Історія справи

Постанова ВАСУ від 01.03.2016 року у справі №0870/5301/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року м. Київ справа № 0870/5301/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2012 року ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - позивач, ПАТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом в якому просило скасувати постанову головного державного виконавця відділу Орджонікідзевського районного відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Берестецької Т.Е. (далі - відповідач) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.07.2011 року ВП 27645680; зобов'язати Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис від 04.08.2011 року №11467736 про арешт усього нерухомого майна, яке належить ОСОБА_5

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.06.2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року, відмовлено у задоволені позову.

Вказуючи, на допущені судами, на думку позивача, неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить рішення судів скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 КАС України.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами між юридичною особою ЗАТ «ПУМБ», правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є ПАТ «ПУМБ» та фізичною особою ОСОБА_5, укладений кредитний договір №5763378 від 17.10.2007 року, згідно з яким останній отримав кредит у банку.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_5 передав позивачу в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, про що укладений Договір іпотеки №5763385, посвідчений 17.10.2007 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, за реєстровим № 22.

Запис про заборону на нерухоме майно внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 17.10.2007 року за № 5856115, про що свідчить витяг № 14965217 від 17.10.2007 року, де підставою обтяження зазначено іпотечний договір №2101 від 17.10.2007 року.

Обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1 зареєстровано позивачем у Державному реєстрі іпотек 17.10.2007 року, що також підтверджується витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек № 14964900 від 17.10.2007 року.

24 травня 2012 року ОСОБА_5 надав ПАТ «ПУМБ» заяву та копії документів про те, що на все нерухоме майно (включаючи квартиру, яка є предметом іпотеки) Орджонікідзевським відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції накладений арешт.

Арешт накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.07.2011 року, винесеною головним державним виконавцем Берестецькою Т.Е. по виконавчому провадженню ВП 27645680, відкритому на підставі виконавчого листа № 2-6164 від 10.06.2011 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ВТБ Банк» 67 356,46 грн.

Запис про арешт внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 04.08.2011 року за № 11467736, про що свідчить витяг № 32447486 від 04.08.2011 року .

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначає, що при накладенні арешту на все майно ОСОБА_5 державним виконавцем не перевірено того факту, що у Державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявна інформацію щодо встановлення іпотеки на квартиру останнього та не повідомив іпотекодержателя ПАТ «ПУМБ» про накладення арешту та його право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Спірним питанням є правомірність дій відповідача щодо накладання арешту на квартиру - майно боржника-третьої особи, та правомірності постанови про арешт майна від 21.07.2011 року ВП 27645680.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваної постанови в частині накладення арешту на майно боржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.3 ст.181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають виконанню та примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21.04.1999 №606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606).

Статтею 54 Закону №606-ХІV встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Як вбачається з матеріалів справи на адресу ПАТ «ПУМБ» повідомлень про звернення стягнення на заставне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, з Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ не надходило. Тобто, відповідачем порушено вимоги ст.54 Закону №606-ХІV.

Відповідно до ст.57 Закону №606-ХІV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Із системного аналізу вищезазначених норм Закону №606-ХІV вбачається, що знаходження майна боржника у заставі не виключає можливості накладення на нього арешту для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Право заставодержателя на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту у разі звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, прямо передбачено ч.4 ст.52 Закону № 606 (в редакції, яка діяла в 2010 році) та ч.4 ст. 54 Закону №606-ХІV (в редакції, яка була чинна в 2013 році).

Тобто, з метою з'ясування правомірності накладення арешту на майно ОСОБА_5, яке є предметом іпотечного договору, необхідно встановити - чи виникло у позивача право звернення стягнення на вказане майно та чи не перевищує вартість предмета застави заборгованості боржника перед заставодержателем.

Пунктом 4.1 договору іпотеки №5763385 (а.с.14-16) передбачено, що іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця в таких випадках:

- у разі невиконання чи неналежного виконання Основного зобов'язання;

- у разі невиконання вимоги іпотеко держателя про дострокове виконання Основного зобов'язання, зробленої на підставі закону, кредитного договору чи цього договору;

- незалежно від настання строку виконання Основного зобов'язання у разі: смерті іпотекодавця; коли іпотекодавцем порушено свої обов'язки щодо збереження та/або страхування предмету іпотеки; коли предмет іпотеки використовується іпотекодавцем не за призначенням; будь-якого порушення іпотекодавцем умов цього договору або будь-якого порушення умов кредитного договору; коли іншою особою розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки; порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом іпотекодавця та/або боржника за договором, на підставі якого виникло основне зобов'язання.

