Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.09.2024 року у справі №308/6092/19
Ухвала КЦС ВП від 09.03.2020 року у справі №308/6092/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 308/6092/19

провадження № 61-16100св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Оноківська сільська рада, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року у складі судді Заревої Н. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Оноківської сільської ради, ОСОБА_3 про скасування рішень Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, скасування права власності на земельні ділянки та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Позов мотивований тим, що у 1994 році Оноківська сільська рада виділила позивачці дві земельні ділянки на вул. Яблуневій: одну - під забудову, а іншу - для вирощування сільськогосподарських культур. Обидві земельні ділянки розміщені поряд, і з обох сторін межі із сусідами узгоджені. Ці земельні ділянки зазначені в господарській книзі Оноківської сільської ради з 1994 року. Право власності на одну земельну ділянку розміром 0,11 га підтверджується державним актом ІІ- ЗК № 038919. Що стосується іншої земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивачки, то рішенням 9-ї сесії 7-го скликання Оноківської сільської ради від 30 червня 2016 року № 193 їй було надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розміром 0,10 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на АДРЕСА_1 . Однак виготовити проєкт землеустрою на вказану земельну ділянку вона не змогла, бо таку без її відома та згоди як землекористувача посадові особи Оноківської сільської ради, на думку позивачки, внаслідок шахрайських дій незаконно передано у власність

ОСОБА_3 , а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами 2124884800:11:017:0179 і 2124884800:11:017:0181, який у подальшому їх відчужив ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 з урахуванням уточнень просила скасувати рішення Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 25 січня

2019 року № 982 та від 29 січня 2019 року № 997 «Про надання дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок

у власність ОСОБА_3 », скасувати право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами 2124884800:11:017:0179; 2124884800:11:017:0181 та усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні спірними земельними ділянками.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

21 липня 2020 року, з урахуванням ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 серпня 2020 року про виправлення описки,

в задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді арешту трьох земельних ділянок з кадастровими номерами 2124884800:11:017:0183, 2124884800:11:017:0179, 2124884800:11:017:0181 на АДРЕСА_1 та заборони проведення будівельних робіт на вказаних земельних ділянках, накладені ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2019 року.

Рішення суду мотивоване тим, що ні позивачка, ні її представники під час судового розгляду не надали будь-яких належних доказів, що підтверджують дотримання нею процедури оформлення права власності на зазначені земельні ділянки, не навели обставин, які свідчать про незаконність оформлення права власності відповідачами або порушення органом місцевого самоврядування земельного законодавства та процедури реєстрації прав на земельну ділянку. Прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого

є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. А право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 2124884800:11:017:0179, 2124884800:11:017:0181 на

АДРЕСА_1 оформлено ОСОБА_2 у спосіб, що відповідає чинному законодавству (за договором купівлі-продажу), що повністю підтверджується матеріалами справи. Оскільки ОСОБА_1 не є власником земельних ділянок

з кадастровими номерами 2124884800:11:017:0179 і 2124884800:11:017:0181,

то вимога щодо усунення перешкод у їх використанні з підстав, викладених

у позовній заяві, задоволенню не підлягає.

Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 серпня 2020 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено судові витрати, пов`язані із проведенням судової експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи, в розмірі 12 552,20 грн.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 і її представника ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

07 листопада 2023 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просять скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року й ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили всі обставини справи щодо відведення земельної ділянки позивачці, не врахували час користування спірної земельною ділянкою. Суди неправильно надали юридичну оцінку всім наявним доказам та не врахували їх при ухваленні судового рішення, що призвело до неправильного вирішення справи. Суди не врахували покази свідків, які є сусідами по земельній ділянці позивачки, і підтвердили користування спірною земельною ділянкою. Суди не врахували той факт, що позивачці Оноківською сільською радою Ужгородського району на 9-ій сесії 7-го скликання було надано дозвіл на складання проєкту землеустрою на відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

у власність. Суди не врахували, чому спочатку позивачці було надано дозвіл на розроблення проєкту щодо спірної земельної ділянки, а потім спірним рішенням такий дозвіл надано відповідачці. Вказують, що суддя суду першої інстанції заявляла самовідвід, а потім продовжувала розгляд справи. Апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивачки та її представника. Судді апеляційного суду при заявленому їм відводі продовжували здійснювати апеляційний перегляд справи.

Доводи інших учасників справи

18 січня 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що твердження заявників про те, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачці у власність спірної земельної ділянки, є безпідставними, оскільки вона не довела факту перебування у її власності спірних земельних ділянок, доказів не надано. Надано правовстановлювальний документ лише на одну земельну ділянку

з кадастровим номером 2124884800:11:017:0183, яка не є предметом розгляду цієї справи. У позивачки не може виникнути право власності на спірні земельні ділянки на підставі рішення суду, оскільки таке рішення не породжує, а лише підтверджує наявне у позивачки право власності.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року ОСОБА_1 та її представнику ОСОБА_4 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня

2020 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 18 жовтня

2022 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня

2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 жовтня

2022 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків скарги.

08 грудня 2023 року заявники на виконання вимог ухвали суду надіслали на адресу Верховного Суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

09 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Згідно з державним актом на право власності на землю серії ІІ- ЗК № 038919, виданим на підставі рішення 5-ої сесії ХХІІІ скликання Оноківської сільської ради народних депутатів від 26 березня 1999 року, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,11 га в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 квітня 2019 року № 161689761 відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 2124884800:11:017:0183 площею 0,1062, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Оноківська сільська рада Ужгородського району на 9-ій сесії 7-го скликання прийняла рішення від 30 червня 2016 року № 193, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки 0,10 га для ведення особистого селянського господарства на території Оноківської сільської ради в АДРЕСА_1 .

25 січня 2019 року Оноківська сільська рада Ужгородського району на XXXVI сесії VII скликання прийняла рішення № 982, яким надала ОСОБА_3 дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0376 га для ведення особистого селянського господарства на території Оноківської сільської ради в с. Оноківці.

Рішенням XXXVI сесії VII скликання Оноківської сільської ради Ужгородського району від 29 січня 2019 року № 997 ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки 0,0565 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд на території Оноківської сільської ради в с. Оноківці.

Рішеннями Оноківської сільської ради Ужгородського району на XXXVII сесії VII скликання від 15 березня 2019 року № 1011 і № 1013 затверджено ОСОБА_3 проєкти землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0376 га - для ведення особистого селянського господарства та земельної ділянки площею 0,0565 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд на території Оноківської сільської ради в межах с. Оноківці, та надано зазначені земельні ділянки у власність

ОСОБА_3 .

Рішенням XXXVIII сесії VII скликання Оноківської сільської ради від 20 травня 2019 року № 1066 ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0500 га (рілля) для ведення ОСГ, що зареєстрована в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 2124884800:11:020:0084, яка знаходиться в межах с. Оноківці,

ур. «За постом ДАІ», та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0500 га (рілля) для ведення ОСГ, яка знаходиться в межах

с. Оноківці, ур. «За постом ДАІ».

Згідно з договорами купівлі-продажу земельної ділянки від 16 квітня 2019 року, які нотаріально посвідчені та зареєстровані в реєстрі за номерами 448, 449,

ОСОБА_3 продав належну йому на праві власності земельну ділянку б/н площею 0,0376 га, кадастровий номер 2124884800:11:017:0179, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, на території Оноківської сільської ради с. Оноківці, та земельну ділянку б/н площею

0,0565 га, кадастровий номер 2124884800:11:017:0181, що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, на території Оноківської сільської ради, с. Оноківці, ОСОБА_2 .

Згідно з витягами з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами 2124884800:11:017:0181, площею 0,0565 га, а також 2124884800:11:017:0179, площею 0,0376 га, зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_2 .

З листа відділу в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 01 жовтня 2020 року №29-7-0.28-545/102-20 відомо, що ОСОБА_1 чи інша особа в її інтересах з приводу погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення ОСГ на

АДРЕСА_1 до відділу не зверталася.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Щодо скасування рішень сесій Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 25 січня 2019 року № 982 та від 29 січня

2019 року № 997 «Про надання дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 »

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частин першої - третьої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно із статтею 80 ЗК України до суб`єктів права власності на землю відносяться територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування (стаття 83 ЗК України).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності

у користування регламентований статтею 123 ЗК України.

У цій справі ОСОБА_1 звернулася з вимогою про скасування рішень сесій Оноківської сільської ради від 25 січня 2019 року № 982 та від 29 січня 2019 року № 997 «Про надання дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 »

Суди встановили, що на виконання рішень Оноківської сільської ради від

25 січня 2019 року № 982 та від 29 січня 2019 року № 997 «Про надання дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок

у власність ОСОБА_3 » ОСОБА_3 розробив технічну документацію на земельні ділянки, а рішеннями Оноківської сільської ради Ужгородського району XXXVII сесії VII скликання від 15 березня 2019 року № 1011 і № 1013 ОСОБА_3 затверджено проєкти землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0376 га - для ведення особистого селянського господарства, та земельної ділянки площею 0,0565 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд на території Оноківської сільської ради в межах с. Оноківці, та надано зазначені земельні ділянки

у власність ОСОБА_3 , які в подальшому були зареєстровані за відповідачем.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (провадження № 12-32гс22) зроблено висновок, що «вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду

в постановах від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження

№ 12-97гс19, пункт 39) та від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження №14-206цс21)».

З огляду на те що рішення Оноківської сільської ради від 25 січня 2019 року

№ 982 та від 29 січня 2019 року № 997 уже виконані на час звернення з позовом до суду, визнання недійсним таких рішень не може забезпечити ефективного захисту прав позивачки.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога ОСОБА_1 про скасування рішень Оноківської сільської ради від 25 січня 2019 року № 982 та від 29 січня 2019 року № 997, які

є ненормативними актами, що застосовуються одноразово, і після реалізації вичерпали свою дію фактом їх виконання, не підлягає задоволенню, оскільки обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Щодо вимоги про скасування права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки

з кадастровими номерами 2124884800:11:017:0179; 2124884800:11:017:0181

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У статті 328 ЦК України вказано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають

у власності, не встановлені судом.

Суди встановили, що ОСОБА_2 набула право власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 16 квітня 2019 року.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов?язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі

№ 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі)

(див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки в разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов?язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред?явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

У цивільному законодавстві не передбачено допустимості скасування права власності за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК України закріплено тільки можливість пред?явити позовну вимогу про визнання правочину, на підставі якого набуто право власності, недійсним.

Оскільки ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок від

16 квітня 2019 року в судовому порядку не оскаржує, доказів того, що вони

в установленому законом порядку визнані недійсними, сторона позивача не надала, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні позову в цій частині.

Щодо вимог про усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Установивши, що право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 2124884800:11:017:0179 і 2124884800:11:017:0181 належить

ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не довела свого права власності на зазначені земельні ділянки, що вказує на відсутність у неї права на заявлення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відмову

в позові в цій частині.

Аргументи касаційної скарги про те, що сторона позивача не була повідомлена належним чином про дату, час і місце розгляду справи, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, оскільки 29 червня 2022 року у справі було оголошено перерву до 18 жовтня 2022 року, а представник ОСОБА_1 -

ОСОБА_5 19 липня 2022 року знайомився з матеріалами справи, що свідчить про обізнаність сторони позивача про розгляд справи 18 жовтня 2022 року

(т. 6, а. с. 151).

Також безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що колегія суддів апеляційного суду здійснила апеляційний перегляд справи при заявленому відводі, оскільки ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 17 червня

2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 та ї представника ОСОБА_4 про відвід суддів відмовлено.

Так само безпідставними є аргументи заявників про те, що суддя суду першої інстанції заявляла самовідвід, а потім продовжувала розгляд справи, оскільки

з матеріалів справи відомо, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 червня 2020 року в задоволенні заяви про самовідвід відмовлено.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявників з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 жовтня

2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська