Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2018 року у справі №686/17618/15

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 686/17618/15-ц

провадження № 61-2966св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 18 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Пастощука М. М., Варвус Ю. Д., Заїки В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 17 вересня 2008 року публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_6 уклали кредитний договір № 2202/0908/88-057, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 45 000,00 дол. США з розрахунку 12,5 процентів річних на строк до 17 вересня 2018 року.

Виконання ОСОБА_6 зобов'язань за зазначеним правочином забезпечено порукою згідно з договорами поруки № № 2202/0908/88-057-Р-1, 2202/0908/88-057-Р-2, укладеними 17 вересня 2008 року ПАТ «Сведбанк» з ОСОБА_4, ОСОБА_5 Цими договорами передбачено, що відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов'язань за договором; поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник.

25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за зазначеними кредитним договором та договорами поруки шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу прав вимоги, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» стало новим кредитором.

ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед ПАТ «Дельта Банк», яка станом на 31 липня 2015 року становить 886 515, 28 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 767 891,04 грн, сума заборгованості за відсотками - 118 624,24 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 886 515, 28 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на положення статті 543 ЦК України та висновки, висловлені в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-745цс15, та зазначив, що оскільки ні нормами закону, ні умовами укладених позивачем з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договорів поруки, не передбачена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з відповідачів кредитної заборгованості відсутні.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 18 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 січня 2016 року скасовано.

Позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 прострочену заборгованість за кредитним договором від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057 у розмірі 137 665,52грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 1 090,65 дол. США, що еквівалентно 24 062,22 грн; заборгованість по відсотках - 5 149,21 дол. США, що еквівалентно 113 603, 30 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 прострочену заборгованість за кредитним договором від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057 у розмірі 137 665,52грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 1 090,65 дол. США, що еквівалентно 24 062,22 грн; заборгованість по відсотках - 5 149,21 дол. США, що еквівалентно 113 603, 30 грн.

В іншій частині позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Вирішено питання судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_6 належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, за виконання яких поручилися відповідачі.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для солідарного стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором, оскільки банк з кожним із них уклав окремий договір поруки, а солідарна відповідальність виникає, якщо особи спільно дали поруку. Разом із тим суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутні підстави для відмови у стягненні простроченої заборгованості з кожного поручителя окремо.

Визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачів на користь ПАТ «Дельта Банк», суд апеляційної інстанції зазначив, що банк не звертався з вимогою дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а тому стягненню підлягає лише прострочена заборгованість за кредитним договором станом на 31 липня 2015 року (дата, станом на яку розраховувалася заборгованість) у розмірі 137 665,52 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту 1 090,65 дол. США, що еквівалентно 240 62,22 грн; заборгованість по відсотках - 5 149,21 дол. США, що еквівалентно 113 603,30 грн.

16 травня 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов у частині стягнення простроченої заборгованості з кожного поручителя окремо без стягнення цієї заборгованості в солідарному порядку з боржником, суд апеляційної інстанції порушив норми чинного законодавства, які регулюють інститут солідарної відповідальності. ОСОБА_5, посилаючись на статтю 541, частину першу статті 553, частину першу статті 554 ЦК України та пункт 2 договорів поруки від 17 вересня 2008 року № № 2202/0908/88-057-Р-1, 2202/0908/88-057-Р-2, зазначав, що кожен з поручителів зобов'язався відповідати за невиконання зобов'язань боржника виключно солідарно з боржником.

У касаційній скарзі також зазначено, що встановивши суму простроченої заборгованості та стягуючи її з кожного поручителя окремо, суд апеляційної інстанції фактично стягнув цю заборгованість у подвійному розмірі.

Крім того, вказано, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог Банку та, всупереч його волі, викладеній у позовній заяві, змінив предмет позову та обрані позивачем способи захисту його порушених прав. Звертаючись до суду, ПАТ «Дельта Банк» визначив спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів у виді солідарного стягнення простроченої кредитної заборгованості з поручителів. Суд не мав права перебирати на себе виключне право позивача щодо визначення способу захисту його прав та мав відмовити у задоволенні позову по суті, відобразивши в мотивувальній частині існування інших законних способів такого захисту, як це зробив суд першої інстанції.

Разом із тим ОСОБА_5 посилався на те, що суд апеляційної інстанції не врахував та не надав жодної оцінки відсутності належних доказів переходу до нового кредитора права вимоги та доказів наявності у ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057.

