Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.08.2018 року у справі №633/444/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2019 року

м. Київ

справа № 633/444/17

провадження № 61-39142ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агрома»,

представник відповідача - Конопатський Микола Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року у складі судді Маміна О. В. та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрома» (далі - ТОВ «Агрома») про стягнення поворотної фінансової допомоги.

Позовна заява мотивована тим, що у період з серпня по жовтень 2013 року він надав ТОВ «Агрома» фінансову допомогу на зворотній основі, а саме: 28 серпня 2013 року у розмірі 788 000,00 грн, 09 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 10 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 11 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 12 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 14 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 15 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 16 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 17 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 18 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 19 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 21 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 22 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 23 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 24 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 25 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 26 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 28 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, а всього на загальну суму 3 188 000,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями до прибуткових касових ордерів, підписаних керівником ТОВ «Агрома» ОСОБА_3 і засвідчених відбитком печатки підприємства.

Оскільки сторонами не було визначено строк повернення вказаних коштів, він 10 листопада 2017 року направив лист з вимогою про повернення фінансової допомоги, який був отриманий товариством 14 листопада 2017 року.

Вказував, що ТОВ «Агрома» свої зобов`язання за вказаними договорами про фінансову допомогу на зворотній основі не виконало, позику не повернуло, тому ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29 січня 2018 року, просив суд стягнути з ТОВ «Агрома» надану фінансову допомогу на зворотній основі у розмірі 3 188 000,00 грн, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 15 940,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 31 880,00 грн.

Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 02 січня 2018 року відкрито провадження у справі.

20 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать ТОВ «Агрома» або підлягають передачі або сплаті ТОВ «Агрома» і знаходяться у нього чи в інших осіб, у межах стягуваної суми, а саме 3 235 820,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року у складі судді Тимченка А. М. заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року у складі судді Маміної О. В. апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року повернуто без розгляду.

Повертаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що апеляційна скарга подана безпосередньо до апеляційного суду, а не через суд першої інстанції, тобто з порушенням порядку її подання.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року у складі судді Тимченка А. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Агрома» на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 3 188 000,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 31 888,00 грн, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 9 957,04 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Агрома» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 984,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами фактично укладено договори поворотної фінансової допомоги, які за цивільно-правовою природою є позикою, та оскільки відповідач не повернув кошти, отримані за зазначеними договорами, з відповідача підлягають стягненню сума позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і три проценти річних від простроченої суми. Разом з тим, оскільки між сторонами існують правовідносини безстрокової позики, тому відповідно до частини другої статті 1049 ЦК України позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, а не протягом семи днів, як зазначає позивач, посилаючись на положення частини другої статті 530 ЦК України.

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Агрома» задоволено.

Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Агрома» судовий збір у розмірі 12 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження надання позики і внесення обумовлених договором коштів в касу підприємства. При цьому надані позивачем копії квитанцій до прибуткового касового ордеру не є доказом фактичного надання позики і передачі коштів відповідачу.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі від 22 червня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі від 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року та залишити в силі рішення Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року № 1111/0/226-20 і протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подала касаційні скарги

Касаційна скарга від 22 червня 2018 року мотивована тим, що у статті 355 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а тому суд безпідставно повернув апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року.

Касаційна скарга від 22 квітня 2019 року мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Факт отримання відповідачем поворотної фінансової допомоги підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів ТОВ «Агрома», які згідно з Положенням про ведення касових операцій в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, є первинними документами, на підставі яких здійснюється отримання готівкових грошових коштів в касу підприємства. Крім того, відповідач укладені сторонами договори поворотної фінансової допомоги не оспорював, а тому з урахуванням презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 ЦК України, підлягають належному виконанню.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2019 року представник ТОВ «Агрома» - Конопатський М. М. подав відзив на касаційну скаргу від 22 квітня 2019 року, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що він надав ТОВ «Агрома» фінансову допомогу на зворотній основі, а саме: 28 серпня 2013 року у розмірі 788 000,00 грн, 09 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 10 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 11 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 12 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 14 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 15 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 16 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 17 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 18 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 19 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 21 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 22 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 23 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 24 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 25 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 26 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 28 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, а всього на загальну суму 3 188 000,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями до прибуткових касових ордерів.

