТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 23.11.2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 року скасувати.

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та оскарженню не підлягає, крім як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: В.Ф. Мороз

О.Є. Донець

С.А. Горбатюк