Окрім викладеного, касаційна скарга містить посилання на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме ігнорування висновків, викладених в постанові верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-255цс15.

14 червня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ПАТ «Дельта Банк» на касаційну скаргу

Заперечення на касаційну скаргу обґрунтовані обставинами, аналогічними викладеним у позовній заяві ПАТ «Дельта Банк».

При цьому позивач стверджував, що порука, якою відповідачі забезпечили виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором, не є припиненою.

У зв'язку з викладеним ПАТ «Дельта Банк» просило касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

17 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й про свідчать матеріали справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 17 вересня 2008 року відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_6 уклали кредитний договір № 2202/0908/88-057 (а. с. 7 - 11).

Відповідно до умов цього договору банк зобов'язувався надати позичальнику - ОСОБА_6 грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 45 000,00 дол. США на строк з 17 вересня 2008 року до 17 вересня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом 12,5 процентів річних за весь строк фактичного користування кредитом. Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за його користування, а також виконати свої зобов'язання в повному обсязі в строки, передбачені договором (там же).

Пунктом 3.1 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується погасити заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів на позичковий рахунок № 22038008075302 щомісяця через касу банку згідно з графіком погашення заборгованості, крім передбачених договором випадків.

12 січня 2009 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6 уклали договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057, яким розділ 3 кредитного договору (умови погашення заборгованості, сплати процентів і комісій) викладено в новій редакції (а. с. 24 - 27).

24 січня 2011 року ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6 уклали договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057, яким зазначений кредитний договір виклали в новій редакції. При цьому укладеним правочином сторони погодили, що станом на 24 січня 2011 року заборгованість за кредитним договором складає 35 805,07 дол. США; розмір простроченої заборгованості за кредитом - 1 220,15 дол. США; розмір простроченої заборгованості по процентах за кредитним договором - 404,65 дол. США.

Відповідно до пункту 5.4 договору від 24 січня 2011 року про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057 при настанні подій, зазначених у пункті 9.1 цього договору, позичальник зобов'язується погасити заборгованість за кредитом і сплатити проценти у повному обсязі, а також сплатити пені та штрафи, передбачені цим договором.

Пунктом 9.1 цього договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов'язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, зазначеного в пункті 2.1 цього договору, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, встановлених пунктами 3.1, 3.3 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в порядку, передбаченому пунктами 9.2, 9.3 цього договору.

Вимога про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування направляється позичальнику в письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника (пункт 9.2 договору) (а. с. 28 - 37).

Згідно з договором про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057, укладеного 24 січня 2011 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6, сторони домовилися, що розмір строкової заборгованості за кредитом складає 37 429,87 дол. США та встановлений строк користування кредитом по 17 вересня 2028 року включно (а. с. 38 - 39).

Додатковою угодою № 4 до кредитного договору від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057, укладеною 08 червня 2011 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6, до кредитного договору внесені зміни щодо можливості зміни процентної ставки без укладення додаткової угоди (а. с. 40).

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057 17 вересня 2008 року ВАТ «Сведбанк», ОСОБА_4 (поручитель) та ОСОБА_6 (позичальник) уклали договір поруки № 2202/0908/88-057-Р-1 (а. с. 42 - 43).

Цього ж дня договір поруки № 2202/0908/88-057-Р-2 аналогічного змісту укладено між ВАТ «Сведбанк», ОСОБА_5 (поручитель) та ОСОБА_6 (позичальник) (а. с. 46 - 47).

Відповідно до пунктів 1 - 4 договорів поруки поручитель зобов'язується перед банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику у вигляді кредиту згідно з кредитним договором від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057, у сумі 45 000,00 дол. США строком до 17 вересня 2018 року з процентною ставкою 12,5% річних за їх використання. Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умов основного зобов'язання усім належним йому майном та грошовими коштами. Відповідальність поручителя за цим договором обмежується сумою кредиту, визначеною згідно з основним зобов'язанням, нарахованими процентами, пенею, комісією та іншими платежами, передбаченими основним зобов'язанням. У разі невиконання позичальником умов основного зобов'язання в строк, поручитель погашає суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення позичальником коштів, наданих в межах основного зобов'язання та процентів за користування кредитом за першою вимогою банку протягом 10 календарних днів з моменту отримання поручителем надісланої банком письмової заяви про невиконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених основним зобов'язанням, надісланою банком за адресою зазначеною у реквізитах поручителя у цьому договорі.

