Історія справи

Постанова

Іменем України

29 травня 2019 року

м. Київ

справа № 322/891/16-ц

провадження № 61-17487св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кримської О. М., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 20 березня 2008 року уклали кредитний договір № 215666-CRED, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 25 000,00 грн зі сплатою 30 % річних на строк до 19 березня 2010 року.

На забезпечення виконання зобов`язання за договором № 215666-CRED між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель відповідає з боржником як солідарні боржники.

На порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконала, а саме, не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановлених договором порядку та строки.

У зв`язку із зазначеними порушеннями утворилася заборгованість станом на 13 липня 2016 року у сумі 94 311,57 грн, у тому числі: 16 075,11 грн - заборгованість за кредитом; 73 507,34 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; штрафи: 250,00 грн - штраф (фіксована частина), 4 479,12 грн - штраф (процентна складова).

Позивач просив суд позов задовольнити та стягнути заборгованість.

Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2016 року закрито провадження у цивільній справі № 322/891/16 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 215666-CRED та за договором поруки від 20 березня 2008 року в частині вимог про стягнення заборгованості, що утворилася за період з 20 березня 2008 року до 23 липня 2009 року, в сумі 23 285,05 грн, з яких: 18 260,83 грн - заборгованість за кредитом; 3 677,31 грн - нараховані несплачені відсотки; 250,00 грн - штраф (фіксована частина), 1 096,91 грн - штраф (процентна складова).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року у складі судді Гасанбекова С. С. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості судом визнаний неналежним доказом існування у відповідача заборгованості в зазначеному розмірі, оскільки складений без урахування рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2010 року у справі № 2-29/10 за весь період, починаючи з 20 березня 2008 року до 13 липня 2016 року, а також без урахування часткового виконання цього рішення суду. Отже, відсутність доказів дійсного розміру основної заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 215666-CRED від 20 березня 2008 року станом на 13 липня 2016 року унеможливлює обчислення процентів, що підлягають нарахуванню на неї після ухвалення рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2010 року у справі № 2-29/10, а отже і штрафних санкцій.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення такого змісту.

Позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 215666-CRED: за відсотками за користування кредитом в розмірі 69 830,03 грн за період з 23 липня 2009 року до 13 липня 2016 року, 3 382,21 грн -штраф (процентна складова), судові витрати з кожного по 1 153,03 грн. У решті позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог первісного кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій, передбачених умовами договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційні скарги мотивовані тим, що доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості судом визнаний неналежним доказом існування у відповідача заборгованості в зазначеному розмірі, оскільки складений без урахування рішення суду про стягнення заборгованості; позивач не надав належного розрахунку заборгованості.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 215666-CRED за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 25 000,00 грн зі сплатою 30 % річних на строк до 19 березня 2010 року (а. с. 14-20).

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 215666-CRED між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель відповідає з боржником як солідарні боржники (а. с. 20).

Унаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка відповідно до розрахунку банку станом на 13 липня 2016 року становить 94 311,57 грн, у тому числі: 16 075,11 грн - заборгованість за кредитом; 73 507,34 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; штрафи: 250,00 грн - штраф (фіксована частина), 4 479,12 грн - штраф (процентна складова).

Заочним рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2010 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 215666-CRED, яка утворилася станом на 23 липня 2009 року в розмірі 23 285,05 грн, у тому числі: 18 260,83 грн - заборгованість за кредитом; 3 677,31 грн - нараховані несплачені відсотки; 250,00 грн - штраф (фіксована частина), 1096,91 грн - штраф (процентна складова) (а. с. 46).

З наданого відповідачем листа Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя від 03 жовтня 2016 року № 844/4 вбачається, що на виконанні перебуває, зокрема виконавчий лист від 15 березня 2010 року № 2-29, виданий Новомиколаївським районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості на суму 23 285,05 грн. Станом на 03 жовтня 2016 року залишок заборгованості перед ПАТ КБ «ПриватБанк» становить 16 124,04 грн (а. с. 57).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.

Зазначене вище узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленим у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог первісного кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій, передбачених умовами договору.

Зазначений висновок є помилковим та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

Так, суди попередніх інстанцій не з`ясували чи використав ПАТ КБ «ПриватБанк» право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту та чи було змінено порядок, умови і строк дії кредитного договору, оскільки із заочного рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2010 року не вбачається, чи було банком заявлено вимогу про стягнення заборгованості достроково чи лише про стягнення простроченої заборгованість.

Також під час нового розгляду справи судам попередніх інстанцій необхідно врахувати, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.

Зазначені порушення судами норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, оскільки без встановлення дострокового стягнення заборгованості неможливо встановити строк виконання договору та необхідності застосування відповідних норм матеріального права, а суд касаційної інстанції на стадії касаційного розгляду справи позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2017 року скасувати.

Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик