Історія справи

П о с т а н о в а

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 336/4684/17

провадження № 61-12078 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

представник відповідача - ЗінченкоСергій Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Міністерства оборони України та ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 1982 року по 2010 рік він проходив військову службу у Збройних силах України. 26 серпня 2010 року наказом Запорізького обласного військового комісара його було звільнено з військової служби у запас на підставі пункту «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за станом здоров'я.

16 квітня 2010 року, під час проходження військової служби, актом огляду медико-соціальної експертної комісії йому встановлено третю групу інвалідності. 14 липня 2010 року та 2 серпня 2012 року витягом з акту огляду медико-соціальної експертної комісії йому підтверджено третю групу інвалідності, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби. Відповідно до довідки від 14 липня 2010 року ступінь втрати його працездатності становить 60 %.

За час військової служби він отримав чисельні захворювання, що у тому числі підтверджується свідоцтвом про хворобу від 21 травня 2010 року, які його постійно турбують. Неодноразове перебування на стаціонарному лікуванні стан його здоров'я не покращило, унаслідок чого він вимушений вчиняти додаткові заходи для відновлення свого здоров'я, у тому числі проходити курси стаціонарного й амбулаторного лікування та проходити санітарно-курортне лікування. 29 червня 2017 року згідно з витягом з акту огляду медико-соціальної експертної комісії йому встановлено другу групу інвалідності безстроково.

У зв'язку з вищевказаними обставинами він не може вести повноцінний спосіб життя, його здоров'ю завдано значної шкоди, а, отже, під час служби у Збройних силах України йому завдано моральної шкоди

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просив суд стягнути з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду у розмірі 224 тис. грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 жовтня 2017 року у складі судді Марко Я. Р. у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що законом чітко врегульовано правовий та соціальний захист військовослужбовців у разі встановлення інвалідності, а питання відшкодування шкоди, заподіяної особам унаслідок виконання службового обов'язку у складі Збройних сил України, врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Спеціального закону, який визначає порядок відшкодування моральної шкоди особам, які проходили військову службу у місцях, де велись бойові дії, не прийнято. Висновок військово-лікарської комісії при військовій частині та медико-соціальної експертної комісії щодо захворювання позивача, яке пов'язано з проходженням військової служби, свідчить лише про те, що його захворювання виникло у період військової служби. Проте для застосування загальних положень статей 23, 1167 ЦК України для відшкодування моральної шкоди позивач не довів всіх чотирьох складових цивільно-правової відповідальності, а саме протиправності дій Міністерства оборони України та причинного зв'язку зі шкодою.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволена частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 40 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що причиною інвалідності позивача стали травми, які пов'язані з проходженням ним військової служби. 29 червня 2017 року йому була встановлена друга група інвалідності. Обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду згідно зі статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» покладається саме на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління. Розмір моральної шкоди ОСОБА_3 з урахуванням розумності та справедливості становить 40 тис. грн.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди унаслідок протиправних дій Міністерства оборони України та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та отриманою ним шкодою, тобто не доведено наявності сукупності усіх складових цивільно-правової відповідальності. Докази виникнення у позивача хвороби, пов'язаної саме з виконанням ним обов'язків військової служби під час служби у Збройних силах України, відсутні, а медичні документи, надані ОСОБА_3, лише підтверджують у нього захворювання, що виникли у період проходження військової служби, проте не зазначено причини їх виникнення.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувану постанову апеляційного суду змінити й задовольнити його позов у повному обсязі, тобто стягнути моральну шкоду в розмірі 224 тис. грн, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при визначенні суми відшкодування моральної шкоди не було враховано значне погіршення його здоров'я, призначення йому другої групи інвалідності, що спричинило йому душевні страждання, вимушені зміни у житті, він позбавлений можливості працювати.

У квітні 2018 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу Міністерства оборони України, посилаючись на те, що відповідними доказами підтверджено, що його захворювання пов'язані саме з виконанням обов'язків військової служби, під час проходження якої йому було встановлено третю групу інвалідності, а у зв'язку з погіршенням здоров'я, після звільнення з військової служби, встановлено другу групу інвалідності, втрата працездатності становить 60 %. Отже, унаслідок травми та захворювань, отриманих під час проходження військової служби порушено його нормальний життєвий стан, чим завдано моральної шкоди.

Касаційна скарга Міністерства оборони України підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що з 1982 року по 2010 рік ОСОБА_3 проходив військову службу у Збройних силах України.

26 серпня 2010 року наказом Запорізького обласного військового комісара ОСОБА_3 було звільнено з військової служби у запас на підставі пункту «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за станом здоров'я.

Під час проходження військової служби ним отримано чисельні хронічні захворювання, що підтверджується свідоцтвом про хворобу від 21 травня 2010 року.

16 квітня 2010 року актом огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності, 14 липня 2010 року та 2 серпня 2012 року витягом з акту огляду медико-соціальної експертної комісії йому підтверджено третю групу інвалідності, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до довідки від 14 липня 2010 року ступінь втрати його працездатності становить 60 %.

29 червня 2017 року згідно з витягом з акту огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності безстроково.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не врахував те, що позивач не довів факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, причинний зв'язок між шкодою і протиправними діями завдавача шкоди, суд таких обставин не навів. При цьому Міністерство оборони України довело відсутність своєї вини, але суд належної оцінки його доводам не надав.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України

Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком, на підтвердження завдання йому моральної шкоди унаслідок протиправних дій Міністерства оборони України і причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та отриманою ОСОБА_3 шкодою. Отже, позивачем усіх складових цивільно-правової відповідальності не доведено, а відповідні медичні документи, надані ОСОБА_3, лише підтверджують у нього захворювання, що виникли у період проходження військової служби, проте не визначають причини їх виникнення.

Апеляційний суд, пославшись як на підставу для відшкодування моральної шкоди на статтю 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку, не звернув уваги на те, що нею передбачено врахування загальних підстав для відшкодування моральної шкоди. При цьому протиправності дій Міністерства оборони України, причинного зв'язку зі шкодою ОСОБА_3 не довів, тому відсутні підстави для застосування положень статей 23, 1167, 1168 ЦК України.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити, а касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 жовтня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк