Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.01.2023 року у справі №206/5272/20
Постанова КЦС ВП від 31.01.2023 року у справі №206/5272/20

Постанова

Іменем України

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 206/5272/20

провадження № 61-20834св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила,що вона є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 1958 року, а відповідач ОСОБА_2 є її племінником, сином її рідного брата ОСОБА_5

15 січня 1959 року її батько ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської районної Ради депутатів трудящих № 548 від 04 грудня 1958 року уклав з виконкомом Дніпропетровської райради депутатів трудящих договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку, згідно якого ОСОБА_3 було відведено під індивідуальне будівництво земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 920 кв. м.

В період з 1959 по 1966 рік подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вказаній земельній ділянці було зведено домоволодіння та була присвоєна нова поштова адреса: АДРЕСА_2 . Право власності на вказане домоволодіння було зареєстровано на ім`я ОСОБА_3 , але фактично будинок належав подружжю на праві спільної сумісної власності.

Також зазначала, що 25 жовтня 1996 року її батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали заповіти, відповідно до яких все належне їм майно заповіли їй.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вона, як спадкоємець за заповітом, її мати ОСОБА_4 та її рідний брат ОСОБА_5 з заявами про отримання свідоцтв про право на спадщину в нотаріальну контору не звертались, спадкова справа не відкривалась.

В той же час, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично прийняли спадщину, оскільки були зареєстровані та постійно проживали разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час його смерті за однією адресою. Отже, відкрита після смерті ОСОБА_3 спадщина за законом стала належати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по частині домоволодіння. При цьому частка домоволодіння вже належала ОСОБА_4 , оскільки вказане нерухоме майно було набуто подружжям ОСОБА_6 під час перебування у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та після його смерті відкрилась спадщина у вигляді частини спірного домоволодіння. 26 січня 2012 року після смерті ОСОБА_5 була відрита спадкова справа № 49/2012. Спадкоємцями ОСОБА_5 першої черги за законом були його дружина ОСОБА_7 і його син ОСОБА_2 , які прийняли спадщину, подавши відповідні заяви до нотаріальної контори, та мати спадкодавця - ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину фактично, оскільки була зареєстрована та постійно проживала з ОСОБА_5 за однією адресою.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та після її смерті відкрилась спадщина у вигляді 5/6 частин спірного домоволодіння.

Вона (позивачка), як спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 , звернулась до нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом та 13 вересня 2018 року державним нотаріусом Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори Хорішко О. М. їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого її спадщина складається з частини домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_3 , спадкоємцем частини майна якого була його дружина ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

Вважала, що державним нотаріусом при перевірці складу спадкового майна було помилково визначено склад спадкового майна в розмірі частини.

20 листопада 2019 року державним нотаріусом також було видано відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-1390, яка складається з частини домоволодіння по АДРЕСА_2 після смерті його батька ОСОБА_5 , який успадкував частину після смерті ОСОБА_3 , але не оформив своїх спадкових прав, а також свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-1391, яка складається з частини домоволодіння по АДРЕСА_2 після смерті його матері ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину після ОСОБА_5 , але не оформила своїх спадкових прав.

Тобто, державним нотаріусом при перевірці складу спадкового майна при видачі вказаних свідоцтв ОСОБА_2 було помилково визначено склад спадкового майна в розмірі частини, замість 1/6 частини домоволодіння по АДРЕСА_2 .

Посилаючись на те, що всі свідоцтва про право на спадщину за законом та за заповітом були видані нотаріусом з порушенням вимог законодавства, просила суд ухвалити рішення, яким:

- визначити, що частки ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , в праві спільної сумісної власності на домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , були рівними і становили по частині у кожного;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на частину вказаного домоволодіння, видане ОСОБА_2 20 листопада 2019 року № 1-1390;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на частину вказаного домоволодіння, видане ОСОБА_2 20 листопада 2019 року № 1-1391;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину вказаного домоволодіння, видане ОСОБА_1 13 вересня 2018 року № 1-1137;

- визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за заповітом після матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 5/6 частин домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що право на виділ частки у майні, що є спільною сумісною власністю подружжя, після смерті одного з подружжя, є суб`єктивним правом другого з подружжя, яке може бути реалізовано шляхом звернення до нотаріальної контори виключно на підставі письмової заяви того з подружжя, який пережив іншого. Судом зазначено, що ОСОБА_4 після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 та за своє життя не зверталась до нотаріальної контори з відповідною заявою про визначення своєї частки у спільному майні подружжя, а тому нотаріусом при видачі свідоцтв про право на спадщину на ім`я позивачки та відповідача було вірно визначено обсяг спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 у вигляді житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 , у цілому та вірно визначено розмір часток, успадкованих спадкоємцями ОСОБА_8 .

Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на частину домоволодіння АДРЕСА_2 , видане державним нотаріусом Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 20 листопада 2019 року, реєстраційний номер № 1-1390.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на частину домоволодіння АДРЕСА_2 , видане державним нотаріусом Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 20 листопада 2019 року, реєстраційний номер № 1-1391.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину домоволодіння АДРЕСА_2 , видане державним нотаріусом Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_1 13 вересня 2018 року, реєстраційний номер № 1-1137.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 5/6 частин домоволодіння АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та після смерті матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що нотаріусом при перевірці складу спадкового майна при видачі свідоцтв про право на спадщину сторонам у справі було помилково визначено склад спадкового майна, яке на праві власності належить позивачці та відповідачу.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20 грудня 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

04 лютого 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

04 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 1958 року.

Між виконавчим комітетом Дніпропетровської районної ради трудящих депутатів та ОСОБА_3 30 січня 1959 року на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської районної Ради депутатів трудящих № 548 від 04 грудня 1958 року було укладено договір, відповідно до якого ОСОБА_3 на праві безстрокового користування надано земельну ділянку у АДРЕСА_1 , площею 920 кв. м для будівництва житлового будинку.

Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації, житловий будинок, розташований у АДРЕСА_2 , зареєстрований за ОСОБА_3 на праві особистої власності на підставі договору на право будівництва будинку від 30 січня 1959 року та записаний в реєстрову книгу № 355 за реєстровим № 70 від 30 жовтня 1978 року.

25 жовтня 1996 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали нотаріально посвідчені заповіти, за змістом яких все належне їм майно, де б воно не перебувало та з чого б воно не складалось, заповідали позивачу ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа, не заводилась.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки були зареєстровані та постійно проживали разом зі спадкодавцем на час його смерті за однією адресою.

Після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори звернулись ОСОБА_7 та ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини за законом, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 фактично, оскільки була зареєстрована та постійно проживала з ОСОБА_5 за однією адресою на час смерті спадкодавця.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 листопада 2019 року спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його син ОСОБА_2 - частка у спадщині та дружина ОСОБА_7 - частка у спадщині, яка складається з частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого у АДРЕСА_2 . Ця частина житлового будинку належала ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , одним із спадкоємців після якого був його син ОСОБА_5 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. Свідоцтво про право на спадщину за законом на частину вказаного будинку видано відповідачу ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину іншої частини житлового будинку ще не видано.

Після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , до Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори звернулися ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини за законом, ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини за законом та за заповітом та ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 2018 року спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , 1932 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її дочка ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з частини домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 . Ця частина житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями належала на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_9 , спадкоємцем частки майна якого була його дружина ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

Після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , до Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори звернулися ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини за законом та ОСОБА_10 із заявою про відмову від прийняття належної їй за законом частки у спадщині на користь ОСОБА_2 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_7 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 листопада 2019 року спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_7 , 1965 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її син ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого в АДРЕСА_2 . Ця частина житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями належала на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_3 , одним із спадкоємців після якого був його син ОСОБА_5 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого в свою чергу була дружина ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року справа № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 1958 року.

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_3 було надано право індивідуального будівництва на земельній ділянці АДРЕСА_1 площею 920 кв. м.

Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації, житловий будинок, розташований у АДРЕСА_2 , в цілому був зареєстрований за ОСОБА_3 на праві особистої власності на підставі договору на право будівництва будинку від 30 січня 1959 року та записаний в реєстрову книгу № 355 за реєстровим № 70 від 30 жовтня 1978 року.

Згідно зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі ? КпШС України), який був чинний на час набуття права власності ОСОБА_3 на зазначений будинок, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

При встановленні у справі про поділ спадщини, що до її складу включено майно, придбане спадкодавцем у шлюбі разом з тим з подружжя, хто пережив іншого, суд визначає частку останнього у спільній власності і майно, що на неї припадає, за правилами статей 28, 29 КпШС України, і виключає його з того, що підлягає поділу між спадкоємцями.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд, погоджується з висновком апеляційного суду, що на спірний будинок поширюється право спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

25 жовтня 1996 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали заповіти, за змістом яких, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 все належне їм майно, де б воно не перебувало та з чого б воно не складалось, заповідали ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на належну йому у праві спільної сумісної власності подружжя частину домоволодіння у розмірі частини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

Після смерті ОСОБА_3 з заявами про прийняття спадщини ніхто із його спадкоємців не звертався. Але, оскільки разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини постійно проживали та були зареєстровані його дружина ОСОБА_4 та його син ОСОБА_5 , то, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, вони вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 як спадкоємці першої черги - по частині спірного домоволодіння кожний.

Після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилась спадщина на належну йому частину спірного домоволодіння, його спадкоємцями першої черги є ОСОБА_2 (син спадкодавця), ОСОБА_7 (дружина спадкодавця), які подали відповідні заяви про прийняття спадщини. Крім того, спадкоємцем першої черги є ОСОБА_4 (мати спадкодавця), яка була зареєстрована та проживала разом з ним, а тому, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, вона вважається такою, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 . При таких обставинах кожен із вказаних спадкоємців набув у власність в порядку спадкування після ОСОБА_5 по 1/12 частині спірного домоволодіння.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на час смерті ОСОБА_4 їй фактично належало 5/6 частин спірного домовладіння (1/2 частина у спільній сумісній власності подружжя + 1/4 частина, успадкувана після смерті ОСОБА_3 , + 1/12 частина, успадкувана після ОСОБА_5 ), а ОСОБА_2 має право на 1/6 частину спірного домоволодіння, яка складається з 1/12 частини, яку він успадкував після смерті свого батька ОСОБА_5 , та 1/12 частини, яку він успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_7 .

Оскільки у зв`язку з видачою ОСОБА_2 свідоцтв про право на спадщину були порушені права позивачки, а включене до свідоцтв майно, не належало на момент відкриття спадщини спадкодавцям у вказаному обсязі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом на частини домоволодіння АДРЕСА_2 , видані державним нотаріусом Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 20 листопада 2019 року, реєстраційні номери № 1-1390, № 1-1391; визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину домоволодіння АДРЕСА_2 , видане державним нотаріусом Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_1 13 вересня 2018 року, реєстраційний номер № 1-1137; визнав за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 5/6 частин домоволодіння АДРЕСА_2 ; визнав за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та після смерті матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_2 .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, щооскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішенння не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору у розмірі 9 092,13 грн та дія постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 рокув частині визнання недійсними свідоцтв про право на спадщинута визнання права власності в порядку спадкування за законом були зупинені ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року, тому необхідно поновити її виконання та дію.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання та дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Коротенко

Судді: А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов