Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №682/3632/18
Постанова КЦС ВП від 26.07.2023 року у справі №682/3632/18
Ухвала КЦС ВП від 25.04.2019 року у справі №682/3632/18

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 682/3632/18

провадження № 61-1182св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дем`янова Олена Вікторівна, на ухвалу Нетішинського міського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року у складі судді Стасюка Р. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О.,

Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та усунення перешкод у користуванні майном.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що нежитлове приміщення, у якому він здійснював підприємницьку діяльність з виробництва меблів для ванних кімнат в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі. До 2011 року позивач здійснював діяльність на підставі усного дозволу власника, а з 30 квітня 2011 року сторони почали укладати між собою договори про спільне користування нежитловим приміщенням. Проте, з 03 серпня 2018 року позивач не може потрапити у вказане приміщення, яке було надано йому у користування, оскільки працівники охоронної фірми його не пускають. Вважає, що ОСОБА_3 незаконно та безпідставно заволодів належним позивачу майном.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати дії ОСОБА_3 щодо недопущення його на територію нежитлового приміщення, розташованого у АДРЕСА_1 , неправомірними та зобов`язати відповідача не чинити перешкод у користуванні цим приміщенням для здійснення підприємницької діяльності та належним позивачу майном.

У квітні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у жовтні 2009 року для розвитку бізнесу він придбав приміщення телятника за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1818,3 кв. м. З 2010 року і до цього часу він використовує своє приміщення як склад для зберігання меблевих умивальників та інших матеріалів. За роки співпраці з ОСОБА_1 накопичені ОСОБА_3 запаси продукції той намагається привласнити собі. Договорів про спільне використання нежитлового приміщення від 30 квітня 2011 року № б/н, 30 квітня 2013 року № б/н, 30 квітня 2016 року № б/н він не підписував. Крім того, вказані договори нотаріально не посвідчені.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати договори про спільне використання нежитлового приміщення від 30 квітня 2011 року № б/н, 30 квітня 2013 року № б/н, 30 квітня 2016 року № б/н недійсними.

У жовтні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Нетішинського міського суду з клопотанням про закриття провадження у даній справі.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року клопотання ОСОБА_3 задоволено, провадження у даній справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз'яснено позивачу, що розгляд такої справи підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що за характером спірних правовідносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки позови містять ознаки господарського спору, сторонами в якому є фізичні особи-підприємці, позов пред`явлено з метою захисту порушених прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені та пов`язані із здійсненням господарської діяльності.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Нетішинського міського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18 січня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дем`янова О. В., засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Нетішинського міського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

07 лютого 2023 року ОСОБА_3 через представника - адвоката Цвігуна В. В. подав доВерховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

18 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що нежитлове приміщення телятника загальною площею 1818,3 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , придбано ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 02 жовтня 2009 року.

В зазначеному приміщенні було проведено реконструкцію під цех для виробництва меблів.

ОСОБА_3 з 18 травня 1994 року зареєстрований як фізична особа-підприємець (далі - ФОП). Видами діяльності ФОП ОСОБА_3 є, зокрема, оптова торгівля та виробництво меблів.

ОСОБА_1 з 23 квітня 2002 року зареєстрований як фізична особа-підприємець (далі - ФОП). Видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є, зокрема, оптова торгівля та виробництво меблів.

Договори про спільне використання спірного нежитлового приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 , укладені 30 квітня 2013 року та 30 квітня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як фізичними особами-підприємцями, мають ознаки господарського договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Для встановлення факту придбання та користування відповідачем майном з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як фізичною особою-підприємцем, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Схожого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 з 18 травня 1994 року, а ОСОБА_1 з 23 квітня 2002 року зареєстровані як фізична особа-підприємець. Видами діяльності ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 є, зокрема, оптова торгівля та виробництво меблів.

Договори про спільне використання нежитлового приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 , укладені 30 квітня 2013 року та 30 квітня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як фізичними особами-підприємцями, мають ознаки господарського договору.

В зазначеному приміщенні було проведено реконструкцію під цех для виробництва меблів, воно використовувалось за призначенням.

Тобто, у справі, що переглядається, спір виник між двома суб`єктами підприємницької діяльності, зокрема щодо неналежного виконання умов зазначених договорів.

Ураховуючи характер спірних правовідносин, а також наявність між сторонами господарських відносин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між сторонами виник спір щодо здійснення господарської діяльності, а отже, справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Оборжицького Павла Юрійовича, в інтересах якого діє адвокат Дем`янова Олена Вікторівна, залишити без задоволення.

Ухвалу Нетішинського міського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов