Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.03.2018 року у справі №664/998/17

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 664/998/17

провадження № 61-14501св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач ? Товариство з додатковою відповідальністю «ім. Латиських стрільців»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «ім. Латиських стрільців» на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2017 року у складі судді Савчака С. П. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовами до Товариства з додатковою відповідальністю «ім. Латиських стрільців» (далі ? ТДВ «ім. Латиських стрільців») про визнання недійсним договору оренди землі.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власником земельної ділянки із цільовим призначенням ? для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,8602 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Новомаячківської селищної ради Олешківського району Херсонської області. У лютому 2017 року вона мала намір укласти договір оренди на належну їй земельну ділянку із Товариством з обмеженою відповідальністю «АПК Грін Лайн». Однак під час оформлення відповідних документів дізналася, що 20 грудня 2016 року між нею та ТДВ «ім. Латиських стрільців» укладений договір оренди землі, згідно з яким вона передала в оренду відповідачу вказану земельну ділянку строком на 7 років. Оскаржуваний договір оренди землі від її імені підписувала ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності від 12 листопада 2015 року. При цьому, строк дії вказаної довіреності закінчився 12 листопада 2016 року, тобто до укладення договору оренди землі від 12 грудня 2016 року. Будь-яких інших довіреностей вона не надавала. Таким чином, договір оренди землі від 12 грудня 2016 року укладений не уповноваженим представником, без її волевиявлення.

Із урахуванням наведеного, позивач просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 12 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_4, від імені якої діяла ОСОБА_6, та ТДВ «ім. Латиських стрільців».

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 12 грудня 2016 року, що укладений між ОСОБА_4, від імені якої діяла ОСОБА_6, та ТДВ «ім. Латиських стрільців». Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір оренди землі укладений від імені ОСОБА_4 ОСОБА_6 без відповідних повноважень та волевиявлення позивача на його укладення. Отримання зерна ОСОБА_4 від ТДВ «ім. Латиських стрільців» не може вважатися наступним схваленням договору оренди землі від 12 грудня 2016 року, як такого, що укладений із перевищенням представником наданих йому повноважень, оскільки ОСОБА_6 не мала жодних повноважень на його укладення, а тому не могла і перевищити повноваження.

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 25 січня 2018 року апеляційну скаргу ТДВ «ім. Латиських стрільців» залишено без задоволення. Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, дослідивши належним чином докази та встановивши обставини справи, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

У лютому 2018 року ТДВ «ім. Латиських стрільців» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 25 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до оспорюваних правовідносин статті 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оскільки позивач не припинила договір доручення, укладеного із ОСОБА_6, шляхом відмови від нього, вчинила дії, що свідчать про схвалення договору оренді землі від 12 грудня 2016 року, то підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відсутні.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву.

У вересні 2018 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу ТДВ «ім. Латиських стрільців», у якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали належну оцінку. Договір оренди землі від 12 грудня 2016 року укладений без її волевиявлення, у зв'язку із чим він є недійсним.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТДВ «ім. Латиських стрільців» не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що за державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 05 травня 2005 року, ОСОБА_7 була власником земельної ділянки, площею 2,86 га, яка розташована на території Новомаячківської селищної ради Цюрупинського району Херсонської області, із цільовим призначенням ? для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1. Право власності на вказану земельну ділянку у порядку спадкування перейшло до ОСОБА_4, що підтверджується написом на державному акті, вчиненим державним нотаріусом 05 березня 2012 року, та зареєстрованим у поземельній книзі 20 серпня 2012 року.

За довіреністю від 12 листопада 2015 року, посвідченою секретарем Новомаячківської селищної ради Цюрупинського району Херсонської області та зареєстрованою у реєстрі за № 532, ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_6 укласти договір оренди земельної ділянки, що належить їй на праві власності, а також підписати цей договір оренди. Довіреність видана строком на один рік без права передоручення.

12 грудня 2016 року між ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_4, на підставі вказаної довіреності, та ТДВ «ім. Латиських стрільців» укладений договір оренди землі, за умовами якого в оренду ТДВ «ім. Латиських стрільців» строком на 7 років передана земельна ділянка, площею 2,86 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5 272,56 грн на рік, яка вноситься не пізніше 20 грудня поточного року.

Земельна ділянка передана в натурі ОСОБА_6 ТДВ «ім. Латиських стрільців» за актом прийому-передачі земельної ділянки.

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статей 13, 14 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) договір оренди землі ? це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Положеннями частини першої статті 16 Закону передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою ? третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, наявність волевиявлення особи має бути обов'язкова, особа має бажати настання правових наслідків за укладеним договором, набувати права та обов'язки, що витікають із умов договору.

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 244 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Судами встановлено, що ОСОБА_6, укладаючи 12 грудня 2016 року від імені ОСОБА_4 договір оренди землі із ТДВ «ім. Латиських стрільців», не була уповноваженою особою на укладення зазначеного договору, у зв'язку із тим, що довіреність, на підставі якої вона діяла, втратила свою чинність, оскільки строк її дії закінчився 13 листопада 2016 року.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір оренди землі від 12 грудня 2016 року є недійсним, оскільки укладений ОСОБА_6 від імені позивача без відповідних повноважень та, як наслідок, без вільного волевиявлення позивача на його укладення.

Такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Рішення судів попередніх інстанцій ухваленні із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Доводи заявника в касаційній скарзі про те, позивач не вчинила жодних дій щодо відмови від договору доручення, є безпідставними та зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що позивач вчинила дії, які свідчать про наступне схвалення договору оренди землі від 12 грудня 2016 року, і, як наслідок, застосування до оспорюваних правовідносин положень статті 241 ЦК України, є помилковими з огляду на таке.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

Тобто, вказана норма презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, а взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а, отже, не могла їх перевищити.

Таким чином, до оспорюваних правовідносин не можуть застосовуватися положення частини першої статті 241 ЦК України щодо наступного схвалення правочину, оскільки на момент укладення договору оренди землі від 12 грудня 2016 року ОСОБА_6 не мала повноважень на його укладення.

Інші доводи касаційної скаргизводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій ? без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «ім. Латиських стрільців» залишити без задоволення.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2017 року та постанова Апеляційного суду Херсонської області від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик