Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.07.2019 року у справі №363/4806/17

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 363/4806/17-ц

провадження № 61-12635св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державне підприємство "Вищедубечанське лісове господарство", ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - Вишгородська РДА), ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державне підприємство "Вищедубечанське лісове господарство" (далі - ДП "Вищедубечанське лісове господарство"), ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним рішень органу виконавчої влади та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області прокуратурою Київської області виявлені порушення вимог законодавства при розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення, зміни їх цільового призначення та подальшу передачу у власність громадян. Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 грудня 2013 року відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 1,0439 га для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Розпорядженням Вишгородської РДА від 20 лютого 2014 року № 70 було змінено цільове призначення вищезазначеної земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на індивідуальне садівництво.

24 січня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу № 24 ОСОБА_2 відчужила належну їй земельну ділянку площею 1,0439 га на користь ОСОБА_3, який в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2014 року № 929 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_1.

Вказував, що ГУ Держземагентства у Київській області розпорядилося земельною ділянкою та змінило цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням передбачених законом повноважень, оскільки вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень, однак жодного рішення Кабінетом Міністрів України щодо даної спірної земельної ділянку не приймалося.

Таким чином, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, прокуратура Київської області просила суд: визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду, визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 11.12.2013 року за № КИ/3221884000:25:003/00010221 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність"; визнати недійсним розпорядження Вишгородської РДА від 20 лютого 2014 року № 70, прийняте на підставі зазначеного наказу; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки, а саме: площею 0,125 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0012, площею 0,125 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0013, площею 0,125 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0014, площею 0,1249 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0015, площею 0,1136 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0016, площею 0,1135 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0017, площею 0,1136 га з кадастровим номером 3221884000:25:004:0018, площею 0,1135 га з кадастровим номером 3221884000:25:004:0019 та площею 0,0898 га з кадастровим номером 3221884000:25:004:0020, які розташовані в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2018 року у складі судді Котлярової І. Ю. у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах Кабінету Міністрів України, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виділення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулось з порушенням встановленого законом порядку. Разом із тим, оскільки представником відповідача було зроблено заяву про застосування строків позовної давності у задоволенні позову було відмовлено з цієї підстави.

Крім того, вказано, що позбавлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку буде мати ознаки непропорційного втручання держави у його право власності, оскільки він набув права власності на підставі оплатних договорів купівлі-продажу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційні скарги ДП "Вищедубечанське лісове господарство" та заступника прокурора Київської області задоволено.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2018 року скасовано та прийнято постанову, якою позов першого заступника прокурора Київської області задоволено.

Визнано недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 грудня 2013 року за № КИ/3221884000:25:003/00010221 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2.

Визнано недійсним розпорядження Вишгородської РДА від 20 лютого 2014 року № 70 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок приватної власності, цільове призначення яких змінюється з ведення особистого селянського господарства на індивідуальне садівництво загальною площею 2,0878 га на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) громадянину України ОСОБА_3".

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки: - площею 0,125 га з кадастровим номером 3221884000:36:003:0012, - площею 0,125 га з кадастровим номером 3221884000:36:003:0013, - площею 0,125 га з кадастровим номером 3221884000:36:003:0014, - площею 0,1249 га з кадастровим номером 3221884000:36:003:0015, - площею 0,1136 га з кадастровим номером 3221884000:36:003:0016, - площею 0,1135 га з кадастровим номером 3221884000:36:003:0017, - площею 0,1136 га з кадастровим номером 3221884000:36:003:0018, - площею 0,1135 га з кадастровим номером undefined9, - площею 0,0898 га з кадастровим номером 3221884000:36:003:0020, які розташовані в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відведена у приватну власність спірна земельна ділянка відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003309 від 2 вересня 1998 року та матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП "Вищедубечанське лісове господарство". Крім того, розпорядження спірною земельною ділянкою із вказаним статусом віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України, який у листі від 04 серпня 2017 року повідомив, що рішення щодо вилучення та/або зміну цільового призначення земельної ділянки не приймалось.

Також вказано, що в порушення частини 4 статті 20 ЗК України зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась без погодження з органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища та лісового господарства. Крім того, жодних належних доказів наявності проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, погодженого у встановленому статтею 186-1 ЗК України порядку, який було затверджено оспорюваним наказом від 11 грудня 2013 року, ГУ Держгеокадастру у Київській області суду не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ГУ Держземагенства у Київській області розпорядилось земельною ділянкою та змінило цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням визначених законом повноважень. Жодних доказів, що спірна земельна ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення відповідачами суду не надано.

Щодо строків позовної давності апеляційний суд зазначив, що першим заступником прокурора Київської області пред'явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, який наділений правом розпоряджатися землями лісогосподарського призначення, у тому числі спірною земельною ділянкою.

Враховуючи те, що Кабінету Міністрів України стало відомо про порушення його права лише після подання вказаного позову заступником прокурора Київської області, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що заступником прокурора Київської області пропущено строк позовної давності, передбачений положенням статті 257 ЦК України. Вказує, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про початок перебігу позовної давності з моменту пред'явлення позову, тобто коли позивач дізнався про порушення його прав, а не з моменту, коли позивач міг довідатися про порушення його прав або особу, що його порушила. Зазначає, що Кабінет Міністрів України мав всі можливості довідатися про порушення його прав в межах трирічного строку позовної давності, оскільки зобов'язаний здійснювати контроль за діяльністю органів виконавчої влади нижчого рівня та вживати заходів щодо виявлення порушень. Таким чином, неможливо визнати законними і обґрунтованими висновки апеляційного суду про непропуск позовної давності позивачем через те, що він довідався про порушення його прав після подання позову прокурором в його інтересах. Такий спосіб застосування норм матеріального права фактично призводить до порушення принципу юридичної визначеності та до протиправного позбавлення права власності на тій лише підставі, що позивач протягом п'яти років неналежним чином не здійснював надані йому законом повноваження щодо контролю за дотриманням вимог земельного законодавства.

Також посилається на те, що висновки апеляційного суду про те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення є помилковими. Належним доказом затвердження в установленому порядку матеріалів лісовпорядкування може бути виключно наказ територіального органу центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, виданий за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Наявний в матеріалах справи протокол від 14 квітня 2005 року ним документом не являється, а тому не може вважатися належним доказом, оскільки таким не затверджувалися та не погоджувалися картографічні матеріали лісовпорядкування, а лише рекомендовані до затвердження кількісні характеристики проекту організації лісового господарства. Вказує, що з огляду на відсутність в державному акті на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003309 від 24 вересня 1998 року даних про його реєстрацію відповідно до вимог законодавства, яке діяло на час його отримання ДП "Вищедубечанське лісове господарство", його не можна вважати належним доказом.

Таким чином, за відсутності належних доказів віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, апеляційним судом ухвалено судове рішення про протиправне позбавлення ОСОБА_1 законно набутого права власності на земельні ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року прокуратурою Київської області подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовуються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 грудня 2013 року № КИ/3221884000:25:003/00010221 відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 1,0439 га, кадастровий номер 3221884000:25:003:0002 для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 20 лютого 2014 року № 70 було змінено цільове призначення вищезазначеної земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на індивідуальне садівництво.

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24 січня 2014 року № 24 продала земельну ділянку площею 1,0439 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0002 на користь ОСОБА_3, який в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2014 року № 929 відчужив дану земельну ділянку на користь ОСОБА_1.

З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 було здійснено поділ спірної земельної ділянки на земельні ділянки площею 0,125 га з кадастровим номером undefined, площею 0,125 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0013, площею 0,125 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0014, площею 0,1249 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0015, площею 0,1136 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0016, площею 0,1135 га з кадастровим номером 3221884000:25:003:0017, площею 0,1136 га з кадастровим номером undefined, площею 0,1135 га з кадастровим номером 3221884000:25:004:0019 та площею 0,0898 га з кадастровим номером 3221884000:25:004:0020, які розташовані в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області. Право власності на вказані земельні ділянки було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1.

Відповідно до листа Кабінету Міністрів України від 04 серпня 2017 року № 6977/0/2-17, рішення щодо вилучення та/або зміну цільового призначення земельних лісових ділянок з кадастровими номерами, зокрема 3221884000:25:003:0002, що розташована в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району та які перебували у постійному користуванні ДП "Вищедубечанське лісове господарство", не приймалося.

