Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.04.2019 року у справі №545/140/18

Постанова

Іменем України

28 січня 2021 року

м. Київ

справа № 545/140/18

провадження № 61-4784 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи,

третя особа - комунальне підприємство "Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи" Полтавської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи на рішення Полтавського районного суду Полтавської області, у складі судді Потетія А. Г., від 05 липня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Дорош А. І., Триголова В. М., від 05 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи (далі - ПОЦМСЕ), третя особа - комунальне підприємство "Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи" Полтавської обласної ради, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та зобов'язання видати трудову книжку,

В обґрунтування позову вказала, що наказом № 52-к від 18 грудня 2017 ПОЦМСЕ її поновлено на посаді лікаря-терапевта обласної медико- соціальної експертної комісії ПОЦМСЕ, визначено робоче місце, попереджено про невідворотність дисциплінарної відповідальності за порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку установи та невиконання законних вимог керівника, а також надано ксерокопії трудової книжки.

Наказом № 53-к від 20 грудня 2017 року ПОЦМСЕ її звільнено з вказаної посади за прогул без поважних причин. Зазначений наказ винесений з порушенням норм трудового законодавства та є незаконним, оскільки вказані накази були отримані нею одночасно під час судового засідання 20 грудня 2017 року в Полтавському районному суді Полтавської області при розгляді справи за її заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Наказ, яким її було поновлено на роботі, вона отримала поштою 29 грудня 2017 року. При цьому штемпель на поштовому відправленні вказує на те, що його відправили поштою лише 18 грудня 2017 року. У порушення трудового законодавства вона не надавала пояснень, при звільненні з нею не було проведено повного розрахунку та не видано трудову книжку, що є порушенням статті 116 КЗпП України та підставою до застосування положень статті 117 КЗпП України.

За таких обставин позивач просила суд поновити її на роботі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу та зобов'язати відповідача видати трудову книжку.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 53-к від 20 грудня 2017 року Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи "Про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря терапевта обласної медико-соціальної експертної комісії Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи за прогул без поважних причин".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря терапевта обласної медико-соціальної експертної комісії Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 20 грудня 2017 року.

Стягнуто з Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 20 грудня 2017 року по час розгляду справи в суді з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 243,68
грн за один робочий день, а загалом за 133 робочих днів у загальній сумі 32 409,44 грн.

Зобов'язати Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи видати ОСОБА_1 трудову книжку.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку та в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача було проведено з порушенням трудового законодавства, а тому її слід поновити на посаді. Крім того, невиплата працівникові всіх належних при звільненні сум є триваючим правопорушенням, а отже, останній може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, тому суд вважав законною вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 грудня 2017 року по час ухвалення рішення судом, що складає 133 робочі дні.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року частково задоволено апеляційну скаргу Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи в особі голови ліквідаційної комісії Новікова Є. С., скасовано рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 липня 2018 року та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1.

Скасовано наказ № 53-к від 20 грудня 2017 року Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи "Про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря терапевта обласної медико-соціальної експертної комісії Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи за прогул без поважних причин".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря терапевта обласної медико- соціальної експертної комісії Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 20 грудня 2017 року.

Стягнуто з Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 20 грудня 2017 року по час розгляду справи в суді з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 243,68 грн за один робочий день, у загальній сумі 68 474,08 грн.

Стягнуто з Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи на користь держави судовий збір в сумі 2 094,34 грн.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 5
360,96 грн та в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання.

У задоволені позову в частині зобов'язання Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи видати ОСОБА_1 трудову книжку - відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не була обізнана про існування наказу про її поновлення на роботі, що перешкодило останній виконати його, а тому її було звільнено з роботи з грубим порушенням законодавства про працю і за таких обставин висновок місцевого суду про скасування наказу № 53-к від 20 грудня 2017 року Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи та поновлення ОСОБА_1 на посаді є правильним. Крім того, невиплата працівникові всіх належних при звільненні сум є триваючим правопорушенням, а отже, останній може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, тому суд вважав законною вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 грудня 2017 року по час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, що складає 281 робочий день.

Помилковим є висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги позивача про зобов'язання Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи видати їй трудову книжку, оскільки це призведе до порушення трудового законодавства у частині внесення роботодавцем запису про скасування наказу про її звільнення та про поновлення її на роботі. Крім того, саме на роботодавця покладено обов'язок забезпечення обліку та належного зберігання трудових книжок працівників.

Справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про день та час розгляду справи, що є безумовною підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позовна заява в редакції від 19 січня 2018 року не містить конкретизованої вимоги про стягнення коштів з Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи саме на користь ОСОБА_1, а тому суд апеляційної інстанції при вирішенні справи вийшов за межі позовних вимог.

Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом скасування спірного наказу не передбачений чинним законодавством, що є підставою для відмови у позові.