У разі порушення умов кредитного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає особі, яка порушила свої обов'язки письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не більш ніж тридцяти денний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та/або чинного законодавства. Положення цього пункту не перешкоджає іпотеко держателю здійснювати свої прав, визначені ст.12 Закону України «Про іпотеку», без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки та/або звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у порядку, встановленому законодавством України.

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_5 (а.с.21) з якої вбачається, що останній попереджає ПАО «ПУМБ» про неможливість здійснити добровільну реалізацію предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, з метою погашення простроченої заборгованості за кредитним договором №5763378 від 17.10.2007 року, оскільки ВДВС Орджонікідзевського РВ ДВС Запорізького МУЮ накладено арешт на все майно, належного останньому, в тому числі і на квартиру, що являється предметом іпотеки згідно договору іпотеки №5763385 від 17.10.2007 року. Відповідач діяв на підставі виконавчого провадження №27645680 від 21.07.2011 року про стягнення з ОСОБА_5 суми заборгованості у розмірі 67 356,46 грн.

Таким чином, ОСОБА_5 має прострочену заборгованість за кредитним договором перед ПАО «ПУМБ», але передати нерухоме заставлене майно (квартира АДРЕСА_1) з метою добровільної його реалізації та спрямування коштів від продажу на погашення заборгованості по кредитному договору не можливо у зв'язку з накладеним арештом.

Відповідно до ст.1Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.

Відповідно до ст.16 вказаного Закону право застави виникає у заставодержателя з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання (ст.28 Закону України «Про заставу").

Згідно із ст.14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Статтею 572 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 8 статті 54 Закону №606-ХІV передбачає, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Згідно ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Договір іпотеки між позивачем та ОСОБА_5 укладено 17.10.2007 року, зареєстровано приватним нотаріусом Гришиним Г.Г., у Державному реєстрі іпотек за №5855572 (а.с.20), реєстрація в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.19) за №5856115. При цьому постанова ДВС про відкриття виконавчого провадження та оскаржувана постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, прийняті 21.07.2011 року. Тобто, договір іпотеки укладено раніше ніж прийняті вищезазначені постанови державного виконавця.

Аналізуючи норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що законодавець надає заставодержателю право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Статтею 58 Закону України «Про заставу» передбачено, що якщо в результаті видання органом державної виконавчої влади чи органом місцевого і регіонального самоврядування акта, який не відповідає чинному законодавству, порушуються права заставодержателя або інших осіб щодо володіння, користування та розпорядження предметом застави, такий акт визнається недійсним судом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач є кредитором з вищим пріоритетом та має переважне право перед іншими кредиторами задовольнити свої вимоги за рахунок реалізації заставленого майна.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, та, встановивши факт порушення прав позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про скасування постанови головного державного виконавця відділу Орджонікідзевського районного відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Берестецької Т.Е. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.07.2011 року ВП 27645680 в частині накладення арешту на заставне майно ОСОБА_5, а саме: на квартиру № АДРЕСА_1, що належить останньому, є обґрунтованими.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на нормах законодавства і спростовується наявними матеріалами справи, у зв'язку з чим суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволені позову. В даному випадку накладення відповідачем арешту на заставлене майно порушило права позивача на задоволення своїх вимог шляхом позасудової реалізації заставленого майна, що належить позичальнику.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220, 223, 229, 230, 232 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», - задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року, - скасувати.

Постановити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», - задовольнити.

Постанову головного державного виконавця відділу Орджонікідзевського районного відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Берестецької Т.Е. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 липня 2011 року ВП 27645680 в частині накладення арешту на заставне майно ОСОБА_5, а саме: квартиру № АДРЕСА_1, - скасувати.

Зобов'язати Орджонікідзевський районний відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції вилучити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження за №1146736 від 04 серпня 2011 року про арешт нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_5.

Стягнути з Орджонікідзевського районного відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» судові витрати: 32,19 грн. - витрати по сплаті судового збору за подання позову; 16,10 грн. - витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги; 24,09 грн. - витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, всього - 72,38 грн.

Видачу виконавчого листа доручити суду першої інстанції - Запорізькому окружному адміністративному суду.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: В.В.Малинін

О.Ф.Ситников

В.В.Швець