Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №370/988/14

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 370/988/14-ц

провадження № 61-4854св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2016 року у складі головуючого судді Тандира О. В. та рішення Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді - Лівінського С. В., суддів: Мережко М. В., Суханової Є. М.,

встановив:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2016 року справу № 370/988/14-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 370/988/14-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 30 липня 2013 року між відповідачами було укладено договір дарування 245/250 часток майстерні загальною площею 1 453,5 кв. м, який суперечить вимогам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, оскільки на момент відчуження на все майно ОСОБА_4 існувала заборона його відчуження, встановлена Солом'янським районним судом м. Києва та ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві.

З огляду на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд визнати недійсним зазначений договір.

Заочним рішенням Макарівського районного суду від 06 жовтня 2014 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 245/250 частин майстерні. Зобов'язано ОСОБА_5 повернути ОСОБА_4 вказані 245/250 частин майстерні.

Зобов'язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 551 899,74 грн, отриманих за вищевказаним договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладання спірного договору дарування була чинною постанова ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві про накладання арешту на майно боржника та встановлено заборону на його відчуження, а тому зазначений правочин суперечить законодавству і повинен бути визнаний недійсним.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року рішення районного суду змінено.

Виключено з резолютивної частини рішення суду абзац четвертий такого змісту: «Зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 551899,74 грн., отриманих за вищевказаним договором». В іншій частині рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення районного суду суд апеляційної інстанції виходив з того, що умовами спірного договору передбачено безоплатну передачу права власності на нерухоме майно, а тому суд безпідставно поклав обов'язок на ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 551 899,74 грн.

У липні 2016 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення у справі і направити справу на новий розгляд, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що,ухвалюючи рішення, районний суд не врахував, того що при укладенні договору дарування ОСОБА_5 було передано ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 551 899 грн 74 коп. При цьому його не було належним чином повідомлено про розгляд справи. Апеляційним судом у порушення вимог процесуального законодавства не вирішено клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду кримінальної справи щодо незаконного заволодіння його майном ОСОБА_3

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 09 квітня 2012 року з ОСОБА_4 на користь позивача стягнуто борг в розмірі 891 833 грн за договором позики.

20 червня 2013 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського районного управління юстиції в м. Києві відкрито виконавче провадження за виконавчим листом від 22 травня 2012 року № 2-921/12 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 891 833 грн 54 коп. В той же день державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення 891 833 грн 54 коп. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

19 липня 2013 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження отримав постанову про призначення експерта та постанову про відкриття виконавчого провадження № 38308585, постанову про розшук, копію акта опису та арешту майна, постанову про відкриття № 38532471.

30 липня 2013 року згідно з договором дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А.П. та зареєстровано в реєстрі за № 1143, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5, 245/250 часток спірної майстерні.

Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна.

Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Установивши, що на момент укладення оспорюваного договору дарування, була чинною постанова ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві про накладення арешту на все майно ОСОБА_8, та встановлено заборону на його відчуження, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що при укладенні договору дарування ОСОБА_5 було передано ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 551 899 грн 74 коп значення для правильного вирішення даної справи не має.

Також не можуть бути підставою для скасування судових рішень аргументи, що ОСОБА_4 не було належним чином повідомлено про розгляд справи, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи, а саме клопотаннями та заявами поданими відповідачами та їх представником до суду, а також участю останнього в судових засіданнях під час розгляду справи.

Крім того, клопотання ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі було вирішено ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року.

Таким чином аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року та заочного рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2016 року в його незміненій частині, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року та заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2016 року в його незміненій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.І. Крат

В.П. Курило