Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.02.2018 року у справі №295/10900/16

Постанова

Іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 295/10900/16

провадження № 61-458 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Державний університет телекомунікацій,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного університету телекомунікацій на рішення апеляційного суду Житомирської області у складі головуючого судді Галацевич О. М., суддів: Широкової Л. В., Борисюка Р. М. від 9 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Державного університету телекомунікацій про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з 1 вересня 2013 року по 31 серпня 2015 року він працював у відповідача на посаді завідувача навчальної лабораторії і кафедри безпеки інформаційних і комунікаційних систем. При звільненні йому не була нарахована та виплачена індексація заробітної плати за липень-серпень 2015 року та вихідна допомога.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача індексацію заробітної плати за період з 1 липня 2015 року по 31 серпня 2015 року в розмірі 980 грн 15 коп., вихідну допомогу в розмірі 3 382 грн 14 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 38 069 грн 02 коп.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 06 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Державного університету телекомунікацій на користь ОСОБА_3 індексацію заробітної плати за період з 1 липня 2015 року по 31 серпня 2015 року в розмірі 980 грн 15 коп., вихідну допомогу в розмірі 3 382 грн 14 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6 764 грн 33 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача є законними і обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, оскільки відповідач безпідставно не здійснив індексацію заробітної плати позивачу за липень-серпень 2015 року, що також призвело до зменшення розміру виплаченої йому вихідної допомоги. Крім того, відповідно до ст. 117 КЗпП України з відповідача має бути стягнутий середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. При цьому суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, застосував принцип співмірності та зменшив його розмір з 38 069 грн 02 коп. до 6 764 грн 33 коп.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 09 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку змінено, збільшено його розмір з 6 764 грн 33 коп. до 38 069 грн 02 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції при розгляді справи в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення індексації заробітної плати та вихідної допомоги не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні шляхом його збільшення з 6 764 грн 33 коп. до 38 069 грн 02 коп., оскільки у суду не було підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так як вимоги позивача про стягнення належних йому при звільненні сум були задоволені судом у повному обсязі.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державний університет телекомунікацій, просить скасувати рішення апеляційного суду Житомирської області від 09 листопада 2016 року та залишити в силі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 жовтня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно змінив рішення суду першої інстанції, в частині розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та збільшив його розмір, оскільки не врахував наявність спору між сторонами про розмір сум належних позивачу до виплати під час звільнення, а також те, що вимоги позивача про стягнення вказаних сум задоволені частково, тому в даному випадку суд мав право застосувати принцип співмірності та зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

30 листопада 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до Державного університету телекомунікацій про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 грудня 2017 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 з 1 вересня 2013 року працював у відповідача на посаді завідувача навчальної лабораторії і кафедри безпеки інформаційних і комунікаційних систем.

31 серпня 2015 року ОСОБА_3 звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Судами також установлено, що відповідачем не здійснювалось нарахування та виплата індексацій заробітної плати за липень-серпень 2015 року. При розрахунку вихідної допомоги така виплата не враховувалась.

Згідно наданого позивачем розрахунку, проти якого не заперечував відповідач, вбачається, що середньомісячна заробітна плата позивача складала 3 382 грн 14 коп.

Індексація заробітної плати, яка в порушення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», була не нарахована та не виплачена позивачу за липень- серпень 2015 року складала 980 грн 15 коп., а також вихідна допомога в розмірі 3 382 грн 14 коп. ( стаття 44 КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із частиною другою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбовляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-113цс16 та від 01 квітня 2015 року № 6-41цс15.

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум були задоволені у повному обсязі, тому підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у суду не було.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного університету телекомунікацій залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 9 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

Г.І. Усик