Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №487/6788/20
Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №487/6788/20

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 487/6788/20

провадження № 61-3042 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - служба у справах дітей Миколаївської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду

м. Миколаєва від 30 листопада 2022 року у складі судді Бобрової І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Кушнірової Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 з 24 липня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 серпня 2019 року у справі № 487/3728/19 її позов задоволено, шлюб між нею та відповідачем розірвано.

З моменту припинення шлюбних відносин, а саме з травня 2019 року малолітня дитина проживає разом з нею. При цьому жодних перешкод у спілкуванні дитини та ОСОБА_2 вона не чинить.

Вона має можливість забезпечити дитину усім необхідним для розвитку та її здоров`я. Відповідач постійно у м. Миколаєві не проживає, фактично знаходиться в іншому місті. ОСОБА_2 погрожував їй, що забере дитину до себе.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада

2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з пояснень малолітньої дитини - ОСОБА_3 , яка була допитана у судовому засіданні, вбачається, що вона виявила бажання проживати разом з матір`ю, яка піклується про неї, виявляє турботу та увагу. Малолітня дитина зазначила, що з батьком спілкується по телефону, оскільки він не проживає у м. Миколаєві та востаннє бачилася з ним у лютому 2022 року.

У висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради вказано про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 разом з матір`ю - ОСОБА_1 , яка створила належні умови для виховання та розвитку дитини.

Таким чином, виходячи з найкращих інтересів малолітньої дитини, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 з матір`ю.

При цьому районний суд врахував релевантну практику Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, врахувавши наявність спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, який вони у досудовому порядку вирішити не змогли, психофізіологічні особливості дитини, її думку щодо місця проживання, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що встановлення місця проживання дитини з матір`ю буде максимально відповідати інтересам дитини.

Посилання апеляційної скарги на порушення положень статті 19 СК України є безпідставними, оскільки у справі наявний висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю.

Малолітня дитина своє волевиявлення щодо бажання проживати з матір`ю висловила фахівцям органу опіки та піклування, зазначивши при цьому, що мати не перешкоджає їй у спілкуванні із батьком, а також підтвердила це бажання у суді першої інстанції.

Ця справа перебувала у провадженні суду першої інстанції більше двох років, розгляд справи відкладався, у тому числі, унаслідок численних клопотань відповідача, передостаннім з яких було про призначення судової психологічної експертизи, заявлене лише 21 листопада 2022 року, проте такі клопотання заявляються у підготовчому судовому засіданні відповідно до вимог статті 197 ЦПК України, яке було закрито 22 березня 2021 року, або відповідно до правил, передбачених вимогами статті 222 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 487/6788/20 з Заводського районного суду м. Миколаєва. Підставами касаційного скарження заявником вказано пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли безпідставного висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, позивачкою, оскільки ОСОБА_1 не має самостійного доходу.

Відповідач не був повідомлений органом опіки та піклування про розгляд питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини. Суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування і відмовив у задоволенні його клопотання про призначення судової психологічної експертизи.

Ні орган опіки та піклування, ні суд не цікавило в якому середовищі проживає малолітня дитина, які стосунки у неї склалися зі співмешканцем ОСОБА_1 .

Доводи осіб, які подали відзиви

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. З початку повномасштабного вторгнення в Україну російською федерацією відповідач жодного разу не бачився з малолітньою дитиною, переховуючись від воєнних дій, виїхав у невідомому напрямку, у судове засідання не з`являвся з посиланням на небезпечну обстановку у м. Миколаєві. На зв`язок з дитиною відповідач не виходить більше року, не цікавиться її життям після введення воєнного стану в Україні.

Отже, фактичне місце перебування відповідача невідоме, тому безпідставними є його доводи про незаконність висновку органу опіки та піклування, оскільки відповідача не повідомлено про засідання 29 листопада 2022 року.

У травні 2023 року ОСОБА_2 подав відповідь на відзив, в якій фактично підтримав доводи касаційної скарги.

У травні 2023 року служба у справах дітей Миколаївської міської ради направила лист до Верховного Суду, в якому у тому числі просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду залишити без змін, тобто фактично цей лист є відзивом на касаційну скаргу, який не було направлено усім учасникам справи, а відповідно до вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Таким чином, відзив на касаційну скаргу не береться до уваги Верховним Судом й залишається без розгляду. Подібні висновки викладені у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 757/43793/18-ц (провадження № 14-311 цс 19).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 24 липня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 серпня 2019 року у справі № 487/3728/19 позов ОСОБА_1 задоволено, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

ОСОБА_1 разом з донькою фактично проживає у належному їй на праві власності житловому будинку, загальною площею 138,8 кв. м, по АДРЕСА_1 , а зареєстрована вона у квартирі АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа директора Миколаївської спеціалізованої І-ІІІ ступенів школи № 22 з поглибленим навчанням англійської мови з 1 класу Миколіївської міської ради від 23 вересня 2020 року малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у спеціалізованій школі, характеризується виключно позитивно, мати приділяє належну увагу вихованню дитини, постійно підтримує зв`язок зі школою та класним керівником, систематично відвідує батьківські збори, є активним учасником усіх батьківських громадських справ класу (а. с. 8).

З 06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 набула статус суб`єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до звітної податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за півріччя 2021 року загальна сума доходу за звітний період ОСОБА_1 вказана 25 000 грн.

01 червня 2021 року здійснена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 , проте відповідно до інформації, наданої органом опіки та піклування наявні, своє фактичне місце проживання відповідач органу опіки та піклування не повідомив, зазначавши, що бажає щоб місце проживання дитини було за місцем його реєстрації, а його періодичні відрядження не стосуються суті спору.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29 листопада 2022 року малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у двоповерховому будинку з сучасним ремонтом та гарною присадибною ділянкою, житло сучасно та естетично мебльоване. Дитина має окрему кімнату, окремий санвузол, гардеробну, забезпечена сезонними речами, іграшками, книгами, шкільним приладдям.

Місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виходячи з інтересів дитини, рекомендовано визначити з матір`ю (а. с. 137).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частинах першій та другій статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680 св 18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041 св 19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, суди дійшли висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Верховний Суд погоджується із таким висновками судів з огляду на таке.

Верховний Суд зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.

У справі, яка переглядається, не встановлено жодних обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини або обставин, що вказують на зміну обставин, які б суперечили інтересам дитини. Також не встановлено протиправної поведінки матері у відношенні до малолітньої дитини, що давали підстави для відмови їй у визначенні місця проживання дочки разом із нею. Вказані висновки суду спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, тому, що матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дитини, суди, взявши до уваги вік дитини, врахувавши висновок органу опіки та піклування, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, дійшли обґрунтованих висновків про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , з матір`ю ОСОБА_1 .

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327 цс 18), право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання, з`являється у дитини з досягненням віку 10 років.

Отже, суди вірно врахували те, що малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своє волевиявлення щодо бажання проживати з матір`ю висловила фахівцям органу опіки та піклування, зазначивши при цьому, що мати не перешкоджає їй у спілкуванні із батьком, а також підтвердила його у суді першої інстанції.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, Верховний Суд вважає, що суди, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з матір`ю, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 має кращий матеріальний стан для забезпечення малолітньої дитини, а у позивачки відсутній власний дохід, оскільки такі доводи не мають визначального значення для вирішення цієї справи у зв`язку з тим, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, їх матеріальне забезпечення.

Крім того, матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки судам перш за все слід брати до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, у тому числі обов`язків із виховання дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29 листопада 2022 року не є належним доказом, оскільки прийнятий без участі відповідача, на увагу не заслуговують, тому, що такий висновок є обґрунтованим, відповідає інтересам малолітньої дитини - ОСОБА_3 , обставини, які у ньому зазначені, відповідачем не спростовані.

Безпідставними є посилання відповідача на те, що він знаходився за адресою своєї реєстрації, оскільки служба у справах дітей жодного разу не застала його за адресою реєстрації, вказані доводи спростовуються чисельними заявами відповідача про неможливість бути присутнім у судових засіданнях у зв`язку з небезпечною обстановкою у м. Миколаєві. А тому процедурно порушень при складанні висновку органу опіки та піклування не допущено.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта