Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.03.2019 року у справі №0417/14638/2012

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 0417/14638/2012-ц

провадження № 61-29816св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 11 жовтня 2016 року у складі судді Зосименко С. Г. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів:

Варенко О. П., Баранніка О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк»

та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № КЗМ0АЕ000046558, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 17 877,93 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 10,56 % на рік із кінцевим терміном повернення 01 березня 2013 року.

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 20 жовтня

2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» укладений договір поруки № 167, відповідно до якого останнє зобов'язалося солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором

від 04 березня 2008 року № КЗМ0АЕ000046558, розмір відповідальності -

10 000,00 грн.

Позичальник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 08 жовтня 2012 року у розмірі

7 329,48 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 58 584,50 грн, та складається із: 4 770,04 доларів США - заборгованості за кредитом, 858,44 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 228,34 доларів США - заборгованості за комісією за користування кредитом, 1 105,76 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 18,77 доларів США - штрафу (фіксована частина), 348,13 доларів США - штрафу (процентна складова).

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з

ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 04 березня

2008 року № КЗМ0АЕ000046558 у розмірі 6 077,92 доларів США, судові витрати та стягнути з відповідачів солідарно на свою користь 10 000,00 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня

2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором

від 04 березня 2008 року № КЗМ0АЕ000046558 у розмірі 6 962,58 доларів США, що за курсом НБУ становить 55 631,01 грн, яка складається із: 4 770,04 доларів США - заборгованості за кредитом, 858,44 доларів США - заборгованості за процентами за користуванням кредиту, 228,34 доларів США - заборгованості за комісією за користування кредитом, 1 105,76 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. В іншій частині позову відмовлено.

Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до

ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що боржник належним чином не виконував передбачених кредитним договором обов'язків із погашення кредитної заборгованості за укладеним договором у зв'язку з чим має заборгованість, яка підлягає стягненню.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2016 року змінено в частині визначення суми стягнутої з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості та судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04 березня 2008 року

№ КЗМ0АЕ000046558 станом на 08 жовтня 2012 року у розмірі 5 856,82 доларів США, що за курсом НБУ складає 46 795,99 грн, із яких: 4 770,04 доларів США, що за курсом НБУ складає 38 112,61 грн заборгованості за кредитом; 858,44 доларів США, що за курсом НБУ складає 6 858,94 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом; 228,34 доларів США, що за курсом НБУ складає 1 824,44 грн - заборгованості за комісією; та пеню у розмірі 7 856,25 грн і судові витрати у справі в розмірі 546,52 грн.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості за кредитом та процентами, проте не погодився з висновками суду першої інстанції щодо визначеного розміру пені.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня

2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня

2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_4 та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості доданий позивачем до матеріалів справи не можна вважати вірним та обґрунтованим у зв'язку з тим, що

не зрозуміло за яку суму реалізоване заставне майно та яка сума заборгованості направлена на погашення основної суми, процентів та інше, чи були взагалі зараховані ці кошти на погашення зобов'язань за кредитним договором. Крім того, відповідно до вимог статті 16 ЦПК України 2004 року не допускається об'єднання в одне провадження вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, тому суд при відкритті провадження у справі повинен був закрити провадження у справі в частині вимог до ПАТ «Акцент-Банк».

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу передано до Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення суду апеляційної інстанції - без змін з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитно-заставного договору

від 04 березня 2008 року № КЗМ0АЕ000046558 ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі

17 877,93 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 10,56 % на рік з кінцевим терміном повернення 01 березня 2013 року.

Згідно із пунктами 8.1, 17.9 договору предметом застави за цим договором є автомобіль «Mercedes-Benz Vito» 2003 року випуску.

Згідно із пунктом 17.10 договору вартість предмета застави становить 116 150,00 грн, а відповідно до пункту 17.12 розмір забезпечених вимог - 24 283,20 доларів США.

07 червня 2010 року ОСОБА_4, передав вищезазначений автомобіль кредитодавцю та уповноважив ПАТ КБ «ПриватБанк» експлуатувати та розпоряджатися ним, що підтверджується довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області Поздняковою Н. М., та актом прийому-передачі автомобіля.

ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі належним чином не виконав, у зв'язку із чим станом на 08 жовтня 2012 року виникла заборгованість за кредитно-заставним договором у розмірі 7 329,48 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ від 28 листопада 2011 року становить 58 584,50 грн, та складається із:

4 770,04 доларів США - заборгованості за кредитом, 858,44 доларів США - заборгованості за процентами за користуванням кредитом, 228,34 доларів США - заборгованості за комісією за користування кредитом, 1 105,76 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 18,77 доларів США - штрафу (фіксована частина), 348,13 доларів США - штрафу (процентна складова).

Розрахунок заборгованості зроблено банком із урахуванням коштів, отриманих банком від реалізації заставного майна - автомобіля, переданого відповідачем банку 07 червня 2010 року, згідно з актом прийому-передачі заставного майна.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статей 525 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У статті 1052 ЦК України передбачено, що у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника достроково повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що позичальник не виконує умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за кредитними коштами відсотків, що є підставою для стягнення заборгованості з позичальника за кредитом, відповідно до вимог статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, і їм надана належна правова оцінка.

Доводи касаційної скарги про те, що розрахунок заборгованості доданий позивачем до матеріалів справи не можна вважати вірним та обґрунтованим у зв'язку з тим, що не зрозуміло за яку суму реалізоване заставне майно та яка сума заборгованості направлена на погашення основної суми, процентів та інше, і чи були взагалі зараховані ці кошти на погашення зобов'язань за кредитним договором, є необґрунтованими, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, адже заявник під час розгляду справи не спростував надані позивачем докази, не надав свого розрахунку, чи інших доказів, які б давали судам підстави для встановлення іншого розміру заборгованості, ніж зазначено позивачем.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відповідно до вимог статті 16 ЦПК України 2004 року не допускається об'єднання в одне провадження вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, тому суд при відкритті провадження у справі повинен був закрити провадження у справі в частині вимог, які належать до іншого судочинства, не заслуговують на увагу, оскільки провадження у справі в частині вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» було закрито рішенням суду.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів, а відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня

2016 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

В. А. Стрільчук