Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.10.2025 року у справі №293/2114/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 293/2114/18

провадження № 61-11568св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Демецька Світлана Леонідівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 серпня 2023 року у складі судді Збаражського О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від

03 червня 2024 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б.,

Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Демецька С. Л., про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, визнання права власності на земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що 19 лютого 2010 року між ОСОБА_1

і ОСОБА_2 укладено договір міни земельними ділянками, за умовами якого позивач обміняв належну йому земельну ділянку, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,3748 га, кадастровий номер 1825687400:03:000:0049, що розташована на території Селянщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, на належну ОСОБА_2 земельну ділянку, призначену для ведення садівництва, площею 0,1200 га, кадастровий номер 1820384400:04:000:0471, що розташована на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

ОСОБА_1 указував, що зазначеним договором порушено його права як власника земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельне законодавство, а саме: статтю 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», де зазначено, що в разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву, та підпункт

б) пункту 15 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України, де зазначено, що обмін земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва допускається відповідно до закону, а цим законом є згаданий вище Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Позивач зазначав, що, укладаючи договір міни, він вважав, що отримає рівноцінну земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, однак відповідач увів його в оману, скориставшись його хворобою та передав йому у власність земельну ділянку для ведення садівництва. Вказав, що з дитинства має захворювання нервової системи та перебуває на обліку

у лікаря-психіатра (друга група інвалідності) і під час вчинення правочину не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Крім того, підставою визнання договору міни недійсним позивач вказував те, що договір міни укладений під час дії мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до чинного на той час законодавства право на отримання земельної ділянки у власність було передбачено, зокрема, шляхом приватизації земельних часток (паїв) сільськогосподарськими підприємствами для ведення сільського господарства та шляхом обміну земельними ділянками (паями) в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їх власникам державних актів на право власності на землю.

Про незаконність укладеного договору міни дізнався в серпні 2017 року, коли вирішив передати отриману за договором ділянку в оренду, тому позивач вважав, що строк позовної давності на звернення із позовом до суду не пропустив.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 19 лютого 2010 року, який укладений між

ним і ОСОБА_2 , зареєстрований у реєстрі за № 546 та посвідчений приватним нотаріусом Демецькою С. Л.; скасувати запис № 21764200 про реєстрацію права власності в реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 3,3748 га, кадастровий номер 1825687400:03:000:0049, що розташована на території Селянщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області; визнати за ним право власності на земельну ділянку, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,3748 га, кадастровий номер 1825687400:03:000:0049.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що положення чинного на момент укладення договору міни законодавства не містили вимог та обмежень щодо міни земельних ділянок за площами, вартістю та місцем розташування, тому суд дійшов висновку, що оспорюваний договір міни було укладено відповідно до норм ЦК України і ЗК України. Матеріали справи не містять доказів укладання спірного договору міни всупереч внутрішній волі позивача та у стані, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, тому суд не встановив підстав для визнання договору міни укладеного між ОСОБА_1

і ОСОБА_2 недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , залишено без задоволення.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 серпня

2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

08 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 серпня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що обміняними можуть бути лише земельні ділянки за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року

у справі № 390/1670/18: «Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК Україниу редакції, чинній до 01 січня

2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосується не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення»;

- висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року

у справі № 145/900/20: «[…] стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай» стосувався припису підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України

у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року. А згідно із Законом України

№ 2498-VIII від 10 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України слова «обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону» були замінені словами «обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків»;

- висновок, зроблений у пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19): «Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

Інші аргументи учасників справи

30 грудня 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 серпня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від

03 червня 2024 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з урахуванням судової практики та висновків Верховного Суду у цій категорії справ. Вказує, що заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, передбачена підпунктом б) пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, не стосувалася обміну земельними ділянками..

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Черняхівського районного суду Житомирської області.

29 листопада 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

19 лютого 2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір міни земельних ділянок, за умовами якого у власність ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка, призначена для ведення садівництва, розміром 1 200,00 кв. м, кадастровий номер 1820384400:04:000:0471, що розташована на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області,

а у власність ОСОБА_2 перейшла земельна ділянка, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 33 748 кв. м, кадастровий номер 1825687400:03:000:0049, що розташована на території Селянщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.

Відповідно до пункту 1 договору міни земельна ділянка з кадастровим номером 1820384400:04:000:0471 належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 611494, виданого 08 квітня 2009 року відділом Держкомзему в Андрушівському районі на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 31 грудня 2008 року № 695 та від 27 березня 2009 року № 140, що зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010920200022. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення садівництва. Склад угідь - рілля

0,1200 га.

Земельна ділянка з кадастровим номером 1825687400:03:000:0049 належна ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЯ № 581308, виданого відділом Держкомзему в Черняхівському районі 02 лютого 2010 року на підставі розпорядження голови Черняхівської районної державної адміністрації від 04 грудня 2009 року № 337 та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 0111022300001. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Склад угідь - рілля 3,3748 га.

Відповідно до пункту 2 договору міни вартість належної ОСОБА_1 земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданим ДП «Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» 18 лютого 2010 року, становить 13 521,26 грн; вартість земельної ділянки належної ОСОБА_2 згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданому ДП «Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»

18 лютого 2010 року, становить 4 083,00грн.

Відповідно до пункту 3 договору міна проводиться без доплати.

Відповідно до пункту 6 договору міни право власності виникає у сторін

з моменту державної реєстрації земельних ділянок та прав власності відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 10 договору міни цей договір укладено за письмової згоди дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , посвідченої приватним нотаріусом Демецькою С. Л. 19 лютого 2010 року, реєстровий номер 545.

Відповідно до пункту 16 договору сторони підтвердили, що договір міни не носить характеру удаваного та уявного правочину, розуміють його зміст, який ними прочитано особисто та самостійно, усвідомлюють правові наслідки укладання даного договору, їхні дії відповідають дійсним намірам створити для себе юридичні наслідки, і діють за власною волею без примусу.

Відповідно до пункту 19 договору міни текст договору приватний нотаріус прочитала вголос і схвалено ОСОБА_1 . У зв`язку із неграмотністю ОСОБА_1 за його дорученням, на прохання та в його присутності договір підписаний ОСОБА_6 .

Договір міни посвідчила приватний нотаріус Демецька С. Л. 19 лютого

2010 року, він зареєстрований в реєстрі за № 546.

Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів, сформованого

19 лютого 2010 року № 8261458, договір міни зареєстрований в державному реєстрі правочинів 19 лютого 2010 року.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 08 серпня 2017 року № 93896500, земельна ділянка площею 3,37483 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Селянщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, зареєстрована за ОСОБА_2 .

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 Земельного кодексу України).

Відповідно до статей 177 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави

у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися

у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до 01 січня 2013 року не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб. Також не допускалася купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених

в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Визначено, що купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2012 року,

в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином, оборотоздатність земельних ділянок, які перебували у власності громадян, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), була обмеженою.

Проте заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції, чинній на час укладення договору міни, яка діяла до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, зокрема можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (стаття 715 ЦК України).

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

У статті 5 цього Закону вказано, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками (частина друга вказаної статті).

Аналіз змісту статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» свідчить, що вона не забороняє можливість обміну земельними ділянками, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбачених статтею 5 цього Закону повноважень оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України

від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року

у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установивши, що між сторонами укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, обидві земельні ділянки є сформованими та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і ведення садівництва; на момент укладення спірного договору міни земельних ділянок чинним земельним законодавством не було заборонено вчиняти їх обмін, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Аргументів щодо незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями в частині мотивів відмови в задоволенні позову з підстав того, що ОСОБА_1

з дитинства має захворювання нервової системи та перебуває на обліку у лікаря психіатра (друга група інвалідності) і під час вчинення правочину не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), в касаційній скарзі немає, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цій частині суд касаційної інстанції не перевіряє.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 серпня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду від

03 червня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 серпня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 червня

2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська