Історія справи
Постанова ВАСУ від 02.12.2014 року у справі №1570/4890/12Постанова ВАСУ від 02.12.2014 року у справі №1570/4890/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"02" грудня 2014 р. м. Київ К/800/31623/13
К/800/27076/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Південної митниці та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2012р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013р. у справі
за позовом Приватного підприємства «Авторитет-2010»
до відповідача-1 Південної митниці
відповідача-2 Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області
про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В :
13.08.2012р. до суду з позовом про скасування рішення Південної митниці (далі Митниця) та про зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі Казначейство) повернути надмірно сплачені платежі звернулось приватне підприємство «Авторитет-2010» (далі Підприємство). Свої вимоги позивач мотивував тим, що він надав Митниці документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митницею було витребувано додаткові документи, відмовлено у прийнятті митної декларації та самостійно визначено митну вартість товару із застосуванням шостого методу. Вважаючи дії Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив визнати їх нечинними та стягнути з державного бюджету суму, зайво сплачену у якості мита та податку на додану вартість.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2012р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013р., позов задоволено частково : скасовано рішення Митниці про визначення митної вартості та зобов'язано Казначейство вчинити дії по поверненню грошових коштів шляхом безспірного списання їх з рахунку Митниці.
Не погодившись з судовими рішеннями, Митниця та Казначейство звернулись з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просили їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржники послались на те, що судами зроблено помилковий висновок про незаконність дій митного органу при визначенні митної вартості товару.
У своїх запереченнях позивач вважає судові рішення законними та обґрунтованими.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що для митного оформлення товару, поставленого в Україну на підставі зовнішньоекономічного контракту, Підприємство надало митному органу декларацію митної вартості від 31.03.2012р.
Посадовою особою відповідача у відповідній графі декларації було здійснено відмітку про витребування від декларанта додаткових документів для підтвердження заявленої вартості товару, а саме : висновки про вартісні та якісні характеристики товарів, підготовлені експертними організаціями, та відповідну бухгалтерську документацію (виписки з облікового рахунку про оплату товару, лист банку та/або платіжного доручення, первинний обліковий документ).
25.04.2012р. Підприємство надало частину витребуваних митним органом документів.
В зв'язку з ненаданням позивачем всіх витребуваних документів, Митницею 25.04.2012р. прийнято рішення про визначення вартості товару за шостим методом та прийнято картку відмови.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулювались Митним кодексом України, що був чинним до 1.06.2012р.
Відповідно до ст. 264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (затв. постановою КМУ від 20.12.2006р. №1766) передбачено, що декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання.
Додаткові документи, які було витребувано Митницею, входять до переліку, що міститься у п.11 Порядку, проте позивачем в повному обсязі вимоги відповідача-1 щодо надання додаткових документів виконано не було.
Згідно зі ст. 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
10.04.2012р. Верховний Суд України, розглянувши справу № 21-52а12, прийняв постанову, в якій зазначив :
«Відповідно до частини першої статті 265 Митного кодексу України (далі - МК) митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.
Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.
Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» та № 1766 дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.
Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.»
З матеріалів справи вбачається, що, враховуючи отриману інформацію про те, що митна вартість подібного товару перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості, у Митниці були підстави для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин, митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи, перелічені у пункті 11 Порядку.
Підприємством витребувані відповідачем-1 належні документи в повному обсязі надано не було, а наданий висновок про вартісні та якісні характеристики товарів не спростовував інформації, яка містилась в базі Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України щодо вартості подібних товарів.
Наведене дало підстави для визначення митної вартості товару у спосіб, передбачений статтею 266 МК України. При цьому, Митниця обґрунтувала та довела неможливість послідовного застосування 1-5 методів визначення митної вартості.
Враховуючи викладене колегія суддів доходить висновку про те, що при вчиненні дій щодо визначення митної вартості товару відповідач-1 діяв на підставі закону, в межах своїх повноважень, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та з дотриманням всіх інших принципів, зазначених у статті 2 КАС України, що унеможливлює задоволення адміністративного позову про визнання недійсною картку відмови в прийнятті митної декларації, рішення Митниці про визначення митної вартості та про стягнення завданих цими діями збитків.
Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232, 254 КАС України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційні скарги Південної митниці та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2012р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013р. скасувати.
Відмовити в задоволенні адміністративного позову приватного підприємства «Авторитет-2010».
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235-244 КАС України.
Судді А.О. Логвиненко
О.Є. Донець
В.Ф. Мороз