Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.12.2021 року у справі №935/1386/20

Постанова

Іменем України

24 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 935/1386/20

провадження № 61-19139св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Коростишівська міська рада Коростишівського району Житомирської області, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду у складі судді Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., від 20 жовтня 2021 року.

Основний зміст позовної заяви та її обґрунтування

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Коростишівської міської ради Коростишівського району Житомирської області, ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний дядько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина. Вказувала, що вона є спадкоємицею за законом після смерті

ОСОБА_4, проте не може оформити спадщину, оскільки відсутні документи на підтвердження родинних відносин. 15 лютого 2017 року вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом було відмовлено у зв'язку з відсутністю документів на підтвердження родинних відносин з померлим та оригіналу правовстановлюючого документу на житловий будинок. ОСОБА_1 стверджувала, що в позасудовому порядку неможливо підтвердити її родинні стосунки з померлим. Зазначала, що у померлого спадкодавця ОСОБА_4 немає інших спадкоємців крім неї, вона здійснювала всі дії щодо його утримання та поховання.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила встановити факт родинних відносин між нею та ОСОБА_4, визнавши, що

ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Коростишів Коростишівського району Житомирської області, є її двоюрідним дядьком; визнати за нею право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області у складі судді Василенка Р. О. від 06 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт того, що ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1,

є двоюрідним дядьком ОСОБА_1.

У задоволенні позову в частині визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що свідки підтвердили в судовому засіданні, що позивачка та ОСОБА_4 були родичами, позивачка завжди підтримувала ОСОБА_4. Батько позивачки

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були двоюрідними братами і останній відповідно є її двоюрідним дядьком, тому наявні підстави для задоволення позову у частині вирішення позовних вимог про встановлення факту родинних відносин. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок, районний суд виходив із того, що ці вимоги є передчасними, оскільки право власності на зазначений будинок зареєстровано за спадкодавцем ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 29 березня 1968 року, доказів втрати вказаного правовстановлюючого документу чи неможливості отримання його дублікату позивачкою не надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області

від 06 квітня 2021 року в частині задоволення позову та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

В іншій частині рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 06 квітня 2021 року у цій справі залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недопустимих доказах, оскільки показання свідків не є належними та допустимими доказами у категорії справ щодо встановлення факту споріднення. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що у 1962 році її двоюрідний дід позивача ОСОБА_6 усиновив із дитячого будинку ОСОБА_4.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року

у справі № 320/948/18 та постанові Верховного Суду від 28 серпня

2019 року у справі № 761/23524/14-ц (пункт 1 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано визнав показання свідків недопустимими доказами факту споріднення та не звернув увагу на те, що ці докази доводили взаємовідносини спадкоємця та позивачки. Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що у постанові Житомирського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 935/2232/19 встановлено, що доказів на підтвердження родинних зв'язків між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 останньою не надано.

Судове рішення оскаржуються у частині вирішення позовних вимог про встановлення факту родинних відносин, тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягає в силу вимог статті 400 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина.

15 лютого 2017 року приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області Чевкота О. А. зареєстровано спадкову справу № 60247005, спадкодавець ОСОБА_4.

Постановою приватного нотаріуса Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області Чевкота О. А. від 19 червня 2020 року № 87/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що заявницею не надано документів, які б підтверджували наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом після померлого, не надано документів на підтвердження права власності ОСОБА_4 на житловий будинок, а також у зв'язку з наявністю судового спорущодо майна, належного померлому. У постанові зазначено, що перевірити шляхом безпосереднього доступу нотаріуса до Державного реєстру актів цивільного стану громадян родинні і відносини ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_4 неможливо, оскільки згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 18 червня 2020 року № 00026721514 відомості про батьків ОСОБА_4 відсутні.

Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_1 народилась

ІНФОРМАЦІЯ_2. Її батьками були ОСОБА_8 (мати) та ОСОБА_5 (батько).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 03 грудня 1988 року

ОСОБА_1 після укладення шлюбу з ОСОБА_9 змінила прізвище на "ОСОБА_1".

У відповідності до архівної довідки Державного архіву Житомирської області від 07 серпня 2017 року № 360 в книзі реєстрації актових записів про народження с.

Козіївка Коростишівського району Житомирської області за 1937 рік зазначено, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3, його батьком був ОСОБА_11, мати - ОСОБА_12.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14 підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були родичами. Батько позивачки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були двоюрідними братами. Свідки стверджували, що ОСОБА_1 завжди підтримувала ОСОБА_4.

Листом від 13 лютого 2017 року № 20/З-238/01-10 Коростишівська міська рада Коростишівського району Житомирської області повідомила, що витрати на поховання ОСОБА_4 понесла ОСОБА_1.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що батько

ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та її баба

ОСОБА_15 були рідними братом та сестрою. Вказувала, що у 1962 році ОСОБА_6 усиновив із дитячого будинку ОСОБА_4 ЇЇ батько ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були двоюрідними братами, а вона відповідно є двоюрідною племінницею останнього.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 18 червня 2020 року № 00026721514 відомості про батьків

ОСОБА_4 відсутні.

Згідно рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради депутатів трудящих Коростишівського району Житомирської області

від 23 лютого 1968 року № 69 призначено ОСОБА_16, яка мешкає по АДРЕСА_1 опікуном над її онуком ОСОБА_4,1961 року народження, який проживає разом з нею.

Відповідно до листа Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області № 935/1386/20/5620/20 від 20 жовтня 2020 року у заяві про видачу паспорта ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, наявні відомості про місце народження - м. Коростишів Житомирської області, а також про батьків: ОСОБА_17 (батько),

ОСОБА_16 (мати).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Частиною 1 статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.

Пунктом 1 частини першої вказаної статті передбачено, що суд розглядає справу про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника тощо.

Із системного аналізу частини 6 статті 294, статті 315 ЦПК України вбачається, що за наявності спору про право суд в порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факти родинних відносин, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення або особа не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факти, що мають юридичне значення.

Зокрема, справи про спадкування повинні розглядатися судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не надала належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 є її двоюрідним дядьком. Судом апеляційної інстанції правильно враховано, що показання свідків, які були покладені в основу рішення суду першої інстанції, спростовуються наданими відповідачкою письмовими доказами, відповідно до яких батьками (опікунами)

ОСОБА_4 були ОСОБА_17 і ОСОБА_16, які не мають родинних відносин з позивачкою. Інші докази на підтвердження родинних відносин позивачки з ОСОБА_4 в матеріалах справи відсутні. Сама лише наявність взаємовідносин між позивачкою та спадкодавцем не може свідчити про те, що вони є родичами, та підтверджувати ступінь споріднення.

Безпідставним є аргумент касаційної скарги про те, що права

ОСОБА_2, яка не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, проте звернулась до суду з апеляційною скаргою, порушені не були, оскільки позивачка пред'явила позов, зокрема, до ОСОБА_2, визначивши її відповідачем та пред'явивши до неї відповідні вимоги, тому вона мала право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній заявницею у касаційній скарзі постанові.

Доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанції зроблена належна правова оцінка доказів.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович