Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №638/8317/18
Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №638/8317/18

Постанова

Іменем України

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 638/8317/18

провадження № 61-6342св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (нова назва - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту

з інспекційної роботи Харківської міської ради),

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Попрас Юлія Вікторівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 01 грудня 2022 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 березня

2023 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Мальованого Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2018 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (нова назва - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту

з інспекційної роботи Харківської міської ради) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу

Попрас Ю. В., про скасування рішень про державну реєстрацію права власності та визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Позов обґрунтовано тим, що заочним рішенням Дзержинського районного суду

м. Харкова від 14 серпня 2013 року у справі № 638/11262/13 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та визнано право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 2-1, 2-2, другого поверху №№ 2-8, 2-9, 2-10, 2-11, 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, загальною площею 299,3 кв. м за ОСОБА_2 та на нежитлові приміщення першого поверху №№ 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, загальною площею

70,8 кв. м за ОСОБА_5 в будівлі літ. «А-2» на

АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2014 року за апеляційною скаргою прокурора Дзержинського району міста Харкова рішення Дзержинського районного суду міста Харкова у справі № 638/9535/15 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено на підставі того, що спірне майно є самочинним.

Надалі Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області була зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торговельно-офісні приміщення на АДРЕСА_1 » за номером

ХК 083151120437 від 23 квітня 2015 року та декларація про готовність об`єкта до експлуатації ХК 143152250892 від 26 серпня 2015 року (замовники будівництва ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ).

Згідно з інформацією зазначеною в декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 26 серпня 2015 року № XK 143152250892 площа реконструйованих квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень в літ «А-2» на АДРЕСА_1 становить 413,9 кв. м (приміщення № 2-1, 2-2, 2-3, 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11, 3-1, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7).

У декларації про початок виконання будівельних робіт зазначено, що проектування об`єкта виконано без необхідності отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки з посиланням на пункт 25 Переліку об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня

2011 року № 109 (реконструкція житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації).

На час подання декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність до експлуатації на об`єкт «Реконструкція квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торговельно-офісні приміщення;

АДРЕСА_1 », квартира АДРЕСА_2 загальною площею 48,8 кв. м та квартира АДРЕСА_1 загальною площею 77,6 кв. м, та нежитлові приміщення № 1, № 3-6 в літ. «А-2» на АДРЕСА_1 загальною площею 50,2 кв. м, належали

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу

від 13 листопада 2004 року № 4847 та договору купівлі-продажу від 19 листопада 2004 року № 4940.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 березня 2006 року

у справі № 2-2803-06, відповідно до яких загальна площа об`єкту реконструкції - квартири АДРЕСА_2 ,

АДРЕСА_1 становила 176,6 кв. м. 3 урахуванням зазначених документів, роботи

з реконструкції квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торговельно-офісні приміщення у АДРЕСА_1 виконано зі збільшенням площі з 176,6 кв. м до 413,9 кв. м, тобто зі зміною зовнішньої конфігурації без отримання містобудівних умов та обмежень.

Тобто, в деклараціях про початок виконання будівельних робіт від 23 квітня

2015 року № XK 083151120437 та готовність об`єкта до експлуатації від 26 серпня 2015 року № ХК 143152250892 по об`єкту «Реконструкція квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торговельно-офісні приміщення; АДРЕСА_1 » зазначено недостовірні дані щодо затвердженої проектної документації та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Оскільки внаслідок реконструкції квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень

в літ. «А-2» на АДРЕСА_1 відбулося збільшення площі об`єкта із 176,6 кв. м до 413,9 кв. м, тобто відбулася зміна зовнішньої конфігурації без отримання містобудівних умов та обмежень, замовниками порушено вимоги частини першої статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пункту 4.1 ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», відповідно до якого проектна документація для будівництва має відповідати положенням законодавства, вимогам містобудівної документації, будівельних норм, стандартів та правил.

Не допускається розроблення проектної документації без інженерних вишукувань, що повинні бути виконані відповідно до ДБН А.2.1-1 на нових земельних ділянках,

а при реконструкції та капітальному ремонті об`єктів - без уточнення раніше виконаних інженерних вишукувань та інструментального обстеження об`єктів.

У зв`язку з виявленням факту подання в деклараціях про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації недостовірних відомостей, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, як такий, що реконструйований без належно затвердженого проекту та без отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, наказом Інспекції Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Л 22

від 22 серпня 2017 року скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 23 квітня 2015 року серія та номер: ХК 083151120437 на об`єкт «Реконструкція квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торговельно-офісні приміщення на АДРЕСА_1 » (замовник - ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ) та реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 26 серпня 2015 року № XK 143152250892 на об`єкт «Реконструкція квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торговельно-офісні приміщення на АДРЕСА_1 » (замовник - ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ).

Враховуючи, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована від 05 серпня 2016 року серія та номер: ХК 143152250892 від 26 серпня 2015 року, на підставі якої було внесено відомості до Державного реєстру, скасована, реєстрація права власності (індексний номер рішення: 28642295 від 09 березня 2016 року та 28561428 від 02 березня 2016 року) підлягає скасуванню, а подальші договори купівлі продажу визнанню недійсними.

Посилаючись на ці обставини, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради просила:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 28642295 від 09 березня 2016 року) на нежитлові приміщення підвалу

№№ 2-1, 2-2, 2-3 та першого поверху 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11 в літ. А-2 загальною площею 286,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 874446863101);

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер28561428 від 02 березня 2016 року) на нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 3-1, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 в літ. А-2 загальною площею

127,6 кв. м, що АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 869655863101);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 315, посвідчений

22 квітня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Попрас Ю. В., в частині передачі у власність ОСОБА_1 частини нежитлових приміщень підвалу №№ 2-1, 2-2, 2-3 та першого поверху №№ 2-8, 2-9 загальною площею 286,3 кв. м;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 320, посвідчений

23 квітня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Попрас Ю. В., в частині передачі у власність ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 нежитлових приміщень цокольного поверху №№ 3-1, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 в літ. «А-2» загальною площею 127,6 кв. м.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 01 грудня 2022 року у задоволенні позову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що державна реєстрація речового права та укладення договору дарування не змінює правової природи самочинного будівництва та не позбавляє органи державного архітектурно-будівельного контролю владних повноважень щодо усунення встановлених порушень у сфері містобудівної діяльності, скасування зазначеної державної реєстрації саме по собі не забезпечить усунення цих порушень та захист порушеного права власника земельної ділянки, а тому позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту

з інспекційної роботи Харківської міської ради залишено без задоволення, заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 01 грудня 2022 року - без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову

у зв`язку з обрання позивачем неефективного (належного) способу захисту, оскільки ефективним способом усунення виявлених порушень для органу державного архітектурно-будівельного контролю є винесення припису щодо власника об`єкту нерухомості про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису та у разі невиконання такого припису в установлений строк, - звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2023 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 01 грудня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У касаційній скарзі зазначено про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 579/968/17,

від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13.

У червні 2023 року ОСОБА_3 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 серпня 2013 року у справі № 638/11262/13 задоволено позов ОСОБА_2 до

ОСОБА_5 та визнано право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 2-1, 2-2, другого поверху №№ 2-8, 2-9, 2-10, 2-11, 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, загальною площею 299,3 кв. м за ОСОБА_2 та на нежитлові приміщення першого поверху №№ 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, загальною площею 70,8 кв. м за ОСОБА_5 в будівлі літ. «А-2» на АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2014 року за апеляційною скаргою прокурора Дзержинського району міста Харкова рішення Дзержинського районного суду міста Харкова у справі № 638/9535/15 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено на підставі того, що спірне майно є самочинним будівництвом.

На момент звернення до суду (12 червня 2017 року), нежитлові приміщення підвалу №№ 2-1, 2-2, 2-3 та 1-го поверху №№ 2-8, 2-9 загальною площею 286,3 кв. м належать на праві власності ОСОБА_1 ; нежитлові приміщення №№ 3-1, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 в літ. «А-2» загальною площею 127,6 кв. м належать ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області була зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт на об`єкти «Реконструкція квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торговельно-офісні приміщення на АДРЕСА_1 » за номером

ХК 083151120437 від 23 квітня 2015 року та декларація про готовність об`єкта до експлуатації ХК 143152250892 від 26 серпня 2015 року (замовники будівництва ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ).

Наказом Інспекції Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Л 22 від 22 серпня 2017 року скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 23 квітня 2015 року серія та номер:

ХК 083151120437 на об`єкт «Реконструкція квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торговельно-офісні приміщення на

АДРЕСА_1 » (замовник - ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ) та реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації XK 143152250892 від 26 серпня 2015 року на об`єкт «Реконструкція квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торговельно-офісні приміщення на АДРЕСА_1 » (замовник - ОСОБА_2 ОСОБА_5 ).

Оскаржувані реєстраційні дії проведено державним реєстратором приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Попрас Ю. В. 23 квітня 2016 року та 22 квітня 2016 року.

Правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів

і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм

і правил.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

(частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, враховуючи, що предметом спору у цій справі, є об`єкт самочинно реконструйованого будівництва, а обраний позивачем спосіб судового захисту права як визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав не

є ефективним, оскільки не забезпечує відновлення порушеного права, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що ефективним способом усунення виявлених порушень для органу державного архітектурно-будівельного контролю

є винесення припису щодо власника об`єкту нерухомості про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису та у разі невиконання такого припису в установлений строк, - звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Верховний Суд погоджується, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, тож вимоги про визнання недійсними договорів та скасування рішень про державну реєстрацію прав, які заявлені саме

у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва є неефективним способом захисту, що є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсними свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва,

є неефективними способами захисту, і така практика є усталеною (див.: постанова Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження

№ 61-204св22), від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17 (провадження

№ 61-268св21), від 09 листопада 2022 року у справі № 2-325/11 (провадження

№ 61-15470св19), від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18 (провадження № 61-19765св19), від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 (провадження № 61-5180св21) та від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20 (провадження № 61-5276св21 та ін.).

Щодо доводів касаційної скарги про відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі заявник посилається на необхідність відступлення від висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 579/968/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13.

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав існування потреби відступити від певного актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.

Для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Втім заявник аргументує необхідність відступлення від висновків, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі

№ 579/968/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 тим, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення статей 16 376 ЦК України

у взаємозв`язку зі статтями 38, 39, 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки нинішні власники самочинно реконструйованого об`єкту нерухомого майна вимог містобудівного законодавства не порушували, тому відповідно, згідно з положеннями Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єктами містобудування не являються,

а отже, у будь-якому випадку не зможуть виконати припис Інспекції про усунення порушень містобудівного законодавства.

Однак в розумінні приписів частини четвертої статті 403 ЦПК України такі доводи не є тими обставинами, що переконливо доводять необхідність відступлення від згаданих висновків Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд дійшов переконання, що підстава касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, а саме необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, не підтвердилася, оскільки належним чином не обґрунтована заявником.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради залишити без задоволення.

Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 01 грудня

2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний