Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2021 року у справі №573/1351/20

Постанова

Іменем України

24 червня 2021 року

м. Київ

справа № 573/1352/20

провадження № 61-5726св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Конорєвим Володимиром Олексійовичем, на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 18 грудня 2020 року, постанову Сумського апеляційного суду від 04 березня 2021 року та додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 24 березня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2, та просив поновити його на роботі, стягнути заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що у порядку виконання рішення Білопільського районного суду від 29 квітня 2020 року його було поновлено на роботі у ФОП ОСОБА_2 на посаді кур'єра 10 липня 2020 року та в цей же день звільнено наказом № 4 у зв'язку зі скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, про що зроблено запис у трудові книжці. Вважав, що його звільнення відбулося без додержання передбаченого законом порядку і строків та без врахування наявних обставин і переважного права на залишення на роботі, без надання йому гарантій щодо працевлаштування на іншу посаду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 18 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з посади кур'єра ФОП "ОСОБА_2" відбулося з дотриманням трудового законодавства, оскільки про скорочення займаної ним посади у зв'язку з виробничою необхідністю він був особисто та своєчасно попереджений за два місяці до звільнення, на момент його звільнення вакантні посади у відповідача були відсутні.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 18 грудня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначив про те, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що 10 липня 2020 року звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог діючого законодавства.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

05 квітня 2021 року ОСОБА_1, через свого адвоката Конорєва В. О., звернувся засобами поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 18 грудня 2020 року, постанову Сумського апеляційного суду від 04 березня 2021 року та додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду: від 25 липня 2018 року в справі № 552\3404/17, від 05 вересня 2019 року в справі № 813/1247/17, від 30 жовтня 2018 року в справі № 826/12721/17, від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме: суди не дослідили зібрані у справі докази, суд необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідка, яке має значення для правильного вирішення справи та суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 2 статті 389, пункт 1, 3, 4 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

17 червня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов від ФОП ОСОБА_2 відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник зазначає про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано справу № 573/1351/20 з Білопільського районного суду Сумської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 10 червня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 10 серпня 2019 року на засіданні трудового колективу ФОП "ОСОБА_2" було прийняте рішення про скорочення однієї штатної одиниці кур'єра у зв'язку з виробничою необхідністю та введенням посади укладальника-пакувальника хлібобулочних виробів. Указано про необхідність доведення до відома ОСОБА_1, який працює кур'єром, про скорочення посади та запропонувати йому посаду пакувальника.

Наказом № 11 ФОП "ОСОБА_2" від 15 серпня 2019 року відповідні зміни були внесені до штатного розпису, проведено скорочення посади кур'єра, займаної ОСОБА_1, який був попереджений у цей день про наступне вивільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом № 15 від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади кур'єра за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

На підставі рішення Білопільського районного суду від 29 квітня 2020 року, наказом № 3 від 10 липня 2020 року скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 від 21 жовтня 2019 року № 15 та поновлено його на посаді кур'єра у ФОП "ОСОБА_2".

В цей же день - 10 липня 2020 року, згідно з наказом ФОП "ОСОБА_2" № 4, ОСОБА_1 було знов звільнено з посади кур'єра у ФОП "ОСОБА_2" на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в позові, виходили із того, що поновивши ОСОБА_1 на роботі на посаді кур'єра 10 липня 2020 року, при повторному звільненні з тих же підстав відповідач не був зобов'язаний дотримуватись процедури попередження про звільнення, передбаченої статтею 49-2 КЗпП України.

Крім того, із штатного розпису ФОП "ОСОБА_2" від 01 лютого 2020 року вбачається, що на момент поновлення ОСОБА_1 на роботі та звільнення його з роботи 10 липня 2020 року з посади кур'єра, яку він займав до звільнення, вже не існувало будь-яких інших вакантних посад у відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Встановлено, що на підставі рішення суду про поновлення позивача на роботі відповідачем 10 липня 2020 року був виданий наказ про скасування наказу про звільнення та поновлення позивача, в цей же день трудові відносини за ініціативою власника знов були розірвані за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до частини 1 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі №800/53817 зроблено висновок, що за приписами частини 1 статті 40, частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачала правових підстав відступити від цих висновків.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40 КЗпП України, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду про відмову в позові, дійшов передчасного висновку про дотримання роботодавцем частини 3 статті 49-2 КЗпП України. При цьому суд не врахував, що встановлений законом строк про попередження про вивільнення не пізніше ніж за два місяці є гарантією прав працівника та надається йому для працевлаштування на тому ж підприємстві, установі, організації де він працює, за наявності вакансій, або на іншому підприємстві, саме з часу попередження про наступне звільнення й до часу розірвання трудових відносин, обов'язок працевлаштування працівника, який звільняється за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП, законом покладений на власника. Навіть за відсутності вакансій у власника у цей період, він не може бути звільнений від обов'язку, встановленого частиною 1 статті 49-2 КЗпП, оскільки вакансії у власника можуть з'явитися протягом зазначеного строку або працівник має час для працевлаштування на власний розсуд, тому не дотримання строку попередження про звільнення є порушенням порядку вивільнення працівника та його гарантій права на працю.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати та (або) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Разом із тим, підлягає й скасуванню додаткова постанова апеляційного суду, якою було вирішено питання про компенсацію судових витрат на правничу професійну допомогу, оскільки спір по суті не вирішено, що у свою чергу не дає підстав для розподілу судових витрат між сторонами у відповідності із статтею 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Конорєвим Володимиром Олексійовичем, задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 04 березня 2021 року та додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 24 березня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М.

Коротун