Касаційна скарга не містить доводів щодо правильності розрахованої судами суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутої з роботодавця на користь працівника, а тому законність оскаржуваних судових рішень у цій частині не переглядається судом касаційної інстанції з огляду на вимоги статті 400 ЦПК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 23 липня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Полтавського районного суду від 11 липня 2017 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом ОСОБА_1 до ПОЦМСЕ про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, ОСОБА_1 було поновлено на посаді лікаря-терапевта обласної МСЕК ПОЦМСЕ з 15 липня 2016 року.

Постановою головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Проніної Л. М. (ВП № 54301636) від 17 липня 2017 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №545/2959/16-ц від 11 липня 2017 року, виданого Полтавським районним судом Полтавської області про поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-терапевта обласної МСЕК ПОЦМСЕ з 15 липня 2016 року.

Наказом № 52-к від 18 грудня 2017 року ПОЦМСЕ "Про поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря терапевта обласної медико-соціальної експертної комісії ПОЦМСЕ на виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 липня 2017 у справі № 545/2959/16-ц" ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді.

Наказом № 53-к від 20 грудня 2017 року ПОЦМСЕ "Про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря терапевта обласної медико-соціальної експертної комісії ПОЦМСЕ за прогул без поважних причин" звільнено ОСОБА_1 з посади лікаря терапевта обласної медико-соціальної експертної комісії ПОЦМСЕ за прогул без поважних причин.

Вказані накази (наказ № 52-к від 18 грудня 2017 року та наказ № 53-к від 20 грудня 2017 року) позивачем були отримані одночасно під час судового засідання 20 грудня 2017 року Полтавського районного суду Полтавської області по справі № 545/2959/16-ц за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження, про що зазначено у судовому рішенні Полтавського районного суду Полтавської області від 20 грудня 2017 року у зазначеній справі.

Крім того, наказ № 52-к від 18 грудня 2017 року про своє поновлення на займаній посаді ОСОБА_1 отримала поштою 29 грудня 2017 року. Штемпель на поштовому відправленні наказу вказує на те, що було відправлено поштою 18 грудня 2017 року о 17 год. 00 хв.

При наданні ОСОБА_1 в судовому засіданні наказу про звільнення № 53-к від 20 грудня 2017 року їй не надана трудова книжка, а також не проведений розрахунок в повному обсязі.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.

Відповідно до вимог статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Згідно із статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статтею 47 КЗпП України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статті 233 КЗпП України роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статтею 47 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій, у повному обсязі дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, підставно виходили із того, що позивач до 20 грудня 2018року не була обізнана про існування наказу про її поновлення на роботі, що перешкодило останній виконати його та приступити до виконання своїх трудових обов'язків.

За таких обставин ОСОБА_1 в період з 18 грудня 2018 року по 20 грудня 2018 року не могла допустити прогул, оскільки відсутність її на роботі протягом вказаного періоду часу зумовлена поважними причинами, зокрема, необізнаністю про фактичне поновлення трудового договору. Отже, її було звільнено з роботи з грубим порушенням законодавства про працю і за таких обставин суди дійшли правильного висновку про скасування наказу № 53-к від 20 грудня 2017 року та поновлення ОСОБА_1 на посаді.

За таких обставин суди правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади проведено з порушенням трудового законодавства.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Законодавець у частині 1 статті 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а у частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

Так, КЗпП України визначає можливість працівника оскарження наказу про його звільнення.

Враховуючи викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги про обрання позивачем неправильного способу захисту своїх прав.

Відповідно до положень частини 1 статті 13, частини 2 статті 264 та частини 6 статті 367 ЦПК України суди першої та апеляційної інстанцій розглядали справу в межах заявлених позовних вимог, що є реалізацією принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Зі змісту позовної заяви та суб'єктного складу спірних правовідносин вбачається, що спір виник між ПОМСЦЕ як роботодавцем та ОСОБА_1 як звільненим працівником, на користь якого у разі задоволення позовних вимог і мали б стягуватися кошти з роботодавця.

У справі, що переглядається, з метою захисту трудових прав позивача суди попередніх інстанцій стягнули на користь позивача грошові кошти в рахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про вихід судами за межі позовних вимог, оскільки суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі та розглядаючи справу в межах позовних вимог, не потребував додаткової конкретизації заявлених позовних вимог в частині особи, на користь якої позивач просила суд стягнути з відповідача кошти.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано судом апеляційної інстанції, який ухвалив законне і обґрунтоване рішення, вимоги касаційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції задоволенню не підлягають.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин 5 та 6 статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо частини 13 статті 7 ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки судом касаційної інстанції не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстав для розгляду справи у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи немає.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 30 серпня 2019 року зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року в частині, що не підлягає негайному виконанню, до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цього судового рішення, його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року - без змін.

Поновити виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара