Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.04.2025 року у справі №496/3330/22
Постанова КЦС ВП від 15.09.2023 року у справі №496/3330/22
Постанова КЦС ВП від 15.09.2023 року у справі №496/3330/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 496/3330/22

провадження № 61-10105св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Маяківська сільська рада Одеського району Одеської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року у складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області (далі - Маяківська сільська рада), у якому просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в три місяці з дня набрання рішенням законної сили.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_2 , після смерті якої залишилося спадкове майно, яке складається із житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

У червні 2022 року він дізнався, що 09 вересня 2019 року ОСОБА_2 склала заповіт, за яким усе своє майно,де б воно не було та з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що за законом вона матиме право, заповіла позивачу.

З метою отримання свідоцтва про право на спадщину він звернувся до Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області, однак нотаріус надав позивачу роз`яснення від 21 червня 2022 року про неможливість оформлення спадщини через неподання ним у встановлений законом шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини та необхідність звернутися до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вважав, що пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, оскільки він не знав про існування заповіту, а також перебував за межами території України у рейсі на судні за контрактом моряка, який закінчився 20 грудня 2021 року, тобто після спливу шестимісячного строку від моменту відкриття спадщини.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Суди розглядали справу неодноразово.

Біляївський районний суд Одеської області у складі судді Горяєва І. М. рішенням від 19 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 травня 2023 року, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виснував про відсутність у позивача поважних причин для пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Верховний Суд постановою від 15 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 01 травня 2023 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції мотивував постанову тим, що суд першої інстанції розглянув справубез належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце її розгляду, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Водночас, переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , апеляційний суд не звернув уваги на зазначене порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке було обов`язковою підставою для скасування судового рішення, залишивши таке рішення без змін. При цьому зазначені доводи містилися в апеляційній скарзі.

Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права, то касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленій у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Одеський апеляційний суд постановою від 06 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнив частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 січня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовив.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції розглянув справу без належного повідомлення позивача про дату, час та місце її розгляду, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , сплинув 20 жовтня 2021 року і позивач не звернувся із заявою про прийняття спадщини.

Матеріалами справи підтверджується повернення ОСОБА_1 на територію України 21 грудня 2021 року, проте із заявою про прийняття спадщини позивач звернувся лише 15 березня 2022 року, а з позовом до суду - 08 серпня 2022 року.

Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом 15 березня 2022 року, проте в позовній заяві ОСОБА_1 повідомив, що про існування заповіту він дізнався у червні 2022 року.

У випадку необізнаності спадкоємця про існування заповіту, пояснення ОСОБА_1 , що причиною пропуску строку на звернення із заявою про прийняття спадщини стали новорічні та різдвяні свята, а також повномасштабне вторгнення на територію України, є недоцільними та надуманими.

З огляду на викладене апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали йому у встановлений законом строк подати заяву про прийняття спадщини після смерті баби у порядку, визначеному статтею 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 205/3855/17, від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18, від 20 вересня 2021 року у справі № 206/3473/20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 953/8112/20, від 17 грудня 2021 року у справі № 369/6254/19-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19, від 18 січня 2023 року у справі № 580/1300/22, від 16 серпня 2023 року у справі № 758/13293/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що апеляційний суд не дослідив усіх обставин справи і не врахував його доводів щодо поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати: необізнаність спадкоємців про наявність заповіту; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини.

На день смерті спадкодавця та на день закінчення строку подання заяви про прийняття спадщини він перебував за кордоном, працював за контрактом на судні у відкритому морі та не мав можливості оформити заяву про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 .

Крім того, 12 березня 2020 року на всій території України був запроваджений карантин з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, який скасований лише 01 липня 2023 року.

Необхідність дотримання карантинних обмежень з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, тому спадкоємець за таких обставин має право на визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Під час розгляду справ про надання додаткового строку для прийняття спадщини суди також повинні дослідити, чи вчиняв нотаріус після встановлення ним наявності заповіту спадкодавця дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, чи здійснювався виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 липня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Біляївського районного суду Одеської області.

27 серпня 2024 року справу № 496/3330/22 передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 26 березня 2025 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

На підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 1990 року ОСОБА_2 набула у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10, 11).

09 вересня 2019 року ОСОБА_2 склала заповіт, за яким усе своє майно,де б воно не було та з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що за законом вона матиме право, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Її заповіт посвідчено виконуючим обов`язки старости села Удобне Маяківської сільської ради Лисенком А. М. та зареєстровано у реєстрі за № 57(а. с. 12).

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 77 років, про що 22 квітня 2021 року складено відповідний актовий запис № 5688 (а. с. 9).

15 березня 2022 року Біляївська районна державна нотаріальна контора Одеської області завела спадкову справу № 134/2022 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 (а. с. 25-39).

З копії спадкової справи № 134/2022 відомо, що:

- 15 березня 2022 року до нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 ;

- позивач є спадкоємцем за заповітом до майна померлої ОСОБА_2 , інших спадкоємців немає;

- листом від 21 червня 2022 року за вих. № 1288/02-14 державний нотаріус Грабовенко-Ворсуляк Д. М. роз`яснила позивачу про неможливість оформлення спадщини через неподання ним у встановлений законом шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини та необхідність звернутися до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Апеляційний суд також з`ясував, що ОСОБА_1 повернувся на територію України 21 грудня 2021 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21, від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24 та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто прийматиме спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, а також Верховний Суд у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року у справі № 369/6254/19-ц, на яку, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.

Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

У справі, що переглядається, предметом позову є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті заповідача 26 квітня 2021 року з посиланням на те, що позивач не знав про існування заповіту, а також перебував за межами території України у рейсі на судні за контрактом моряка, який закінчився 20 грудня 2021 року, тобто після спливу шестимісячного строку від моменту відкриття спадщини.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (тут і далі - Закон № 3425-XII у редакції, чинній на момент смерті заповідача) нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. У сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

За вимогами статті 37 Закону № 3425-XII у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії: вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних).

Нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі (стаття 63 Закону № 3425-XII).

Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 3425-XII нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням фізичних та юридичних осіб, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом доручення нотаріусам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна.

Згідно з пунктом 2.2 глави 9 та пунктом 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті баби позивача), при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Для того щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

Отже, Закон пов`язує виникнення у нотаріуса або особи, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій, обов`язку здійснювати дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, з моментом заведення спадкової справи, чому передує звернення спадкоємця із заявою про прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 196/479/23 (провадження № 61-12064св24).

Спадкова справа № 134/2022 після смерті ОСОБА_2 заведена державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області 15 березня 2022 року після надходження до нотаріальної контори засобами поштового зв`язку заяви ОСОБА_1 від 23 лютого 2022 року про прийняття спадщини. Інші спадкоємці, які прийняли у встановленому законом порядку спадщину після смерті ОСОБА_2 , відсутні (а. с. 25-39).

У матеріалах спадкової справи № 134/2022 міститься:

- заповіт ОСОБА_2 від 09 вересня 2019 року, вірність якого 23 лютого 2022 року, тобто в день направлення позивачем засобами поштового зв`язку до державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, засвідчив староста села Удобне Маяківської сільської ради Лисенко А. М. (а. с. 31, 32);

- лист державного нотаріуса Грабовенко-Ворсуляк Д. М. від 15 квітня 2022 року за вих. № 693/02-14, згідно з яким позивачу, зокрема, було роз`яснено про необхідність надання відповідних документів для можливості отримання запитів та подальшого видання свідоцтва про право на спадщину (а. с. 38);

- лист державного нотаріуса Грабовенко-Ворсуляк Д. М. від 21 червня 2022 року за вих. № 1288/02-14, згідно з яким позивачу було роз`яснено про неможливість оформлення спадщини, оскільки надані документи свідчать про пропуск ним встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини (а. с. 39).

Отже, оскільки спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася й, відповідно, нотаріус не здійснив повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, зокрема, шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі, то слушними є твердження позивача про його необізнаність про наявність заповіту до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для прийняття спадщини, та повернення до України після закінчення морської служби 21 грудня 2021 року.

Така обставина залишилася поза увагою суду апеляційної інстанції, що свідчить про те, що суд не врахував доводи та аргументи позивача, покладені в основу позовної заяви, не встановив обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, неправильно застосував висновки Верховного Суду щодо застосування судами частини третьої статті 1272 ЦК України, а саме, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначила, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

З урахуванням наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові виснувала про наявність підстав для відступлення від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:

- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;

- проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;

- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;

- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).

У справі, яка переглядається, позивач є внуком спадкодавця, а отже, окрім спадкування за заповітом, він мав також право на спадкування за законом у п`яту чергу.

Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18) зазначив, що в основі спадкування за законом є принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб із урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. За змістом статей 1258, 1259 й інших положень книги 6 ЦК України необхідно розмежовувати поняття «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом у межах певної черги, впливають такі юридичні факти, як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (статті 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження юридичного зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черг спадкування.

Спадкування за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом, за яким спадкоємці, зокрема, п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. Спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, який не є окремою підставою або видом спадкування. Суб`єктами спадкування за правом представлення є певні спадкоємці за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям нижчої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу) (постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18).

Однак у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не встановив та не надав жодної оцінки тому, чи були у спадкодавцяОСОБА_2 на час відкриття спадщини спадкоємці за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).

Встановлення зазначених обставин має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки за відсутності в ОСОБА_2 спадкоємців за законом першої-четвертої черг позивач повинен був розуміти, що лише він має право спадкування за законом, зокрема й за правом представлення, а тому з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, сформульованого у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), його необізнаність про наявність заповіту не може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Однією з підстав поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини позивач також зазначив, що він перебував за межами території України у рейсі на судні за контрактом моряка, який закінчився 20 грудня 2021 року, тобто після спливу шестимісячного строку від моменту відкриття спадщини.

Однак апеляційний суд не дослідив і не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам (свідоцтву про морську службу, посвідченню особи моряка) та не з`ясував, коли розпочався період перебування позивача за межами території України у рейсі на судні за контрактом моряка, хоча саме від встановлення цих обставин залежить, якого періоду стосуватиметься оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини - від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття, чи до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Отже, суд апеляційної інстанції усупереч вимогам норм процесуального права не повною мірою з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не дослідив усіх наданих учасниками справи доказів та не надав їм належну правову оцінку у контексті поважності причин пропуску позивачем строку звернення із заявою про прийняття спадщини.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на те, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції достатньою мірою не виклав мотиви, на яких воно ґрунтується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані, тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).

У контексті зазначеного Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції допустив поверхневий підхід до вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасних висновків про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову з наведених в оскаржуваній постанові мотивів.

Водночас за положеннями статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та надавати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що під час повторного перегляду справи внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного її вирішення, а за вимогами статті 400 ЦПК України за таких обставин Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у справі, то оскаржувана постанова не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, в тому числі й те, що ця справа вже направлялася судом касаційної інстанції на новий апеляційний розгляд, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення спору.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий апеляційний розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік