Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.10.2022 року у справі №703/3303/20

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 703/3303/20

провадження № 61-8163св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ситника Тараса Анатолійовича на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2022 року у складі судді Прилуцького В. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Нерушак Л. В., Новікова О. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення збитків (упущеної вигоди),

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 на його користь збитки в розмірі 3 958 261 грн упущеної вигоди та 467 330,12 грн реальних збитків, завданих протиправним використанням земельної ділянки за кадастровим № 7123785500:02:001:0373 у 2015 - 2017 роках.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що він, маючи намір створити фермерське господарство, 01 грудня 2014 уклав з Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Черкаській області) договір оренди землі сільськогосподарського призначення площею 108,1905 га, кадастровий № 7123785500:02:001:0373.

Однак, колишній користувач вказаної ділянки ФОП ОСОБА_2 перешкоджав йому в користуванні спірною земельною ділянкою, зокрема протиправно обробляв її у 2015 - 2017 роках.

У результаті протиправних дій відповідача він не мав змоги приступити до використання орендованої земельної ділянки у сезонах 2015 - 2017 років.

ОСОБА_2 звертався до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ним та ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, а він звертався із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про витребування орендованої земельної ділянки з незаконного користування.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2017 року у справі № 703/1095/17, яке залишено без змін апеляційним та касаційним судом, у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки із незаконного користування задоволено.

Під час розгляду справи № 703/1095/17 судами встановлено, що приватний підприємець ОСОБА_2 незважаючи на те, що фактично використовував зазначені землі у період між 2013-2017 роками, правових підстав для їх обробітку не мав як і не мав права перешкоджати ОСОБА_1 в їх обробітку. У зв`язку з протиправною поведінкою ОСОБА_2 позивач не мав змоги приступити до використання орендованої земельної ділянки та отримати дохід від такої діяльності.

Як майбутній засновник фермерського господарства він вчинив дії необхідні для повноцінної діяльності фермерського господарства, а саме у 2015 та 2016 роках уклав з СТОВ «Смілянський агросоюз» договір підряду на виконання сільськогосподарських робіт, а саме виконати роботи по обробітку земельної ділянки сільськогосподарського призначення (кадастровий № 7123785500:02:001:0373 площею 108,1905 га), шляхом використання власної сільськогосподарської техніки.

Отже, він мав реальну можливість, якби його права не були порушені відповідачем, обробити 108,1905 га земель сільськогосподарського призначення, виростити на них урожай та отримати дохід.

Однак, у зв`язку з протиправними діями відповідача, не мав змоги приступити до обробки землі, створити фермерське господарство та отримувати дохід.

Згідно з декларацією, поданою відповідачем у 2016 році, яка охоплює 2015 рік, останній отримав дохід від зайняття підприємницькою діяльністю у розмірі 2 577 752 грн, а у 2018 році, яка охоплює 2017 рік, - дохід у розмірі 1 380 509 грн.

Беручи за основу лише реально задекларований відповідачем дохід, позивач вбачає за доцільне стягнення упущеної вигоди в розмірі 3 952 261 грн за 2015 - 2017 роки.

Окрім зазначених вище збитків, протиправні дії відповідача завдали йому і безпосередні збитки, оскільки він змушений був сплачувати у 2015 - 2017 роках орендну плату за використання спірних земель в розмірі 467 330,12 грн, однак у зв`язку з протиправними діями відповідача був позбавлений такої можливості.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 24 березня 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач не довів, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Жодних доказів на підтвердження намірів позивача щодо обробітку спірної земельної ділянки (наприклад, проведення державної реєстрації фермерського господарства, здійснення закупівлі посівного матеріалу, добрив тощо), як і доказів реальної можливості отримати вказаний дохід позивач не надав, що вказує лише на теоретичне обґрунтування можливості отримання доходу та не може бути підставою для його стягнення.

Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 не мав наміру обробляти земельну ділянку, а діяв з метою отримання земельної ділянки у користуванні поза межами обов`язкової процедури - земельних торгів, не для ведення фермерського господарства, а виключно задля передачі її в суборенду іншій особі - ТОВ «Ековерс», що порушує законну мету її отримання в оренду, призводить до недоотримання у державний бюджет коштів від проведення земельного аукціону, який є обов`язковим для загального порядку отримання у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

Твердження позивача про можливість отримання прибутку від посіву зернових культур, а відтак про наявність упущеної вигоди є необґрунтованим припущенням.

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області додатковим рішенням від 30 березня 2022 року заяву представника ФОП ОСОБА_2 - адвоката Бобовича М. М. про ухвалення додаткового рішення задовольнив.

Доповнив рішення Смілянського міськрайонного суду від 24 березня 2022 року у справі № 703/3303/20 таким абзацом: «Стягнути із ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 41 600 грн».

Черкаський апеляційний суд постановою від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ситника Т. А. задовольнив частково. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2022 року залишив без змін.

Додаткове рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 березня 2022 року змінив, зменшив розмір витрат на правничу допомогу з 41 600 грн до 17 000 грн.

Залишаючи рішення місцевого суду без змін апеляційний суд виходив з того, що колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності з відшкодування збитків, у розмірі заявленому позивачем, оскільки ОСОБА_1 не було доведено належними та допустимими доказами, що завдані збитки настали внаслідок дій відповідача, не доведено безпосередній причинний зв`язок між діями відповідача та заподіянням збитків.

Змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 41 600 грн, суд першої інстанції виходив із того, що доказами підтверджено надання адвокатом Бобовичем М. М. послуг з професійної правничої допомоги і такий розмір є обґрунтований і співмірний із заявленими вимогами, проте не врахував та дійшов помилкового висновку, що розмір гонорару адвоката визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_1 - адвокат Ситник Т. А. у липні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує про наявність підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 359/989/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 144/485/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 701/660/17, від 09 грудня 2021 року у справі № 652/364/19 щодо помилкового трактування статей 156 157 ЗК України та постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 як єдиного джерела врегулювання подібних правовідносин і помилкового відкидання альтернативних способів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, методикою або абзацом 2 частини третьої статті 22 ЦК України, про стягнення усього доходу незалежно від розміру упущеної вигоди.

Судами не взято до уваги, що розмір упущеної вигоди може бути значно меншим, ніж дохід отриманий особою, яка порушила право, фактично він може бути безкінечно малим і це не впливає на можливість стягнення упущеної вигоди.

Стягнення з винної особи усіх доходів, які вона отримала незаконним обробітком земельної ділянки належної позивачу, відповідатиме принципам справедливості, розумності і добросовісності, задекларованим в національному законодавстві, оскільки винна особа понесе невідворотнє покарання в межах отриманого незаконного доходу, а потерпіла сторона отримає справедливу сатисфакцію.

Суди помилково не дали оцінки вимозі позивача про стягнення поруч з упущеною вигодою реальних збитків у вигляді сплаченої орендної плати, що не вимагає від позивача обов`язку доказувати реальність отримання ним вигоди.

Відсутній висновок Верховного Суду, яким пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України розмежовує збитки і поряд з упущеною вигодою визначає реальні збитки - втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилався як на пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України, так і на абзац 2 частини третьої статті 22 ЦК України, розмежовуючи вимоги щодо стягнення прямих збитків та упущеної вигоди.

Однак, суди, відмовляючи у задоволенні позову, керувалися пунктом 2 частини другої статті 22 ЦК України та абзацом 1 частини третьої статті 22 ЦК України, зазначивши про відсутність доказів реальної можливості отримати вигоду.

Судами допущено порушення процесуального закону в частині встановленого розміру доходу отриманого відповідачем за увесь час протиправного використання ділянки, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

Справа № 703/3303/20 надійшла до Верховного Суду 05 вересня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Черкаській області 01 грудня 2014 року було укладено договір оренди землі сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, яка знаходиться (розташована) за межами населеного пункту в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області площею 108,1905 га, кадастровий № 7123785500:02:001:0373.

Вказаний договір зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 травня 2015 року під № 9850657, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29 травня 2015 року, індексовий номер 38292675.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2017 року у справі № 703/1095/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 12 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року, у задоволені позову ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі недійсним відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з незаконного користування задоволено.

Зазначене судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 є законним орендарем спірної земельної ділянки, в той час як ОСОБА_2 використовує земельну ділянку без відповідних на те правових підстав, що ним не заперечується.

У 2015 та 2016 роках ОСОБА_1 уклав з СТОВ «Смілянський агросоюз» договір підряду на виконання сільськогосподарських робіт, а саме виконати роботи по обробітку земельної ділянки сільськогосподарського призначення (кадастровий № 7123785500:02:001:0373 площею 108,1905 га) шляхом використання власної сільськогосподарської техніки, що підтверджується копією договору підряду № 21-01-2015 на виконання сільськогосподарських робіт від 21 січня 2015 року та копією договору підряду № 05-02-2016 на виконання сільськогосподарських робіт від 05 лютого 2016 року.

Апеляційним судом також встановлено, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 червня 2020 року у справі № 703/1796/17, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року та постановою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року, позов першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 , третя особа - ТОВ «Ековерс», про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 108,1905 га в оренду, визнання недійсним договору оренди землі від 01 грудня 2014 року та скасування державної реєстрації договору суборенди, укладеного між ТОВ «Ековерс» та ОСОБА_1 задоволено частково.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 не мав наміру обробляти земельну ділянку, а діяв з метою отримання земельної ділянки у користування поза межами обов`язкової процедури - земельних торгів, не для ведення фермерського господарства, а виключно задля передачі її в суборенду іншій особі, ТОВ «Ековерс», що порушує законну мету її отримання в оренду.

Також судами встановлено, що орендар не використовує земельну ділянку за призначенням, передав її у суборенду, сплачує орендну плату як фізична особа.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він уклав 01 грудня 2014 року з ГУ Держгеокадастру у Черкаській області договір оренди землі, проте відповідач перешкоджав йому у користуванні вказаною земельною ділянкою, а саме протиправно обробляв її протягом 2015 - 2017 років, як наслідок він не зміг отримати дохід при укладенні договору оренди, чим йому було завдано збитки (упущену вигоду) на суму 3 958 261 грн та реальні збитки у розмірі 467 330,12 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорення. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

У частині третій статті 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.

Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

Отже, завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).

Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станкевич проти Польщі»).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Де Куббер проти Бельгії» та у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Встановивши, що підстави для використання земельної ділянки ОСОБА_2 особисто у 2015 - 2017 роках відсутні, оскільки спірна земельна ділянка була витребувана у нього на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2017 року, тобто не перебувала у його користуванні, а також відсутні докази реальної можливості використання позивачем земельної ділянки протягом зазначеного часу і отримання ним доходу від обробітку земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 червня 2020 року у справі № 703/1796/17, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року та постановою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року, позов першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 , третя особа-ТОВ «Ековерс»,про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 108,1905 га в оренду, визнання недійсним договору оренди землі від 01 грудня 2014 року та скасування державної реєстрації договору суборенди, укладеного між ТОВ «Ековерс» та ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 01 грудня 2014 року № 23-5503/14-14-СГ про передачу ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 108,1905 га, кадастровий номер 7123785500:02:001:0373, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

Визнано недійсним укладений 01 грудня 2014 року між ГУ Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки загальною площею 108,1905 га, кадастровий номер 7123785500:02:001:0373, розташованої за межами населеного пункту в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 не мав наміру обробляти земельну ділянку, а діяв з метою отримання земельної ділянки у користування поза межами обов`язкової процедури - земельних торгів, не для ведення фермерського господарства, а виключно задля передачі її в суборенду іншій особі, ТОВ «Ековерс», що порушує законну мету її отримання в оренду.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановивши, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження намірів позивача користування спірною земельною ділянкою у період з 2015 року до 2017 року, оскільки її отримання було здійснене для передачі її в суборенду іншій особі - ТОВ «Ековерс», а також те, що права позивача не порушені суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення збитків.

Суди попередніх інстанцій також правильно заначили, що визначаючи розмір упущеної вигоди позивач здійснив розрахунки виходячи із середньої урожайності у 2015 - 2016 роках, цін на зернові культури, а також з урахуванням реально задекларованого доходу отриманого відповідачем від підприємницької діяльності протягом 2015 - 2017 років, проте не надав доказів того, що реальний задекларований дохід відповідача вказаний період отриманий ним саме із використання (обробітку) спірної земельної ділянки.

Здійснений ОСОБА_1 розрахунок не доводить завданих йому збитків (упущеної вигоди) та їх розміру, а також причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, оскільки зроблений на підставі відповідних статистичних даних, виходячи з середньої урожайності та цін на сільськогосподарську продукцію.

Крім того правильним є висновок судів про те, що сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується припущенням про можливість отримання прибутку.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 359/989/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 144/485/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 701/660/17, від 09 грудня 2021 року у справі № 652/364/19 щодо помилкового трактування статей 156 157 ЗК України та постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 як єдиного джерела врегулювання подібних правовідносин і помилкового відкидання альтернативних способів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, методикою або абзацом 2 частини третьої статті 22 ЦК України, про стягнення усього доходу незалежно від розміру упущеної вигоди суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на таке.

За змістом касаційної скарги однією з підстав оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду є приписи пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену представником ОСОБА_1 - адвокатом Ситником Т. А. підставу касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки у випадку посилання на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження, заявнику необхідно зазначити конкретну норму та вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Проте заявник не вмотивував необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду застосованих апеляційним судом в оскаржуваному рішенні.

Посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду, яким пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України розмежовує збитки і поряд з упущеною вигодою визначає реальні збитки - втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права також не заслуговують на увагу.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що у позовній заяві ОСОБА_1 посилався як на пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України, так і на абзац 2 частини третьої статті 22 ЦК України, розмежовуючи вимоги щодо стягнення прямих збитків та упущеної вигоди. Однак, суди, відмовляючи у задоволенні позову, керувалися пунктом 2 частини другої статті 22 ЦК України та абзацом 1 частини третьої статті 22 ЦК України, зазначивши про відсутність доказів реальної можливості отримати вигоду, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки звертаючись до суду з цим позовом представник ОСОБА_1 - адвокат Ситник Т. А. посилався, зокрема на пункт 2 частини другої статті 22 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Додаткове рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 березня 2022 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в частині зміни додаткового рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 березня 2022 року в касаційному порядку не оскаржуються, тому не переглядаються Верховним Судом.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ситника Тараса Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в частині залишення без змін рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров