Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.06.2018 року у справі №210/138/17

Постанова

Іменем України

26 червня 2018 року

м. Київ

справа № 210/138/17

провадження № 61-7016зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення,

розглянув заяву Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення про перегляд Верховним Судом рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2017 року у складі судді Скотар Р. Є., ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року у складі судді Маляренка А. В., у справі за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 24 липня 2005 року під час виконання трудових обов'язків із ним стався нещасний випадок, внаслідок чого, згідно з висновком МСЕК від 09 листопада 2005 року йому встановлено 20 % втрати професійної працездатності. При наступних переглядах йому підтверджено 20 % втрату професійної працездатності. Внаслідок трудового каліцтва у нього погіршився стан здоров'я, постійно виникають складнощі у зв'язку із загальною слабкістю, втомою та постійними болями.

Посилаючись на викладене позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму моральної шкоди у розмірі 92 160,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Відповідач позов не визнав та пояснив суду, що встановлення розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише після встановлення факту заподіяння такої шкоди. Крім того, з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно з яким відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави для покладення на Відділення обов'язку здійснити таку виплату. Вимоги позивача обґрунтовуються тільки симптомами отриманого каліцтва внаслідок нещасного випадку та фактом встановлення у зв'язку з цим стійкої втрати працездатності. Позивач втратив працездатність у професії, яка призвела до професійного захворювання, але не втратив здатність вести звичний спосіб життя, що підтверджується висновком ЛКК про наявність протипоказань, тобто які види робіт позивач не може виконувати.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в зв'язку з ушкодженням здоров'я у розмірі 17 000, 00 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб. Вирішено питання судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з 09 листопада 2005 року, тобто до набрання чинності, як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законами України «Про державний бюджет України на 2007 на 2008 роки», якими було зупинено дію чинності норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам, заподіяної внаслідок втрати працездатності на 2006, 2007 роки, а на 2008 рік - дію цих норм припинено. При цьому суд вказав на те, що спори про відшкодування шкоди вирішуються за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, тобто з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати працездатності - з 09 листопада 2005 року, тобто з дня встановлення ОСОБА_3 20 % втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом. Визнаючи розмір моральної шкоди у розмірі 17 000, 00 грн суд врахував принципи розумності, справедливості, виваженості та з урахуванням тяжкості тілесних ушкоджень, ступеня втрати працездатності, інтенсивності та тривалості моральних страждань

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

Залишаючи без зміни рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача у листопаді 2005 року, відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі діючого на той час законодавства, а саме на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у редакції станом на листопад 2004 року, за умовами якого обов'язок з відшкодування заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Відмовляючи у відкриті касаційного провадження, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив із того, що суди попередніх інстанцій правильно встановили характер отриманої позивачем травми, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

29 вересня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення про перегляд рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права а саме: частини 8 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У заяві вказує на те, що оскільки позивач звернувся до суду з позовною заявою у січні 2017 року, після набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», то він не має права на відшкодування моральної шкоди з Відділення Фонду і в задоволенні його позовних вимог необхідно відмовити.

У зв'язку із цим заявник просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду України від 17 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У лютому 2018 року Верховним Судом України зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підставі статті 360-4 ЦПКУкраїни 2004 року Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суди установили, що 24 липня 2005 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом форми Н-1 та Н-5.

Висновком МСЕК від 09 листопада 2005 року позивачу у зв'язку з виробничою травмою, первинно встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 20 % з наступним переглядом 01 грудня 2006 року. При наступних переоглядах ОСОБА_3 підтверджено 20 % втрату професійної працездатності.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень.

На обґрунтування заяви Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення надав рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року (справа № 6-24952св16).

За результатами перегляду справи № 6-24952св16 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджуючись з висновком апеляційного суду виходив з того, що оскільки позивач звернулася до суду з позовом до Відділення про відшкодування моральної шкоди, завданої нещасним випадком на виробництві, після набрання чинності новою редакцією Закону 1105-ХІV(01 січня 2015 року), то вона не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Відділення, оскільки за положеннями цього Закону відшкодування моральної шкоди здійснюється відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, тобто обов'язок з її відшкодування покладено на роботодавця.

У судових рішеннях у справі, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, з огляду на те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону 1105-ХІVу редакції, яка була чинною на час настання страхового випадку, отже, позивач, якому встановлено втрату працездатності висновком МСЕК до 01 січня 2006 року, мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини 8 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема прийнятим відповідно до цих Основ Законом України від 23 вересня 1999 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Законуі до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік»та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23 вересня 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, до Закону від 23 вересня 1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці»Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Зазначений Закон № 1105-XIVу новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону№ 1105-XIV у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Закріплений у статті 58 Конституції Українипринцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення: від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону№ 1105-XIV у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже не суперечить змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Установлено, що з позовом до Відділення про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві, ОСОБА_3 звернувся 16 січня 2017 року. З цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон № 1105-XIVв редакції, чинній з 01 січня 2015 року. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції, постановляючи ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року № 219/5961/16-ц, надану заявником як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV.

Таким чином, у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився і суд касаційної інстанції, відхиляючи доводи відповідача про те, що Законом № 1105-XIV, який набрав чинності 01 січня 2015 року, саме на роботодавця покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку, дійшов неправильного висновку про часткове задоволення позову про стягнення коштів на відшкодування моральної кошти з Відділення, не взявши до уваги, що ОСОБА_3 звернувся до суду після того, як Закон вже не передбачав відшкодування моральної шкоди Відділенням.

Керуючись статтями 355 360-3 360-4 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик