Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2019 року у справі №659/954/18

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 659/954/18

провадження № 61-15961св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Верхньоторгаївська сільська рада Нижньосірогозького району Херсонської області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернулася до суду із позовом до Верхньоторгаївської сільської ради Нижньосірогозького району Херсонської області (далі - Верхньоторгаївська сільська рада, сільська рада), у якому просила визначити додатковий строк тривалістю у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Цир Любешівського району Волинської області.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що вона є спадкоємицею першої черги після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однак у встановлений законом строк не подала заяву про прийняття спадщини через скрутне матеріальне становище. Зазначила, що вагітність та народження дітей ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3, які потребували постійного догляду, значна відстань від місця відкриття спадщини унеможливили своєчасно подати заяву про прийняття спадщини.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Верхньоторгаївська сільська рада надала заяву про визнання позову.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 20 листопада 2018 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті батька позивача ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суд першої інстанції дійшов висновків, що позивач з поважних причин пропустила строк подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори, зокрема через скрутне матеріальне становище, оскільки мала двох малолітніх дітей, тому є підстави для задоволення позову.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 30 липня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не є спадкоємцем ОСОБА_3, що ніким не заперечується, а також не є співвласником майна. Проте у досліджуваних правовідносинах земельна ділянка площею 8,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої на підставі державного акта про право приватної власності на землю, серія ІІІ-ХС № 013642, виданого 29 січня 2003 року Верхньоторгаївською сільською радою, був ОСОБА_3 та яка мала б бути об'єктом спадкування, перейшла у власність ОСОБА_2 в результаті укладення нотаріально посвідченого договору обміну земельних ділянок від 05 серпня 2010 року. У судовому порядку ОСОБА_1 оспорюється зазначений договір обміну земельних ділянок (справа № 659/107/19, провадження № 2/659/51/19). Враховуючи, що ОСОБА_2 на час розгляду судом першої інстанції зазначеної справи був та є власником земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 та право власності на яку, як об'єкт спадкування, ОСОБА_1 оскаржується у судовому порядку, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним судовим рішенням вирішувалося питання про права обов'язки ОСОБА_2.

Апеляційний суд вважав, що, враховуючи час смерті спадкодавця, зазначені позивачем причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини не є такими, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, а також врахував термін звернення до суду через 8 років після смерті батька. Суд апеляційної інстанції вважав, що позивач не була позбавлена можливості направити заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини поштою. Також суд врахував, що до участі у справі не залучено матір спадкодавця, яка проживала разом з ним на момент його смерті, а отже прийняла спадщину після смерті сина.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд помилково відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, оскільки належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, або територіальні громади. Вважає, що вирішення питання про визначення заявнику додаткового строку для прийняття спадщини ніяк не впливає на права та обов'язки ОСОБА_2, а тому апеляційний суд мав за правилами пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України закрити апеляційне провадження у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 12 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law35~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law36~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law37~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law38~.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_3, який є батьком ОСОБА_5, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Цир Любешівського району Волинської області.

За повідомленням державного нотаріуса Любешівської державної нотаріальної контори Волинської області спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заведена.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає на АДРЕСА_1 та має такий склад сім'ї: чоловік ОСОБА_6, син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до довідки Цирського старостинського округу від 12 вересня 2018 року № 49/15/04-37 ОСОБА_3 проживав в АДРЕСА_2.

Суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка, площею 8,76 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої на підставі державного акта про право приватної власності на землю,

серія ІІІ-ХС № 013642, виданого 29 січня 2003 року Верхньоторгаївською сільською радою, був ОСОБА_3, та яка мала б бути об'єктом спадкування, перейшла у власність ОСОБА_2 в силу нотаріально посвідченого договору обміну земельних ділянок від 05 серпня 2010 року.

У судовому порядку ОСОБА_1 оскаржує зазначений договір обміну земельних ділянок (справа № 659/107/19, провадження № 2/659/51/19).

