Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" вересня 2014 р. м. Київ К/800/42247/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Лосєва А.М.

Юрченко В.П.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор»

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 червня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року

у справі № 823/1384/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор»

до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» (далі - ТОВ «Катеринопільський елеватор»; позивач) звернулось до суду з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - Звенигородська ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області; відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000752200 від 08 травня 2014 року, № 0000782200 від 08 травня 2014 року, № 0000772200 від 08 травня 2014 року, № 0000762200 від 08 травня 2014 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Стягнуто з ТОВ «Катеринопільський елеватор» в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 384,80 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ТОВ «Катеринопільський елеватор», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Катеринопільський елеватор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з Приватним підприємством «Сапфір і К» за період з 01 січня 2013 року по 31 рудня 2013 року, за результатами якої складено акт № 167/23-12-22-016/32580463 від 28 квітня 2014 року.

На підставі зазначеного акту перевірки Звенигородською ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000752200 від 08 травня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6 584 767,00 грн. (4 389 845,00 грн. - основний платіж, 2 194 922,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0000782200 від 08 травня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7 022 343,00 грн. (4 681 562,00 грн. - основний платіж, 2 340 781,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0000772200 від 08 травня 2014 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 95 788,00 грн. та збільшено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 47 894,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000762200 від 08 травня 2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 95 788,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 138.2 статті 138, пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку за договорами поставки, укладеними з Приватним підприємством «Сапфір і К», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності відповідних правочинів.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову повністю, суди попередніх інстанцій з посиланням на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 березня 2014 року у справі № 490/2697/14-к, яким директора контрагента позивача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, підтримали доводи контролюючого органу про безтоварний характер спірних поставок.

Проте, із вказаним висновком погодитись не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу валових витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами встановлено, що фактичне виконання господарських операцій з придбання позивачем сільськогосподарської продукції (соняшника, макухи соєвої) у ПП «Сапфір і К» засвідчується видатковими та податковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними. Крім того, в матеріалах справи містяться договори складського зберігання, укладені між ТОВ «Катеринопільський елеватор» та зерновими складами, а також складські квитанції на придбане у контрагента зерно.

Однак, вказані докази судові інстанції не визнали такими, що підтверджують правомірність формування товариством даних податкового обліку виключно з підстав наявності вироку в кримінальній справі стосовно директора ПП «Сапфір і К», не врахувавши при цьому, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податків від іншої особи, зокрема, від дотримання постачальником вимог податкового законодавства, а норма частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється виключно на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Проте, у вироку Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 березня 2014 року у справі № 490/2697/14-к відсутні посилання на незаконність або фіктивність діяльності ПП «Сапфір і К» за господарськими операціями з позивачем в охоплений перевіркою період, а підставою для притягнення директора підприємства до кримінальної відповідальності стала діяльність ПП «Сапфір і К», направлена на незаконне формування податкового кредиту з податку на додану вартість Товариством з обмеженою відповідальністю «Ластівка ЛТД», яке, в свою чергу, не є стороною договірних відносин у розглядуваному випадку.

Будь-які інші належні та допустимі докази, які б підтверджували відсутність фактичного виконання господарських операцій з придбання ТОВ «Катеринопільський елеватор» товарно-матеріальних цінностей у контрагента, узгодженість дій позивача з ПП «Сапфір і К» з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, в матеріалах справи відсутні.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» задовольнити.

Скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000752200 від 08 травня 2014 року, № 0000782200 від 08 травня 2014 року, № 0000772200 від 08 травня 2014 року, № 0000762200 від 08 травня 2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» витрати із спати судового збору в розмірі 6 333,20 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Лосєв А.М.

Юрченко В.П.