На момент відведення земельної ділянки у 2013 році згідно листа ДП "Вищедубечанське лісове господарство" від 22 червня 2017 року № 09-01/274 земельна ділянка з кадастровим номером 3221884000:25:003:0002 була вилучена без відома та погодження з ДП "Вищедубечанське лісове господарство".

Відповідно до листа Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 20 червня 2017 року № 04-36/1202 відомості щодо погодження вилучення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки відсутні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частині 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі Частиною 2 статті 2 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно з частиною 2 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України у редакції, яка діяла на час пред'явлення позову, покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Частиною другою статті 1 ЛК України (зараз та надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно з частиною 2 статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Відповідно до статті 19 ЗК України (зараз та надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (статті 5 ЛК України).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених Статтею 13 ЗК України.

Згідно із частиною 2 статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини 9 статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частини 9 статті 149 ЗК України.

Судами встановлено, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 грудня 2013 року № КИ/3221884000:25:003/00010221 відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 1,0439 га, кадастровий номер 3221884000:25:003:0002 для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Відповідно до пункту 2 вищевказаного наказу земельна ділянка, загальною площею 1,0439 га (кадастровий номер 3221884000:25:003:0002) для ведення особистого селянського господарства надається у власність ОСОБА_2 із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Разом із тим, відведена у приватну власність спірна земельна ділянка відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003309 від 24 вересня 1998 року та матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП "Вищедубечанське лісове господарство".

Вказана земельна не вилучалась, цільове призначення не змінювалось.

Посилання заявника у касаційні скарзі на те, що вказаний державний акт на право постійного користування землею не є належним доказом віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, тому що не містить даних про його реєстрацію, не можуть бути прийняті судом, оскільки вказаний державний акт на даний час є дійсним, в судовому порядку не скасований та не визнавався недійсним.

Крім того, на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення надано інформацію ВО "Укрдержліспроект" від 06 лютого 2017 року з графічними матеріалами, відповідно до яких спірна земельна ділянка знаходиться у кварталі 121 Ровжівського лісництва ДП "Вищедубечанське лісове господарство" (за матеріалами лісовпорядкування 2003 року). Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року спірна земельна ділянка знаходиться у кварталі 406 Приморського лісництва ДП "Вищедубечанське лісове господарство".

Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

В матеріалах справи знаходяться належним чином завірені матеріали лісовпорядкування ДП "Вищедубечанське лісове господарство" та Протокол другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року про погодження матеріалів лісовпорядкування Вищедубечанського лісгоспу, який погоджено державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджений начальником Київського обласного управління лісового господарства (т. 1, а. с. 32-40).

Згідно інформації ВО "Укрдержліспроект" від 20 березня 2018 року № 170 матеріали лісовпорядкування по ДП "Вищедубечанський лісгосп" 1993,2003 років затверджувались в установленому порядку органами виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 1993-2003 років відповідають вимогам, визначеним Інструкцією про порядок створення і розмноження лісових карт (т. 1, а. с. 138).

Таким чином, наявні у справі матеріали лісовпорядкування ДП "Вищедубечанське лісове господарство", а також фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 121 і меж його таксаційних виділів Ровжівського лісництва (матеріали лісовпорядкування 2003 року) та кварталу 406 і меж його таксаційних виділів Приморського лісництва (матеріали лісовпорядкування 2014 року) та межами земельної ділянки 3221884000:025:003:0002 (т. 1, а. с. 42-45), є належними доказами підтвердження факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, а тому не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що відсутні докази віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 27 ЛК України, слід зазначити, що розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.

Разом із тим, як випливає з листа Кабінету Міністрів України від 04 серпня 2017 року № 6977/0/2-17, рішення щодо вилучення та/або зміну цільового призначення земельних лісових ділянок, до яких також належить земельна ділянка з кадастровим номером 3221884000:25:003:0002, що розташована в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, що перебували у постійному користуванні ДП "Вищедубечанське лісове господарство", не приймалося (т. 1, а. с. 46).

Як вбачається з листа ДП "Вищедубечанське лісове господарство" від 22 червня 2017 року № 09-01/274, земельна ділянка з кадастровим номером 3221884000:25:003:0002 вилучена без відома та погодження з ДП "Вищедубечанське лісове господарство". Зазначені у даному листі 9 земельних ділянок становили єдиний лісовий масив (т. 1, а. с. 27).

Згідно частини 7 статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Матеріали справи не містять доказів того, що зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась за погодженням Кабінету Міністрів України.

Таким чином, ГУ Держземагентства у Київській області розпорядилось спірною земельною ділянкою та змінило цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням визначених законом повноважень. Жодних доказів тих обставин, що спірна земельна ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення, відповідачем суду не надано.

Підставою для прийняття оспорюваного наказу стало клопотання ОСОБА_2 на ім'я начальника ГУ Держземагентства у Київській області про передачу їй у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3221884000:25:003:0002, площею 1,0439 га для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 03 грудня 2013 року (т. 2, а. с. 226-227).

Згідно положень статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 118 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно положень частин 1 , 3 статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства.

Проте, матеріали справи не містять доказів наявності проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, погодженого у встановленому статтею 186-1 ЗК України порядку, який було затверджено оспорюваним наказом від 11 грудня 2013 року.

Статтею 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених Статтею 84 ЗК України.

Відповідно до частини 2 статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року (т. 1, а. с. 45) спірна земельна ділянка знаходиться у кварталі 406, виділ 1,2,3 Приморського лісництва ДП "Вищедубечанське лісове господарство".

За повідомленням Державного агентства лісових ресурсів від 15 серпня 2017 року № 02-33/5996-17 Держлісагентство не погоджувало проектів землеустрою та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером undefined, що відведена у власність ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 47).

Отже, встановлено, що земельна ділянка, передана у приватну власність наказом ГУ Держземагентства у Київській області від 11 грудня 2013 року мала лісогосподарське призначення та вкрита лісами.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка, яка перебувала у державній власності та мала лісогосподарське призначення у постійного землекористувача ДП "Вищедубечанське лісове господарство" у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась та зміна цільового призначення не здійснювалась.

Суд апеляційної інстанції, з'ясувавши, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте ГУ Держземагентства у Київській області з перевищенням повноважень, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача - ОСОБА_1 в порядку статті 388 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд вказує, що в силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_1, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18 і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18).

З огляду на все викладене вище загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права власності на земельну ділянку.

Отже, витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Разом з тим, ОСОБА_1, із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред'явивши вимогу до ОСОБА_3, в якого він придбав цю ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Аналогічне право може реалізувати і ОСОБА_3, пред'явивши відповідну вимогу до ОСОБА_2 як продавця земельної ділянки.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на таке.

З позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор звернувся у грудні 2017 року.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46,48,65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокуратурі стало відомо лише у 2017 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме: листів ВО "Укрдержліспроект" від 06 лютого 2017 року № 50 (т 1, а. с. 42-45), ДП "Вищедубечанське лісове господарство" від 22 червня 2017 року № 09-01/274 (т. 1, а. с. 27), Київського обласного та по м. Києву лісового та мисливського господарства від 20 червня 2017 року № 04-36/1202 (т. 1, а. с. 41), Державного агентства лісових ресурсів України від 15 серпня 2017 року № 02-33/5996-17 (т 1, а. с. 47), що підтверджують незаконне відведення у власність земель лісогосподарського призначення поза волею їх власника.

Прокурором пред'явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України як належного розпорядника землі.

Враховуючи те, що інформація про відведення у власність земельної ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення у загальнодоступних базах даних була відсутня, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що Кабінету Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття наказу від 11 грудня 2013 року відомо не було.

Крім того, з оспорюваного наказу від 11 грудня 2013 року неможливо було безпосередньо встановити, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. У зв'язку з цим порушення інтересів держави стало можливим виявити лише після проведення перевірки прокуратурою та витребування необхідної інформації від різних органів виконавчої влади, державних підприємств. Таким чином, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що про порушене право Кабінету Міністрів України стало відомо у листопаді 2017 року.

Отже, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263, 264, 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнив позов першого заступника прокурора Київської області.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович