Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2018 року у справі №686/21733/17

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 686/21733/17

провадження № 61-13227св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк»,

треті особи: Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 11 січня 2018 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - Уповноважена особа Фонду), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про зобов'язання вчинити дії, посилаючись на те, що 17 травня 2016 року він уклав з ПАТ «Фідобанк» договір банківського рахунку, на підставі якого було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1, на якому обліковувалися його грошові кошти в розмірі 198 000 грн. 20 травня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 19 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Фідобанк» з 20 липня 2016 року по 19 липня 2018 року, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано КоваленкуО.В. всі повноваження ліквідатора ПАТ «Фідобанк». 06 липня 2017 року він звернувся до Уповноваженої особи Фонду із заявою, в якій просив включити його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування гарантованої суми вкладу за рахунок Фонду, однак отримав відмову, мотивовану тим, що його рахунки знаходяться у процесі перевірки. Вважає вказану відмову такою, що суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов'язати Уповноважену особу Фонду включити інформацію про нього до переліку рахунків вкладників ПАТ «Фідобанк», за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, а також - подати до Фонду цю інформацію.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року позов задоволено. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків вкладників ПАТ «Фідобанк», за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, за договором банківського (поточного) рахунку від 17 травня 2016 року. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про включення інформації про ОСОБА_1 до переліку рахунків вкладників ПАТ «Фідобанк», за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Уповноваженою особою Фонду не було встановлено, що договір банківського рахунку, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Фідобанк», має ознаки нікчемного правочину, у зв'язку з чим позивач протиправно не був включений до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 11 січня 2018 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Уповноважена особа Фонду в частині реалізації своїх повноважень щодо управління банком, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, є по суті керівником банківської установи, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження. У правовідносинах банку, які випливають з укладених ним договорів, Уповноважена особа Фонду діє як його представник. Місцевий суд не врахував, що у позивача відсутній матеріально-правовий спір безпосередньо з Уповноваженою особою Фонду, а отже, ця особа є неналежним відповідачем у справі. При цьому ПАТ «Фідобанк» (від імені якого діє Уповноважена особа Фонду) не був залучений до участі у справі як відповідач. Вказане процесуальне порушення призвело до неправильного вирішення справи, оскільки судовим рішенням покладено зобов'язання на особу, яка не має відповідати за заявленими вимогами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 11 січня 2018 року, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що згідно із Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду, а не банк, наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Тому безпідставним є висновок апеляційного суду про те, що належним відповідачем у цій справі є ПАТ «Фідобанк».

У травні 2018 року Уповноважена особа Фондуподала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що у позивача відсутній матеріально-правовий спір безпосередньо з Уповноваженою особою Фонду, а отже, ця особа є неналежним відповідачем у справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

23 квітня 2018 року справа № 686/21733/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 17 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Фідобанк» було укладено договір банківського рахунку, за яким банк відкрив на ім'я позивача банківський (поточний) рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України - гривні.

17 травня 2016 року на вказаний рахунок були зараховані грошові кошти в розмірі 198 000грн, які надійшли від іншої фізичної особи.

20 травня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

На підставі вказаного рішення Фондом було розпочато процедуру виведення ПАТ «Фідобанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць - з 20 травня по 19 червня 2016 року, яку було продовжено до 19 липня 2016 року, а в подальшому - до 19 липня 2018 року.

06 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженої особи Фонду із заявою, в якій просив включити його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування гарантованої суми вкладу за рахунок Фонду, однак отримав відповідь, мотивовану тим, що його рахунок перевіряється на предмет виявлення правочинів, які є нікчемними.

Станом на 27 травня 2016 року залишки на рахунку позивача складали 198 000 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив зобов'язати Уповноважену особу Фонду включити інформацію про нього до переліку рахунків вкладників ПАТ «Фідобанк», за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. При цьому позивач посилався на норми Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦПК України 2004 року).

Однак при розгляді справи суди попередніх інстанцій не звернули уваги на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За положеннями частини першої статті 18 Закону Українивід 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За змістом частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частин першої, другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом (далі - КАС України 2004 року),юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Нормами статті 27 цього Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.

Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 367/2089/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 23 січня 2019 року у справі № 761/33816/17 та інших.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на вищенаведене, у зв'язку з чим безпідставно розглянули по суті спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року та постанова Апеляційного суду Хмельницької області від 11 січня 2018 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

У зв'язку із скасуванням рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню також і додаткове рішення цього суду від 24 листопада 2017 року про вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року, додаткове рішення цього суду від 24 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 11 січня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов'язання вчинити дії, закрити.

Повідомити ОСОБА_1, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов А.С.Олійник С. О. Погрібний