Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.08.2025 року у справі №756/18224/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 756/18224/21

провадження № 61-5207св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року

у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року приватне акціонерне товариство «Український інститут

із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» (далі - ПрАТ «Діпрозв`язок») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з нього безпідставно отриманих коштів у розмірі 812 157,35 грн, які були виплачені йому в якості премій, посилаючись на недобросовісність його дій, недостовірність даних для визначення розміру премій та підписання наказів про виплату премій, не передбачених контрактом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Оболонський районний суд м. Києва у складі судді Майбоженко А. М. рішенням від 05 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Музичко С. Г., Сушко Л. П., Желепи О. В. постановою від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу ПрАТ «Діпрозв`язок» залишив без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року - без змін.

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Музичко С. Г., Сушко Л. П., Желепи О. В. додатковою постановою від 07 травня 2025 року стягнув з ПрАТ «Діпрозв`язок» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що премії відповідачу були нараховані на підставі рішень Вищого органу (Адміністрації), наказів позивача, у відповідності до Статуту, Контракту, Колективного договору, Положення про нагородження найманих працівників, Положення про преміювання керівників державних підприємств та об`єднання державних підприємств, що входять до сфери управління Адміністрації Держспецзв`язку та виплати їм матеріальної допомоги за ефективне управління державним майном.

Суди виходили з того, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач безпідставно набув кошти у вигляді премії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 квітня 2025 року ПрАТ «Діпрозв`язок» через систему «Електронний суд» направило до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року у вказаній справі.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Оболонського районного суду міста Києва.

Ухвалою від 25 серпня 2025 року Верховний Суд призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів

від 25 серпня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, позивач посилається на те, що апеляційний суд розглянув і вирішив справу неповноважним складом суду, а також за відсутності представника ПрАТ «Діпрозв`язок», належним чином не повідомленого про місце судового засідання, чим порушив норми процесуального права, а також його права як учасника судового процесу.

Позивач зазначає, що через Електронний кабінет у системі «Електронний суд» отримав повістку-повідомлення від 09 грудня 2024 року про те, що розгляд справи за його апеляційною скаргою призначено на 26 лютого 2025 року

на 16:30 год в приміщенні Київського апеляційного суду за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, зала № 1108, 11 поверх.

У вказану в судовій повістці-повідомленні дату і час ПрАТ «Діпрозв`язок» забезпечило завчасну явку свого представника до Київського апеляційного суду, проте засідання у вказаній залі судових засідань не відбулось.

27 лютого 2025 року представник позивача у відділі забезпечення розгляду звернень та надання інформації Київського апеляційного суду дізнався, що розгляд справи відбувся у залі № 1008, що знаходиться на 10 поверсі за його відсутності.

Про зміну місця проведення судового засідання ПрАТ «Діпрозв`язок» належним чином не був повідомлений.

Також зазначає, що з протоколу судового засідання від 26 лютого 2025 року вбачається, що апеляційний суд розглянув справу неповноважним

складом - за участі судді, який не входив до складу колегії суддів, визначеної протоколом автоматизованої зміни складу колегії суддів від 25 лютого 2025 року.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2025 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від відповідача, де вказано про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для її задоволення.

Відповідач звертає увагу на те, що позивач не надав доказів того, що його представник з`явився до суду. Доводи про зміну залу судового засідання є проявом надмірного формалізму та на результат розгляду справи не впливають.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

У пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується «процесуальна» справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін [рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 06 липня 2010 року у справі «Стар Кейт Епілекта Гевмата та інші проти Греції» (Star Cate Epilekta Gevmata and other v. Greece), заява № 54111/07].

ЄСПЛ враховує, що одним із елементів права на суд (крім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms»), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента. Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні [рішення ЄСПЛ від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands), заява № 14448/88; від 23 жовтня 1996 року у справі «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland), заява № 17748/91].

Право може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 березня 2000 року у справі «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans v. France), заява № 34553/97; від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії» (Donadze v. Georgie), заява № 74644/01].

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van De Hurk v. The Netherlands), серія A № 288)].

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією із засад судочинства, яка застосовується

з дотриманням принципу верховенства права, змагальності сторін та свободи

в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, та конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення у правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Реалізація конституційних прав на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження судового рішення здійснюється відповідно до процесуальних норм, зокрема ЦПК України. За змістом частини третьої статті 2 ЦПК України основними принципами цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін.

Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи

у визначеному цим Кодексом порядку (частина п`ята статті 4 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

За змістом пунктів 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 240 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.

У пункті 1 частини другої статті 223 ЦПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд після відкриття судового засідання має надати оцінку усім відомим йому обставинам і причинам неявки учасників справи, відтак вирішити питання щодо наявності підстав для відкладення розгляду справи з дотриманням балансу процесуальних гарантій розумності строків розгляду справи судом та забезпечення прав особи на судовий захист і участь у своїй справі, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом [постанови Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 757/45174/20-ц (провадження № 61-13218св22), від 17 січня 2024 року у справі № 2-2823/11 (провадження № 61-6430св23)].

З наявної у матеріалах справи судової повістки-повідомлення вбачається, що розгляд справи за апеляційною скаргою ПрАТ «Діпрозв`язок» було призначено на 26 лютого 2025 року на 16:30 год в приміщенні Київського апеляційного суду за адресою: 03110 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, зала № 1108, 11 поверх, про що, згідно звіту про доставку вихідної кореспонденції, позивач був повідомлений (т. 3 а. с. 222, 223).

Водночас, згідно з протоколом судового засідання, розгляд справи № 756/18224/21 в Київському апеляційному суді відбувся в залі суду № 1008 без участі представника позивача (т. 4 а. с. 3).

У постанові від 26 лютого 2025 року Київський апеляційний суд указав, що представник позивача, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що забезпечив явку свого представника до Київського апеляційного суду у визначені в судовій повістці-повідомленні час та місце. Представник позивача чекав початку судового засідання біля входу до зали, номер якої був указаний в отриманій ним повістці-повідомленні.

За таких обставин, незважаючи на належне повідомлення позивача про дату та час судового засідання, та водночас ураховуючи наявність у позивача об`єктивної причини, з якої його представник не був присутнім під час розгляду апеляційної скарги, Верховний Суд вважає відповідні доводи касаційної скарги обґрунтованими.

Таким чином, Верховний Суд вважає передчасним завершення апеляційного перегляду справи у судовому засіданні 26 лютого 2025 року за відсутності представника позивача, який мав об`єктивні перешкоди для явки в судове засідання, що, в свою чергу, не може свідчити про належне виконання апеляційним судом обов`язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.

ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (Trudov v. russia, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку, що встановлені обставини обмеження права сторони позивача на участь в апеляційному перегляді цієї справи є достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання у касаційній скарзі на те, що справу розглянуто неповноважним складом Київського апеляційного суду.

Так, вказане твердження заявник обґрунтовує тим, що вказаний в протоколі судового засідання від 26 лютого 2025 року склад суду не відповідає складу суду, визначеному в протоколі автоматизованої зміни складу колегії суддів від 25 лютого 2025 року та зазначеному у тексті оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Згідно з частинами першою, другою статті 33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

Матеріалами справи підтверджується, що 29 липня 2024 року було здійснено авторозподіл справи у Київському апеляційному суді та визначено колегію суддів: ОСОБА_2 (головуючий), Поліщук Н. В., Соколова В. В. (т. 3 а. с. 189).

15 січня 2025 року відбувся повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі звільненням ОСОБА_2 з посади судді та, згідно з протоколом, визначено склад колегії: Музичко С. Г. (головуючий), Сушко Л. П., Олійник В. І. (т. 3 а. с. 226).

У зв`язку зі зміною спеціалізації судді Олійника В. І. 25 лютого 2025 року, проведено автоматизовану зміну складу колегії суддів та, згідно з протоколом, визначено наступний склад колегії для розгляду справи № 756/18224/21: Музичко С. Г., Сушко Л. П., Желепа О. В. (т. 4 а. с. 1). Зазначений склад суду було оголошено в судовому засіданні, на що вказує відповідний аудіозапис, а також вказано в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, що, в свою чергу, вказує на відсутність підстав для висновку про розгляд і вирішення справи неповноважним складом суду апеляційної інстанції.

При цьому допущена помилка у протоколі судового засідання, зокрема й та, що стосується неправильного зазначення складу колегії суддів під час розгляду справи, може бути усунена шляхом подання відповідних зауважень при реалізації учасником справи права, передбаченого статтею 249 ЦПК України.

Щодо додаткової постанови суду апеляційної інстанції

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зроблено висновок, що «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

Оскільки додатковою постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року стягнено з ПрАТ «Діпрозв`язок» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, а касаційний суд зробив висновок про скасування постанови апеляційного суду, вказане судове рішення також підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова та додаткова постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для дотримання гарантій процесуальних прав її учасників.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Сердюк