24 січня 2011 року ПАТ «Сведбанк», позичальник ОСОБА_6 та поручитель ОСОБА_4 уклали договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору поруки № 2202/0908/88-057-Р-1 від 17 вересня 2008 року (а. с. 44 - 45).

Такий же договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору поруки № 2202/0908/88-057-Р-2 від 17 вересня 2008 року цього дня укладений між ПАТ «Сведбанк», позичальником ОСОБА_6 та поручителем ОСОБА_5 (а. с. 48 - 49).

Зазначеними договорами пункти 1 договорів поруки викладені в наступній редакції: «1. Поручитель зобов'язується перед банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику у вигляді кредиту згідно з кредитним договором № 2202/0908/88-057 від 17 вересня 2008 року, у сумі 37429,87 (тридцять сім тисяч чотириста двадцять дев'ять доларів США 87 центів) доларів США в тому числі зміненої згідно з Договором про внесення змін та доповнень № 3 від 24 січня 2011 року, строком по 17 вересня 2028 р. з процентною ставкою 12,5 % (дванадцять цілих і п'ять десятих) річних за їх використання (далі кредит).

Згаданий кредитний договір № 2202/0908/88-057 від 17 вересня 2008 року, а також додаткові угоди до нього, які будуть укладені між Банком та Позичальником, та будуть невід'ємною частиною кредитного договору № 2202/0908/88-057 від 17 вересня 2008 року, надалі іменуються «Основне зобов'язання».

25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з умовами якого ПАТ «Сведбанк» (продавець) передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. До ПАТ «Дельта Банк» переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а. с. 63 - 68).

Згідно з витягом з додатку № 1 до зазначеного договору ПАТ «Сведбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057 та договорами, якими забезпечено виконання зобов'язань боржником за цим кредитним договором, зокрема: договорами іпотеки № № 2202/0908/88-057-Р-1, 2202/0908/88-057-Р-2 (а. с. 70).

13 серпня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до позичальника ОСОБА_6 та поручителя ОСОБА_5 з досудовими вимогами, у яких повідомлялося, що у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 28 липня 2015 року наявна прострочена заборгованість за договором у сумі 6 239,86 дол. США і банк вимагав сплатити прострочену заборгованість (а.с. 61, 62).

З вимогою дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним ПАТ «Дельта Банк» до позичальника, поручителів не зверталося.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань по поверненню кредитних коштів станом на 31 липня 2015 року відповідач ОСОБА_6 заборгував банку 6 239,86 дол. США простроченої заборгованості, що еквівалентно 137 665,52 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту 1 090,65 дол. США, що еквівалентно 24 062,22 грн; заборгованість по відсотках - 5 149,21 дол. США, що еквівалентно 113 603,30 грн (а. с. 99).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (стаття 553 ЦК України).

Частинами першою - третьою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Розглядаючи спір по суті, апеляційний суд врахував зазначені положення Закону та дійшов правильного висновку про те, що позивач та ОСОБА_6 уклали кредитний договір, умови якого позичальник належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з осіб, які поручилися за виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором.

При цьому, стягуючи кредитну заборгованість з кожного поручителя окремо, суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-745цс15, а саме те, що норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання між ними не виникає солідарної відповідальності між собою.

Доводи касаційної скарги про те, що кожен з поручителів зобов'язався відповідати за невиконання зобов'язань боржника виключно солідарно з боржником, правильність висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки у зазначеній вище постанові Верховного Суду України роз'яснено, що кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог Банку, змінивши предмет позову та обрані позивачем способи захисту його порушених прав, оскільки за змістом статті 119 ЦПК України 2004 року підставами позову, які відповідно до статей 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону, суд, встановивши підстави позову та фактичні обставини справи, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.

Неправильне зазначення позивачем правової норми на обґрунтування позову та некоректне формулювання позовної вимоги не є визначальним для суду для вирішення спірних правовідносин у справі.

Не заслуговують на увагу також доводи касаційної скарги про відсутність доказів переходу до нового кредитора ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором від 17 вересня 2008 року № 2202/0908/88-057, оскільки в матеріалах справи наявні копії відповідних договору купівлі-продажу прав вимоги за цим кредитним договором та акту приймання-передачі прав вимоги, що підтверджують право позивача вимагати погашення заборгованості за зазначеним кредитним договором.

Інших доводів касаційна скарга не містить.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2016 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 18 квітня 2016 року до закінчення касаційного провадження в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2008 року з ОСОБА_5, виконання рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 18 квітня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 18 квітня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська

С. П.Штелик