ОСОБА_1 вказував, що ТОВ «Агрома» свої зобов`язання за договорами про фінансову допомогу на зворотній основі не виконало, позику не повернуло.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року - залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року

Визначаючи характер і правову природу цивільних відносин, що виникли між сторонами, судом враховано наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, аналогічне правове регулювання. Окрім цього, необхідно врахувати, що у законодавстві не встановлюється будь-яких обмежень щодо кола осіб, які можуть бути сторонами договору позики. Тому позикодавцем та позичальником можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, як резиденти, так і нерезиденти. Чинним цивільним законодавством не передбачені обмеження також й щодо суми позики.

Таким чином, за своєю правовою природою між сторонами був укладений договір позики, а тому під час вирішення спору необхідно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

Зазначений висновок також узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 1-7/158-09-3124.

Так, частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Судом установлено, що на підтвердження укладення сторонами договору безпроцентної позики позивач надав суду квитанції до прибуткового касового ордеру від 28 серпня 2013 року, від 09 жовтня 2013 року, від 10 жовтня 2013 року, від 11 жовтня 2013 року, від 12 жовтня 2013 року, від 14 жовтня 2013 року, від 15 жовтня 2013 року, від 16 жовтня 2013 року, від 17 жовтня 2013 року, від 18 жовтня 2013 року, від 19 жовтня 2013 року, від 21 жовтня 2013 року, від 22 жовтня 2013 року, від 23 жовтня 2013 року, від 24 жовтня 2013 року, від 25 жовтня 2013 року, від 26 жовтня 2013 року і від 28 жовтня 2013 року, згідно з якими ТОВ «Агрома» прийняло від ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 3 188 000,00 грн, підстава - договір про фінансову допомогу на зворотній основі.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Разом із тим згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з викладеного, правильним, законним і обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами позовних вимог про стягнення з відповідача суми позики у розмірі 3 188 000,00 грн, адже у силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник, але, як установив суд, такі докази відсутні.

При цьому апеляційний суд правильно вказав, що надані позивачем копії квитанцій до прибуткових касових ордерів не підтверджують укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджують факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача та його обов`язок повернути ці кошти, що свідчить про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором позики.

Саме по собі посилання у квитанціях до прибуткових касових ордерів на договір про поворотну фінансову допомогу не свідчить про його укладення та не дозволяє з`ясувати умови, щодо яких між сторонами досягнута згода.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом, їм надано належну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, а при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи касаційних скарг не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо доводів касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.

Не погодившись з ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скарги на це судове рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року повернуто без розгляду.

Так, у статті 355 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно з підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повертаючи без розгляду апеляційну скаргу особі, що її подала, суд апеляційної інстанції послався на підпункт 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України та вважав, що апеляційну скаргу в даному випадку слід подавати виключно через суд першої інстанції у порядку, встановленому ЦПК України 2004 року.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik v. Ukraine, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Отже, особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд. Протилежне тлумачення норм процесуального законодавства (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України) матиме наслідком порушення судами статті 6 Конвенції ЄСПЛ в контексті «права на справедливий суд».

Відсутність на даний час Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи жодним чином не створює перешкоди учасникам провадження та апеляційному суду в поданні та прийнятті апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційних судів.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом.

Також згідно з частинами 2, 3 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, що б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду, яке визначене статтею 355 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без певної мети для захисту якогось суспільного інтересу.

Тому висновок апеляційного суду заснований на помилковому тлумаченні підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України. Таким чином, при поверненні апеляційної скарги без розгляду суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції щодо застосування вказаної норми права, викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17, провадження №61-12112сво18.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права, а судові процедури повинні бути справедливими, ніхто безпідставно не може бути позбавлений права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий судовий розгляд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Верховним Судом за наслідками перегляду справи встановлено порушення апеляційним судом норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Вказана обставина відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції. Разом з тим, враховуючи, що розгляд справи закінчено та колегія суддів дійшла висновку про залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції, якою обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , то відсутні підстави для передачі питання забезпечення позову на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року скасувати.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович