Історія справи

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 1915/20631/2012

провадження № 61-11975св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Стрільчука В. А., суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,Олійник А. С. (суддя-доповідач), УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2017 року у складі судді Бершадської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про повернення майна набутого без достатньої правової підстави.

Позов обґрунтовано тим, що 23 червня 2011 року він передав ОСОБА_3 1 200 000,00 грн у рахунок оплати послуг з проведення процедури зміни цільового призначення земельних ділянок, які знаходяться на території Шляхтинської сільської ради та належать відповідачу на підставі державних актів про право власності на земельну ділянку, а ОСОБА_3 зобов'язувався у строк до 31 грудня 2011 року передати у власність ОСОБА_2 частину земельних ділянок у рахунок одержаних коштів. Відповідачем складено розписку про отримання зазначених коштів. Укладений правочин містив елементи договору з надання послуг щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та договору купівлі-продажу майнових прав на земельну ділянку, у зв'язку з чим він підлягав нотаріальному посвідченню та реєстрації. Враховуючи те, що зазначений договір не був належним чином оформлений, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, набутих відповідачем за відсутності правових підстав.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 травня 2013 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 200 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2013 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_3 Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 травня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 липня 2014 року у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовлено.

ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на вищевказане судове рішення, посилаючись на те, що воно порушує її права та інтереси, оскільки спірний правочин судом кваліфіковано як договір, що у майбутньому може вплинути на її майновий стан, як дружини ОСОБА_3

Ухвалою від 10 лютого 2017 року Апеляційний суд Тернопільської області повернув апеляційну скаргу ОСОБА_6 на вказане рішення суду першої інстанції.

У березні 2017 року ОСОБА_4 подала до суду касаційної інстанції скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2017 року.

20 березня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовлено ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження в частині оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 липня 2014 року. Відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2017 року.

30 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів призначено до судового розгляду.

03 березня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуваною ухвалою їй не поновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги та відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Матеріали апеляційної скарги повернуто особі, яка її продала. Водночас суддя-доповідач розглянула апеляційну скаргу і, не відкриваючи апеляційне провадження, вдалася до аналізу предмета справи, опису фактів та встановлення обставин справи. ОСОБА_3 є її чоловіком, тому судові рішення, ухвалені у цій справі, стосуються і її прав та обов'язків, оскільки правовідносини між сторонами, які виникли із правочину, укладеного у 2011 року, стосуються майна подружжя, яке є спільною сумісною власністю. Про існування рішення суду вона дізналася від ОСОБА_3 у листопаді 2016 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес необхідно розуміти як прагнення до користування конкретно матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам. Кожна сторона повинна мати можливість представляти свою позицію в умовах рівності перед судом, тобто таких, що не ставлять її у несприятливе становище у порівнянні з опонентом (рішення у справі «Кресс проти Франції» від 07 червня 2001 року; «Ф.С.Б. проти Італії» від 28 серпня 1991 року, «Т. проти Італії» від 12 жовтня 1992 року; «Кайя проти Австрії» від 08 червня 2006 року). Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження та повертаючи матеріали апеляційної скарги, апеляційний суд розглянув її апеляційну скаргу та при відсутності відкритого апеляційного провадження проаналізував предмет, факти та обставини справи. Суддею апеляційного суду встановлено, що договір купівлі-продажу земельних ділянок є неукладений, тому кошти мають бути повернуто, як отримані без достатньої правової підстави. Таке твердження судді не відповідає дійсності та спростовується рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18 червня 2015 року у справі № 607/710/15-ц. Отже, встановлення окремих обставин у вказаній справі здійснено без відкриття апеляційного провадження, чим порушено норми процесуального права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 липня 2014 року у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли зобов'язання згідно з розпискою від 23 червня 2011 року, які не виконані відповідачем у частині вчинення дій у строк, встановлений у розписці. Визначений розпискою обов'язок відповідача передати у приватну власність ОСОБА_2 нерухоме майно мав бути виконаний шляхом укладення окремого договору про відчуження із дотриманням встановлених законом вимог до його форми, а відтак відсутні підстави вважати розписку договором купівлі-продажу та визнавати його неукладеним за відсутності державної реєстрації і нотаріального посвідчення.

ОСОБА_4 не брала участі у розгляді справи.

Відповідно до статті 13 ЦПК Україниу редакції від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року) особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Цивільним процесуальним законом встановлено порядок та спосіб апеляційного оскарження судового рішення, зокрема, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або оспорюються, створено перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на суд та право на доступ не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (справи «Філіс проти Греції» від 27 серпня 1991 року; «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Станєв проти Болгарії» від 17 січня 2012 року).

30 січня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Апеляційного суду Тернопільської області з апеляційною скаргою на зазначене вище рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2017 року повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 липня 2014 року з підстав, передбачених статтею 292 ЦПК України 2004 року.

Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги та вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в цій справі суд не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_4, а спірні правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не стосуються прав та інтересів інших осіб. ОСОБА_4 не є стороною у вказаній справі, не брала участі у справі і суд не вирішував питання про її права та обов'язки, тому її права не порушено.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 3 ЦПК України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюбваних прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи те, що відсутність порушеного права ОСОБА_4 установлено апеляційним судом і підтверджено матеріалами справи, доводи касаційної скарги щодо позбавлення заявника права на захист законних прав та інтересів є необґрунтованими та не спростовують висновків апеляційного суду.

Посилання у касаційній скарзі на порушення апеляційним судом норм цивільного процесуального закону є безпідставними. Суддя апеляційного суду у мотивувальній частині ухвали виклала мотиви, за яких суд першої інстанції дійшов висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову, з'ясування яких має значення для встановлення, чи вирішено судом питання щодо прав та обов'язків ОСОБА_4 Суд апеляційної інстанції не встановлював обставини у справі з відповідними висновками на їх обґрунтування.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик