Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.10.2024 року у справі №401/1594/23

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 401/1594/23

провадження № 61-7727св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

за первісним позовом про поділ спільного майна подружжя:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

за зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Суліменко Тетяною Анатоліївною, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року в складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

Історія справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя.

У липні 2023 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 березня 2024 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.

У березні 2024 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що до суду подано позов про поділ спільного майна подружжя у вигляді стягнення грошової компенсації 1/2 частки ринкової вартості автомобілів марки Volkswagen Jetta 1968, 2012 року випуску, номер кузову № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 та автомобіль марки BMW X5 4799, 2007 року випуску, № кузову НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 .

Автомобіль марки BMW X5 4799, 2007 року випуску, перебуває у користуванні рідного брата відповідача, який має нотаріальну довіреність на право користування та розпорядження транспортним засобом надану ОСОБА_1 .

Факт припинення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про розподіл спільно нажитого майна подружжя може спровокувати відповідача діяти разом з рідним братом проти волі власника цього ТЗ ( ОСОБА_1 ) та вчинити правочин про відчуження цього ТЗ. Це може унеможливити виконання рішення за заявленими позовними вимогами, та приведе до більш негативних наслідків, унеможливить захист позивача за заявленим позовом. Це стосується і другого автомобіля марки Volkswagen Jetta 1968, 2012 року випуску.

Позивач мешкає поза межами України, для відповідача створені всі умови до можливого відчуження ТЗ, як майна спільне нажитого колишнім подружжям, привласнити грошові кошти, що в цілому унеможливить до будь-яких дій щодо захисту прав ОСОБА_1 як співвласника ТЗ, якщо не накласти арешт на ці ТЗ.

Суд має всі підстави для забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного нажитого майна колишнього подружжя.

ОСОБА_1 просила:

вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: автомобіль марки Volkswagen Jetta 1968, 2012 року випуску, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 та автомобіль марки BMW X5 4799, 2007 року, випуску державний номер НОМЕР_4 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 березня 2024 року:

задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову;

забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування автомобіля, шляхом накладення арешту на транспортний засіб - автомобіль марки BMW X5 4799 (2007 року випуску) номер кузову НОМЕР_3 , який належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу від 09 серпня 2022 року № 3542/2022/3323524.

Ухвала мотивована тим, що:

суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів;

між сторонами існує спір щодо права власності на спірний автомобіль, який перебував у їх спільній власності та був відчужений одним із подружжя третій особі на підставі договору купівлі-продажу, а тому існує необхідність забезпечення виконання ймовірного судового рішення шляхом накладення арешту на вказане вище майно, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може призвести до його подальшого відчуження іншим особам, внаслідок чого істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення у випадку задоволення позову.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено;

ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 березня 2024 року скасовано.

заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування автомобіля залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

забезпечуючи позов у обраний позивачем спосіб, суд не пересвідчився, чи дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позову, не уточнив позовну вимогу про витребування майна, яка не є конкретизованою і частково протирічить іншій вимозі позивача у цьому цивільному провадженні щодо стягнення компенсації 1/2 частки ринкової вартості спірного автомобіля, накладення арешту на автомобіль призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_4 , зокрема її права користування;

суд першої інстанції не звернув уваги на доводи позовної заяви та заяви про забезпечення позову про те, що спірний транспортний засіб марки BMW X5 4799, номер кузову НОМЕР_3 ніколи не був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , останньою вирішується спір щодо визнання цього автомобіля спільним майном подружжя і заявлено вимогу про компенсацію половини вартості автомобіля, в другому позові не зазначено на користь кого витребувати автомобіль BMW X5 4799, номер кузову НОМЕР_3 ;

питання про заборону відчуження спірного транспортного засобу у заяві про забезпечення позову не ставилось, а заявлений спосіб забезпечення позову не є співмірним із позовними вимогами, висновки суду першої інстанції про необхідність накладення арешту на спірний автомобіль є передчасними.

Аргументи учасників справи

У травні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яка підписану представником ОСОБА_5 , на постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року, в якій просила:

постанову апеляційного суду скасувати;

залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу;

завідомо протиправно ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , яка достеменно знала, що ОСОБА_2 на момент посвідчення договору перебував у шлюбі і відчужуваний ТЗ є спільним майном подружжя, уклали 09 серпня 2022 року спірний договір купівлі- продажу. Тим самим відповідачі виключили транспортний засіб з власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що призвело до унеможливлення поділу спільного майна подружжя та виконання боргових зобов`язань за рахунок рухомого майна. При цьому ТЗ залишився у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_2 (після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 - ОСОБА_2 уклав новий шлюб з ОСОБА_6 );

укладення спірного договору купівлі-продажу було здійснено за відсутності оригіналу технічного паспорту на ТЗ ВМW Х5 4799 (2007 року випуску) № кузову НОМЕР_3 , який перебував та перебуває у володінні позивача. Оскаржений договір купівлі-продажу укладено за неприпустимо заниженою вартістю (49 000,00 грн) в той час, як ринкова вартість вказаного ТЗ складала 475 390,00 грн, що підтверджується звітом про незалежну експерту оцінку колісного ТЗ (копія звіту наявна в матеріалах справи);

перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з позивачем, без її згоди та відома, достеменно знаючи про наявність боргових зобов`язань перед третіми особами, знаючи, що не має у себе оригіналу технічного паспорту на ТЗ, не отримавши від ОСОБА_1 письмової згоди на відчуження ТЗ, діючи умисно та незаконно, ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу ТЗ ВМW Х5 4799 (2007 року випуску) № кузову НОМЕР_3 зі своєю співмешканкою ОСОБА_6 , для унеможливлення як поділу вказаного спільного майна між подружжям, так і звернення стягнення на вказане майно в рахунок виконання боргових зобов`язань, які також є предметом дослідження у справі про поділ майна подружжя, про що під час судових засідань вказувала представник відповідача;

в свою чергу ОСОБА_6 , перебувала у стосунках з ОСОБА_2 , достеменно знала, що на момент укладення договору купівлі-продажу ТЗ ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі, і відчужуваний ТЗ є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , діяла недобросовісно, прийняла пропозицію свого співмешканця на укладення договору купівлі-продажу;

судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам позивача про те, що остання просить визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу та, відповідно, застосувати наслідок недійсності правочину - витребування транспортного засобу від недобросовісного набувача, наслідком чого є неправильність висновку про незазначення позивачем на чию користь слід витребувати майно;

відчуження ТЗ здійснювалося без згоди співвласника ОСОБА_1 про що сторонам оскаржуваного правочину було достеменно відомо. Зважаючи на недобросовісність дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існує реальна загроза вибуття ТЗ з володіння останньої, що взагалі унеможливить виконання судового рішення про витребування автомобіля на користь позивача;

ОСОБА_3 прямо повідомляла про свій намір реалізувати транспортний засіб. Так, у січні 2024 року ОСОБА_3 вже зверталася до суду апеляційної інстанції та просила скасувати арешт на спірний автомобіль і в апеляційній скарзі прямо вказувала що про арешт дізналася в результаті підготовки документів для відчуження транспортного засобу (тобто наявність арешту ніяким чином не заважала відповідачу володіти та користуватися транспортним засобом);

накладення арешту, як спосіб забезпечення, не порушує права власності особи, в даному випадку ОСОБА_3 , як нинішнього володільця відчуженого за оспорюваним правочином об`єкта.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 08 жовтня 2024 року в зв`язку із відставкою судді ОСОБА_9 справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2024 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 червня 2024 року зазначено, що підставою касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України заявник зазначає: суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 09 серпня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу автомобіля марки BMW X5 4799, номер кузову НОМЕР_3 .

Згідно інформації від 24 квітня 2023 року № 31/20-1411, наданої Головним сервісним центром МВС РСЦ ГСЦ МВС в Харківській області 09 серпня 2022 року на обліку за ОСОБА_2 зареєстрований автомобіль марки BMW X5 4799, номер кузову НОМЕР_3 , підстава - перереєстрація при втраті свідоцтва про реєстрацію.

ОСОБА_1 подано два позови, у яких вона ставить питання: про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме транспортних засобів: автомобіля Volkswagen Jetta 1968, 2012 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , та автомобіля марки BMW X5 4799, 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , компенсацію 1/2 частки їх вартості; про визнання недійсним договору купівлі-продажу №3542/2022/3323524 транспортного засобу BMW X5 4799, 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , витребування у ОСОБА_3 вказаного транспортного засобу.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що:

«під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».

Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (див. постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23)).

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції встановив, що між сторонами існує спір щодо права власності на спірний автомобіль, який перебував у їх спільній власності та був відчужений одним із подружжя третій особі на підставі договору купівлі-продажу, дійшов висновку про необхідність забезпечення виконання ймовірного судового рішення шляхом накладення арешту на вказане вище майно, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може призвести до його подальшого відчуження іншим особам, внаслідок чого істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення у випадку задоволення позову;

апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції з тих мотивів, що забезпечуючи позов у обраний позивачем спосіб, суд не пересвідчився, чи дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позову, не уточнив позовну вимогу про витребування майна, яка не є конкретизованою і частково протирічить іншій вимозі позивача у цьому цивільному провадженні щодо стягнення компенсації 1/2 частки ринкової вартості спірного автомобіля, накладення арешту на автомобіль призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_4 , зокрема її права користування. Питання про заборону відчуження спірного транспортного засобу у заяві про забезпечення позову не ставилось, а заявлений спосіб забезпечення позову не є співмірним із позовними вимогами, висновки суду першої інстанції про необхідність накладення арешту на спірний автомобіль є передчасними;

апеляційний суд не врахував, що при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову; арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23);

суд першої інстанції встановив, що між сторонами існує спір щодо права власності на спірний автомобіль, який перебував у їх спільній власності та був відчужений одним із подружжя третій особі на підставі договору купівлі-продажу

за обставин цієї справи вказаний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами, який спрямований на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи. Тому постанову апеляційного суду належить скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена із порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що:

касаційну скаргу належить задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції;

з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Суліменко Тетяною Анатоліївною , задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року скасувати.

Ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 березня 2024 року залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Кропивницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко