Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.01.2020 року у справі №161/11565/19

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа №161/11565/19

провадження № 61-729св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В. М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Луцький комбінат хлібопродуктів №2",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Рудської С. М., та на постанову Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року, ухвалену в складі колегії суддів Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В обґрунтовування позовних вимог позивач посилався на те, що в період з 03 грудня 2012 року по 06 вересня 2017 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. 06 вересня 2017року позивача було звільнено з ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" за згодою сторін. За час роботи на Підприємстві з боку останнього позивачу була нарахована, проте не виплачена заробітна плата, яка, з урахуванням її індексації, становить 17500,79 грн.

На момент звернення до суду з даним позовом, відповідачем не було проведено розрахунок з позивачем при звільненні, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" на його користь:

- заборгованість по заробітній платі в сумі 17500,79 грн;

- середній заробіток за весь час затримки при виплаті зарплати за період з 06 вересня 2017 року по день ухвалення рішення суду, виходячи із розміру заробітної плати ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 17500 (сімнадцять тисяч п'ятсот) грн 79 коп.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць допущено до обов'язкового негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки залишено без змін.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 17500,79 грн підлягає до задоволення у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, на нього поширюється загальний строк звернення до суду для вирішення трудового спору, який встановлений ч. 1 ст.233 КЗпП України та становить три місяці. Про порушення свого права позивач дізнався 07 вересня 2017 року - на наступний робочий день після його звільнення, коли з ним не був проведений відповідачем повний розрахунок. До суду з цим позовом з даними вимогами звернувся 11 липня 2019 року, тобто з пропуском трьохмісячного строку звернення до суду для вирішення трудового спору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2019 року та на постанову Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано з Луцького міськрайонного суду Волинської області матеріали цивільної справи №161/11565/19

Відкриваючи касаційне провадження у даній справі, яка є малозначною, суд касаційної інстанції виходив з того, що дана категорія справ має виняткове значення для особи, яка подає касаційну скаргу.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 просив суд оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що трьохмісячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку починає спливати з дати фактичного розрахунку, а не з дати коли розрахунок мав бути проведений, тобто з дня звільнення. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2019 року по справі № 785/11953/16-ц.

Доводи інших учасників справи

Відповідач правом на відзив не скористався.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" в період часу з 03 грудня 2012 року по 06 вересня 2017 року (а. с. 6-8).

06 вересня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін.

ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" має заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 в розмірі 17500,79 грн (а. с. 9).

Доказів виплати позивачу заборгованості по заробітній платі, на момент звернення до суду з даним позовом, ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" суду надано не було.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2019 року та постанова Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року оскаржуються лише в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, на нього поширюється загальний строк звернення до суду для вирішення трудового спору, який встановлений ч. 1 ст.233 КЗпП України та становить три місяці. Про порушення свого права позивач дізнався 07 вересня 2017 року - на наступний робочий день після його звільнення, коли з ним не був проведений відповідачем повний розрахунок. До суду з цим позовом з даними вимогами звернувся 11 липня 2019 року, тобто з пропуском трьохмісячного строку звернення до суду для вирішення трудового спору.

Колегія суддів не може погодитись з вказаними висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Щодо строку звернення до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в частини 1 статті 47 КЗпП України.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини 2 статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказані висновки відповідають правовій позиції викладеній у рішенні Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статті 233 КЗпП України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 370/1754/15-ц та у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 500/6631/16-ц.

Судами було встановлено, що повний розрахунок по заробітній платі відповідачем з позивачем при звільненні не проведено, а невиплачена заборгованість стягнута судовими рішеннями, ухваленими у цій справі.

Таким чином, визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду ОСОБА_1 з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі не сплив.

Суди вказані правові висновки не врахували, в результаті чого дійшли до помилкового висновку, що строк на звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі почав перебіг з дня звільнення ОСОБА_1, тобто з дня коли останній дізнався про своє порушення щодо виплати заробітної плати і відповідно прийшли до помилкових висновків про те, що вказаний строк сплив.

Таким чином оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі підлягають скасуванню, як такі що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Оскільки судами було встановлено всі необхідні обставини справи, тому суд касаційної інстанції не позбавлений можливості прийняти нове судове рішення по справі у вказаній частині.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі підлягають частковому задоволенню.

Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду з вказаним позовом до ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2", ОСОБА_1 просив суд стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 06 вересня 2017 року по день ухвалення судового рішення, виходячи із середньоденної заробітної плати 81,80
грн.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки від 08 липня 2019 року № 00000000001 заробітна плата ОСОБА_1 за липень-серпень 2017 року складала 5071,31 грн.

Середньоденна заробітна плата за вказаний період складала 5071,31/43 робочі дні = 117,93 грн.

Проте, суд обмежений розміром середньоденної заробітної плати, яку вказав позивач у позовній заяві 81,80 грн, тому для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі колегія суддів бере вказаний середньоденний заробіток.

Період затримки розрахунку відповідачем з позивачем по заробітній платі за період з 07 вересня 2017 року по день ухвалення судового рішення, тобто по 09 вересня 2020 року складає 1096 днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі складає 1096 днів х81,80 грн=89 652,80 грн.

Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості зменшення розміру відшкодуванняпередбаченого статтею 117 КЗпП України, та вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, з огляду на наступне.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судами було встановлено, що ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" має заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 в розмірі 17500,79 грн.

Колегія суддів враховує, що заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 17500,79 грн є більше ніж у п'ять разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (89 652,80 грн).

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина 3 статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд зазначає, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо недоплати позивачу заробітної плати та індексації заробітної плати у розмір17500,79 грн.

Верховний Суд вважає, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (89 652,80 грн) є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 17 500,79 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

Тому позовні вимоги про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування підлягають задоволенню частково у сумі 17
500 грн.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати. В цій частині ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати. В цій частині ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 17 500 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров