Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.09.2023 року у справі №204/8591/20
Постанова КЦС ВП від 29.09.2023 року у справі №204/8591/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 204/8591/20

провадження № 61-4467св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньов Максим Олександрович,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 22 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Приваліхіної А. І., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 8 квітня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньов М. О., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову вказував, що 21 листопада 2018 року він уклав з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 договір позики грошових коштів в сумі 1 988 000 грн, що на день укладення договору становить 71 000 доларів США за курсом комерційного банку, обраного за погодженням сторін, строком

до 21 грудня 2018 року. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л. О. та зареєстрований за № 114.

28 грудня 2018 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Ю. О. відкрито виконавче провадження

ВП № 57984777 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В. № 5150

від 27 грудня 2018 року про стягнення з позивача грошових коштів у розмірі 1 989 700 грн.

Вважав, що зазначений виконавчий напис вчинений з порушенням закону, оскільки на момент вчинення виконавчого напису у приватного нотаріуса були відсутні докази про безспірність вимог кредиторів у зв`язку з неотриманням ним письмової вимоги про повернення коштів.

За таких обставин просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 5150, вчинений 27 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В. та зареєстрований за № 5150, про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 1 988 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 22 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив про вчинення оспорюваного виконавчого напису з додержанням вимог Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). Суд першої інстанції вказав, що стягнена за виконавчим написом заборгованість є безспірною і позивач не спростував такі обставини належними і допустимими доказами.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 8 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня

2021 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив про неспростування позивачем у встановленому законом порядку належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за договором позики на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, тому вчинений виконавчий напис відповідає вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 22 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 8 квітня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 березня 2019 року

у справі № 629/3881/16-ц (провадження № 61-31187св18), про те, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Крім того, суди не врахували висновки щодо необхідності встановлення факту безспірності заборгованості при вчиненні виконавчого напису про її стягнення, перевірки факту належного направлення кредитором письмової вимоги про усунення порушень і обставин щодо відсутності спорів про розмір

заборгованості, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах

від 29 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19)

і від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18); Верховним Судом у постанові від 7 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14-ц (провадження № 61-360св18); Верховним Судом України у постановах

від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15 та від 5 липня 2017 року

у справі № 6-887цс17.

Заявник вказує, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишились обставини щодо відсутності безспірної заборгованості, про що свідчить факт його звернення з позовом про визнання неукладеним договору позики, заборгованість за яким стягнено оспорюваним виконавчим написом, та відкриття провадження за вказаним позовом. Суди помилково зазначили про ненадання доказів існування такої справи, оскільки матеріали справи містять копію позовної заяви та ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2018 року, які досліджувалися судом першої інстанції.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про отримання ним повідомлення-вимоги про повернення коштів від 22 грудня 2018 року, оскільки за змістом накладної № 4159907544 вказане повідомлення отримала « ОСОБА_5 », з якою заявник припинив шлюбні відносини з 2017 року. Крім того, це повідомлення направлено за адресою квартири, яка перебуває в оренді фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_6 .

Вказує, що суд першої інстанції не вирішив подане ним з позовом клопотання про витребування у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В. документів, на підставі яких вчинено оспорюваний виконавчий напис.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Поліщук К. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи про:

- застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 2 липня 2019 року

у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), від 27 березня 2019 року

у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 листопада 2018 року

ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л. О. та зареєстрований за № 114. Відповідно пункту 1 договору позивач отримав грошові кошти в сумі 1 988 000 грн, що на день укладення договору становило еквівалент 71 000 доларів США за курсом комерційного банку, обраного за погодженням сторін, строком до 21 грудня 2018 року.

Зі змісту пункту 2 договору позики грошових коштів суди встановили, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцям суму позики в розмірі 1 988 000 грн, але в будь-якому разі не менше суми, що на день повернення грошових коштів становитиме еквівалент 71 000 доларів США, в строк, зазначений у пункті 1 договору. Підтвердженням повного виконання зобов`язань за договором позики буде заява позикодавців про повний розрахунок за договором позики.

Пунктом 4 договору позики грошових коштів сторони погодили, що грошова сума, вказана в пункті 1 договору, передана позичальнику до підписання цього договору.

22 грудня 2018 року відповідачі надіслали позивачу спільне повідомлення-вимогу № 22/1-12 про повернення грошових коштів за договором

позики грошових коштів, яку 26 грудня 2018 року о 13 год44 хв вручено «TARANENKO OL.», що підтверджується відповіддю АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна».

27 грудня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В. вчинив виконавчий напис № 5150 про стягнення з

ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості за договором позики грошових коштів, посвідченим

21 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л. О. за № 114,

строк виконання зобов`язання за яким настав 21 грудня 2018 року,

у розмірі 1 988 000 грн та витрат, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису нотаріуса, у розмірі 1 700 грн.

29 грудня 2018 року позивачем надано відповідь відповідачам на їхнє спільне повідомлення-вимогу за № 22/1-12 від 22 грудня 2018 року (том 2 а. с. 16-18).

28 липня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньов М. О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62679311 з примусового виконання виконавчого напису № 5150 від 27 грудня 2018 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги і відзиву на неї, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов таких висновків.

За загальним правилом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону

України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України

від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вказаних норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування суд має перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки надані позикодавцями нотаріусу документи підтверджують безспірність заборгованості, яка виникла за вказаним договором позики, а іншого позивачем не доведено.

При цьому пунктом 1.1 Переліку документів встановлено, що для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

При зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису відповідачами до заяви були долучені всі необхідні документи на підтвердження безспірної заборгованості боржника, а нотаріусом було додержано процедуру вчинення виконавчого напису, тому суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису

від 28 грудня 2018 року настав строк виконання зобов`язання за договором позики грошових коштів, а стягнена за виконавчим написом заборгованість дорівнює сумі, яку отримав ОСОБА_1 в борг, та є безспірною.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, повно і всебічно дослідивши наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи і ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновок апеляційного суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 761/35704/17-ц (провадження № 61-1900св19) та від 23 грудня 2021 року у справі № 189/115/19 (провадження № 61-11773св19).

Доводи касаційної скарги про неотримання ним вимоги-повідомлення про повернення коштів за договором позики спростовуються направленою ним на адресу позичальників відповіддю № 01-2912/18 від 29 грудня 2018 року на вказану вимогу, в якій ОСОБА_1 підтвердив її отримання 27 грудня

2018 року (т. 2 а.с. 16). Встановлені судами обставини щодо направлення позикодавцями вимоги-повідомлення про повернення коштів за договором позики позичальнику та її отримання останнім спростовують як доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15 щодо необхідності подання нотаріусу для вчинення виконавчого напису доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника про те, що пред`явлення ним позову про визнання неукладеним договору позики свідчить про існування спору саме щодо розміру заборгованості за договором позики грошових коштів, оскільки оспорюваним виконавчим написом стягнена виключно сума позики, яку згідно з пунктом 4 договору позики ОСОБА_1 отримав до підписання вказаного договору.

Верховний Суд враховує, що як на час посвідчення виконавчого напису, так і на час перегляду справи касаційним судом, відсутнє судове рішення, яким договір позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року визнано неукладеним.

В постанові Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 750/10716/21 (провадження № 61-6003св22) зазначено, що «правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним)».

Врахувавши ненадання позивачем доказів на спростування правомірності укладеного сторонами договору позики грошових коштів, отримання ним вимоги вимоги-повідомлення про повернення коштів та відсутність спору щодо розміру заборгованості з огляду на стягнення виконавчим написом виключно суми позики, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що стягнена оспорюваним виконавчим написом заборгованість є безспірною, тому безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах

від 29 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19)

і від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18); Верховним Судом у постановах від 7 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14-ц (провадження № 61-360св18) та від 25 березня 2019 року

у справі № 629/3881/16-ц (провадження № 61-31187св18); Верховним Судом України у постановах від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15 та від 5 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.

В цей же час суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про ненадання ОСОБА_1 доказів пред`явлення ним позову про визнання договору позики грошових коштів неукладеним та доказів відкриття судом провадження у справі за вказаним позовом, оскільки такі докази містяться у матеріалах справи, проте вказане порушення не вплинуло на правильність розгляду справи по суті, оскільки зазначений спір не є спором щодо розміру заборгованості, стягненої за виконавчим написом.

Також підлягають відхиленню доводи заявника про невирішення судом першої інстанції його клопотання про витребування у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В. документів, на підставі яких вчинено оспорюваний виконавчий напис, оскільки вказане клопотання задоволено ухвалою Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 30 грудня 2020 року.

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 8 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. В. Сердюк