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статті 1223 ЦК України (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування (статті 1261, 1262, 1263, 1264, 1265 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частин 1 , 2 статті 1220 ЦК України).

Частиною 1 статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У частині 1 статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого частині 1 статті 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина 1 статті 1272 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 1272 ЦК України за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. У частині третій цієї статті зазначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Зважаючи на наведене, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина 2 статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.

Отже, відповідачем у справі такої категорії може бути учасник відповідних спадкових правовідносин, що виникли з приводу вирішення правового питання про коло заінтересованих в отриманні спадщини осіб, які обґрунтовано мають правомірний інтерес щодо визначення юридичної долі спадщини.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду у цій справі стосується прав та інтересів ОСОБА_2, який не є спадкоємцем ОСОБА_3, проте набув право власності на земельну ділянку за договором міни, укладеним з ОСОБА_3, який оспорює ОСОБА_1 в іншому судовому провадженні.

Вирішуючи питання про те, чи стосується прав та інтересів заявника оскаржуване судове рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків. Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19)).

Враховуючи те, що, як встановив апеляційний суд, ОСОБА_2 не є спадкоємцем ОСОБА_3, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції, що саме рішенням суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 вирішено питання щодо права та обов'язків ОСОБА_2, яким безпосередньо не вирішувалося питання про майнові права на майно, власником якого вважає себе особа, яка звернулася із апеляційною скаргою.

Безумовно, оскарження ОСОБА_1 договору міни у іншому судовому провадженні є пов'язаним із справою, яка переглядається, проте, ухвалення рішення суду про визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини безпосередньо не вирішує прав та обов'язків ОСОБА_2 як власника земельної ділянки, набутої ним відповідно до договору міни.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) викладено правовий висновок, що "суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного нотаріуса, а у разі з'ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України".

Отже, особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, не є учасником спадкових правовідносин з приводу визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Відповідно, за апеляційною скаргою такої особи апеляційний суд не вправі був здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, скасовувати таке рішення суду першої інстанції.

У зв'язку з наведеним помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції стосується прав та інтересів ОСОБА_2.

Взявши до уваги те, що Верховний Суд не вправі вирішувати процесуальне питання про закриття апеляційного провадження, справа підлягає направленню до апеляційного суду для вирішення такого питання та завершення розгляду цієї справи. Це відповідає принципу стадійності цивільного процесу та логіці його побудови.

Даючи оцінку іншим доводам заявника щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд наголошує, що воно містить логічні та змістовні помилки, які полягають у наведенні двох взаємовиключних висновків.

Верховний Суд врахував, що у разі, якщо б рішення суду першої інстанції стосувалося прав та інтересів особи, яка не брала участі у її розгляді, апеляційний суд був би зобов'язаний відмовити у задоволенні позову саме з тих підстав, що до участі у справі не залучено усіх учасників справи, зокрема належних відповідачів, не надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог по суті спору, оскільки питання про обґрунтованість позовних вимог у такому випадку мало б вирішуватися судом під час вирішення справи по суті за належного складу учасників справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд наведеного не врахував, дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позову з двох взаємовиключних підстав.

Водночас Верховний Суд наголошує, що підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанцій є саме помилковість висновків цього суду про те, що рішення суду першої інстанції про визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини порушує права та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі та яка звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Верховний Суд констатує порушення апеляційним судом правила пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України, відповідно до якого суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків, скасовуючи рішення суду першої інстанції у зв'язку з тим, що воно стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі у справі, а також з підстав необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції, апеляційний суд зобов'язаний був виконати вимоги частини 1 статті 352 та пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України, а тому відсутність правильних та обґрунтованих висновків про порушення прав та інтересів особи, яка подала апеляційну скаргу, ухваленим рішенням суду першої інстанції виключає можливість залишення оскаржуваної постанови апеляційного суду без змін.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За правилом пункту 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 30 липня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко