ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 587/517/21

провадження № 61-10694св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Степаненка О. А., та постанову Сумського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд зобов`язати ОСОБА_2 знести самовільно збудований вздовж житлового будинку на АДРЕСА_1 гараж (навіс), а в разі відмови від добровільного знесення - знести його за рахунок останньої.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником земельних ділянок, площею 0,0771 га, кадастровий номер 5924755800:08:001:0656, та площею 0,3959 га, кадастровий номер 5924755800:08:001:0657, житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є власником сусіднього домоволодіння АДРЕСА_2 та земельних ділянок, площею 0,0699, кадастровий номер 5924755800:08:001:0153, та площею 0,4501, кадастровий номер 5924755800:08:001:0153.

ОСОБА_2 на спільній із ним межі земельних ділянок вздовж його житлового будинку побудувала з листового металу господарську споруду (гараж-майстерню) для зберігання сільськогосподарської техніки, запчастин та паливо-мастильних матеріалів. Однак, при здійсненні будівництва ОСОБА_2 не забезпечила відступ від межі земельних ділянок вглиб власної території, а зовнішня стіна зазначеного гаража розміщена безпосередньо по лінії межі. Разом з цим, при влаштуванні перекриття самочинно збудованого гаража, не було влаштовано стоки дощової води та води від танення снігу на територію ОСОБА_2 , а навпаки всі атмосферні опади, збираючись на площині даху гаража, стікають на стіну його будинку, а недостатня відстань від стін його будинку та гаража ОСОБА_2 створює небезпеку його руйнування.

Відповідно до висновку земельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року № 15 встановлено, що ОСОБА_1 неможливо вільно користуватись житловим будинком та господарськими будівлями, здійснювати належний догляд за ними, адже відстань від виступаючої конструкції стін житлового будинку та гаража ОСОБА_2 становить менше ніж один метр, що є порушенням будівельних норм та правил.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 знести самовільно збудований гараж (навіс) за адресою: АДРЕСА_2 , розташований вздовж житлового будинку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

У разі відмови добровільно знести даний об`єкт, провести примусове його знесення за рахунок ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,00 грн повернення судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що самочинно збудований відповідачем гараж (навіс) за адресою: АДРЕСА_2 , розташований вздовж прилеглого житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить позивачу, з порушенням державних будівельних та протипожежних норм, що чинить перешкоди позивачу в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, тому його права, як власника сусіднього домоволодіння, підлягають захисту шляхом знесення самочинно побудованого гаража (навіса).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 червня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 не пропонував ОСОБА_2 здійснити перебудову гаража, як це передбачено частиною сьомою статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Також, суди попередніх інстанцій, зобов`язуючи ОСОБА_2 знести самовільно збудований гараж, не врахували принципу належного урядування при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що земельна ділянка ОСОБА_1 на 126 кв. м більша, ніж зазначено в технічній документації із землеустрою, від його будинку до межі земельних ділянок відстань становить від 0,36 см до 0,52 см, тобто ще при будівництві свого будинку останнім не здійснено належного відступу до межі земельних ділянок.

Підставою касаційного оскарження рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 22 червня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18), від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц (провадження № 61-45216св18), від 30 червня 2020 року у справі № 201/2886/15-ц (провадження № 61-4332св20).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 22 червня 2023 року задоволено. Зупинено виконання рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 22 червня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, площею 0,0771 га, кадастровий номер 5924755800:08:001:0656, та площею 0,3959 га, кадастровий номер 5924755800:08:001:0657, а також житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є власником житлового будинку на АДРЕСА_2 .

Відповідно до технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 , вбачається, що спірний навіс літ «К», зведений з профлиста (металопрофілю) у 2019 році.

Згідно із висновком експерта земельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року № 15, виходячи зі складеного графічного додатку № 1, фактичне землекористування у виді паркану та умовних меж (без огорожі) на АДРЕСА_1 , не відповідає межам, визначеним в технічній документації із землеустрою та обмінним файлам на земельні ділянки, кадастровий номер 5924755800:08:001:0656, кадастровий номер 5924755800:08:001:0657 (додаток 3-4). Виходячи зі складеного графічного додатку № 2, власникам будинку АДРЕСА_1 при такому розмежуванні між ділянками, кадастровий номер 165924755800:08:001:0656, на АДРЕСА_1 та кадастровий номер 25924755800:08:001:0153 на АДРЕСА_2 вільно користуватися житловим будинком та господарськими будівлями, здійснювати догляд за ними (обслуговування, проведення ремонтів і т. д.) неможливо, так як відстань від виступаючої конструкції стін житлового будинку та господарських будівель на АДРЕСА_1 до межі, визначеної в технічній документації із землеустрою та обмінних файлів між ділянками, менше ніж 1,0 м.

Відповідно до висновку будівельно-технічного дослідження від 21 квітня 2020 року № 1371, складеного судовим експертом Андрєєвим Л. Г., розташування надвірних будівель та споруд, навісів, цегляної прибудови, побудованих на сусідній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 не відповідають державним будівельним та протипожежним нормам по відношенню до житлового будинку АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_1 . Порушені пункт 3.25, табл. № 1 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування й забудова міських і сільських поселень» (діючий на момент будівництва), підпункт 6.1.41 пункту 6.1, табл. № 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій».

З цього висновку також вбачається, що між ділянками АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 на відстані 1,69 м від житлового будинку літ. «А-ІІ» (№ 61) установлене огородження з металопрофілю по бетонному цоколю на металевих стойках. Висота бетонного цоколя становить - 0,1 м, висота огородження з металопрофілю становить - 2,61 м. Загальна висота паркана становить - 2,71 м, що не відповідає пункту 6.7. ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій. Планування та забудова міст, селищ і функціональних територій».

На ділянці № 59 розташовані: навіс зі стінами із шиферу на відстані 0,52 м від огородження і цегельна прибудова до сараю, розташована по границі ділянки, на відстані 1,73 м від сараю літ. «В». Водостік з покрівлі прибудови сараю не організований, вода стікає на територію садиби № 61 під фундаменти житлового будинку і сараю літ. «В». Немає жолобів і ринв із направленим водостоку на ділянку власника (ділянці № АДРЕСА_2 ), що не відповідає пункту 3.25 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування й забудова міських сільських поселень» (діючий на момент будівництва), підпункту 6.1.41 пункту 6.1 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій». При рясних опадах можливе влучення стічної води під житловий будинок літ. «А-ІІ», що приведе до нерівномірного осідання фундаменту й появі тріщин на будинку.

Будови розташовані з порушенням протипожежних норм див. таблиця № 1 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування й забудова міських і сільських поселень» (діючий на момент будівництва), табл. № 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019. «Планування і забудова територій».

Між гаражем, розташованим на ділянці № АДРЕСА_2 і огородженням з металопрофилю побудований навіс для зберігання трактора. Водостік з покрівлі навісу не організований, вода стікає на територію садиби № 61 під фундаменти житлового будинку. Немає жолобів, ринв із направленим водостоку на ділянку власника (ділянку № АДРЕСА_2 ), що не відповідає підпункту 6.1.41 пункту 6.1 ДБН Б.2.2-12:2019. «Планування і забудова територій».

Будова розташована з порушенням протипожежних норм див. таблиця № 1 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування й забудова міських і сільських поселень» (діючий в момент будівництва), табл. № 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019. «Планування і забудова територій».

Згідно з висновком судового експерта Андрєєва Л. Г., за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 03 лютого 2023 року № 1675, розташування надвірних будівель та споруд навісів, цегляної прибудови, побудованих на сусідній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 не відповідає державним будівельним та протипожежним нормам по відношенню до житлового будинку АДРЕСА_1 , належному ОСОБА_1 . Порушені пункт 3.25, табл. № 1 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування й забудова міських і сільських поселень» (діючий на момент будівництва), підпункту 6.1.41 пункту 6.1, табл. № 152 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій».

З цього висновку також вбачається, що на ділянці № АДРЕСА_2 розташовані: навіс зі стінами із шиферу на відстані 0,52 від огородження і цегельна прибудова до сараю, розташована по границі ділянки, на відстані 1,73 м від сараю літ. «В». Водостік з покрівлі прибудови сараю не організований, вода стікає на територію садиби № 61 під фундаменти житлового будинку і сараю літ. «В», що призвело до руйнування вимощення. Немає жолобів і ринв із направленим водостоком на ділянку власника (ділянці № АДРЕСА_2 ), що не відповідає пункту 3.25 ДБП 360-92* «Містобудування. Планування й забудова міських і сільських поселень» (діючий на момент будівництва), підпункту 6.1.41 пункту 6.1 ДБП Б.2.2-12:2019. «Планування і забудова територій». При рясних опадах можливе влучення стічної води під житловий будинок літ. «А-ІІ», що призвело до руйнування вимощення, можливо нерівномірне осідання фундаменту й поява тріщин на будинку.

Будови розташовані з порушенням протипожежних норм див. таблиця № 1 ДБН360-92* «Містобудування. Планування й забудова міських і сільських поселень» (діючий на момент будівництва), табл. № 15.2 ДБШ Б.2.2-12:2019. «Планування і забудова територій».

Між гаражем, розташованим на ділянці № АДРЕСА_2 і огородженням з металопрофілю побудований навіс для зберігання трактора. Водостік з покрівлі навісу не організований, вода стікає на. територію садиби № 61 під фундаменти житлового будинку. Немає жолобів і ринв із направленим водостоку на ділянку власника (ділянку № АДРЕСА_2 ), що не відповідає підпункту 6.1.41 пункту 6.1 ДБП Б.2.2-12:2019. «Планування і забудова території».

Будова розташована з порушенням протипожежних норм див. таблиця № 1 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування й забудова міських і сільських поселень» (діючий на момент будівництва), табл. № 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019. «Планування і забудова територій».

Між ділянками АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 на відстані 1,69 м і 1,79 м від житлового будинку літ. «А-ІІ» (№ 61) установлене огородження з металопрофілю по бетонному цоколю на металевих стійках. Висота бетонного цоколя становить 0,1 м, висота огородження з металопрофілю становить 2,98 м. Загальна висота паркана становить - 3,08 м, що не відповідає пункту 6.7. ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій. Планування та забудова міст, селищ і функціональних територій».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Відповідно до частини першої статі 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак доводить, що об`єкт нерухомості є самочинним.

У частині четвертій статті 376 ЦК України зазначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що «…правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови».

За обставин, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва, навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 204/3027/20 (провадження № 61-2199св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 204/1053/20 (провадження № 61-21119св21), від 22 червня 2023 року у справі № 592/16491/18 (провадження № 61-9539св22), від 04 січня 2024 року у справі № 680/1009/16-ц (провадження № 61-3906св23).

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Відповідно до пункту 3.25* Державних будівельних норм України 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Згідно з підпунктом 6.1.41 пункту 6.1 ДБН Б.2.2-12:2019. «Планування і забудова територій» при розміщенні будинків в кварталах, забудова яких історично склалася, для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м. При цьому, має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок, або взаємоузгоджене водовідведення згідно з вимогами [ДБН. 1.1-25].

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і сторонами те, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 03 лютого 2023 року № 1675 розташування спірного гаража (навіса) на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , не відповідають державним будівельним та протипожежним нормам по відношенню до житлового будинку АДРЕСА_1 , належному ОСОБА_1 . Порушені пункт 3.25, таблиця №1 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування й забудова міських і сільських поселень» (діючий на момент будівництва), підпункт 6.1.41 пункту 6.1, табл. № 152 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій».

При проведенні будівельних робіт ОСОБА_2 повинна була діяти з дотриманням положень статті 375 ЦК України, вимог законодавства, що регулює проведення будівельних робіт, не допускати при цьому порушення прав власника сусідньої земельної ділянки.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Однак, ОСОБА_2 , всупереч зазначеним вимогам закону, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження можливості здійснити перебудову гаража (навіса) відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції. з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що самочинно збудований відповідачем гараж (навіс) за адресою: АДРЕСА_2 , розташований вздовж прилеглого житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить позивачу, збудований з порушенням державних будівельних та протипожежних норм, що чинить перешкоди позивачу в здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, тому його права, як власника сусіднього домоволодіння, підлягають захисту шляхом знесення самочинно побудованого гаража (навісу).

Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що не приймає до уваги доводи відповідача про те, що знесення спірної споруди є крайньою мірою, оскільки відповідачем не надано доказів того, що усунення порушення прав позивача через здійснене відповідачем будівництво можливе без застосування крайнього заходу знесення спірної споруди, а можливе шляхом проведення перебудови і така перебудова можлива.

Крім того, справа перебувала на розгляді суду більше двох років і відповідач не була позбавлена можливості усунути порушення, допущені при будівництві спірної надвірної споруди, однак нею не вжито ніяких дій щодо приведення будівництва у відповідність до норм і правил, визначених державними правилами та протипожежними нормами, не проведено жодних перебудов, не встановлено водовідведення з гаража (навісу).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечить висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року зупинено виконання рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 22 червня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 22 червня 2023 року підлягає поновленню.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 червня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 22 червня 2023 року

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник