Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.02.2026 року у справі №990sсgс/44/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 990SCGC/44/25

провадження № 11-380сап25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Губської О. А.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Ємця А. А., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Мартинюк Н. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.

розглянулав порядку письмового провадження

скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2025 року № 1944/0/15-25

прозалишення без розгляду та повернення скарги ОСОБА_1

нарішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-25

провідмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів,

УСТАНОВИЛА:

1. Вступ

1.1. ОСОБА_1 оскаржив до Великої Палати Верховного Суду ухвалу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про відмову в задоволенні його заяви про поновлення строку подання скарги на рішення Дисциплінарної палати, посилаючись на несвоєчасне вручення йому копії цього рішення.

1.2. На вирішенні Великої Палати Верховного Суду перебувало питання, чи належним чином ВРП оцінила доводи скаржника щодо наявності поважних причин для поновлення строку на звернення до ВРП зі скаргою на рішення її Дисциплінарної палати.

1.3.За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду задовольнила скаргу ОСОБА_1 та скасувала ухвалу ВРП про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строку подання скарги на рішення дисциплінарного органу, виснувавши про неможливість формального підходу до оцінки доводів скаржника.

2. Обставини справи

2.1.Рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-25 відмовлено у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів Київського апеляційного суду ОСОБА_2, ОСОБА_5 та припинено дисциплінарне провадження.

2.2.28 липня 2025 року до ВРП (вх. № С-1672/3/7-25) надійшла скарга ОСОБА_1 назазначене рішення, яка містила клопотання про поновлення строку на оскарження.

2.3.ВРП ухвалою від 16 вересня 2025 року № 1944/0/15-25 відмовила в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку для оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-24; залишила без розгляду та повернула скаргу ОСОБА_1 на це рішення (далі також - оскаржувана ухвала).

2.4.Відмовляючи в поновленні пропущеного строку, ВРП виснувала, що ОСОБА_1 подав скаргу після закінчення 10-денного строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати, встановленого частиною другою статті 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ), і підстави для визнання поважними причин пропуску строку на його оскарження відсутні.

3. Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог

3.1.У скарзі ОСОБА_1 просив Велику Палату Верховного Суду скасувати оскаржувану ухвалу.

3.2.Скарга вмотивована тим, що ВРП допустила порушення частини десятої статті 50 Закону № 1798-VІІІ щодо триденного строку, протягом якого прийняте рішення ВРП підлягає направленню скаржнику для ознайомлення.

3.3. ОСОБА_1 зазначає, що Друга Дисциплінарна палата ВРП тривалий час не складала та не оприлюднювала рішення від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-25, що унеможливлювало його вручення чи надсилання скаржнику, а також унеможливлювало його оскарження у строки, встановлені частиною другою статті 51 Закон № 1798-VІІІ.

3.4.Послався на те, що він постійно відслідковував інформацію на офіційному сайті ВРП, в електронному кабінеті ЄСІТС та на електронній пошті, а також 27 червня та 11 липня 2025 року подав заяви до Другої Дисциплінарної палати ВРП у справі № С-4320/0/7-24 з проханням прискорити надсилання скаржнику рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП в електронному або в паперовому вигляді для забезпечення можливості його оскарження. Проте листом ВРП від 23 липня 2025 року № 15402/0/9-25 цього ж дня йому було надіслано на електронну пошту рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-25 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів Київського апеляційного суду ОСОБА_5, ОСОБА_2 та припинення дисциплінарного провадження». Також це рішення було направлено 21 липня 2025 року до електронного кабінету в ЄСІТС. Тому ознайомитись із вказаним рішенням та його мотивами скаржник зміг лише з 21 липня 2025 року.

4. Позиція ВРП щодо скарги

4.1.ВРП надала відзив із запереченнями на доводи скарги, у якому стверджувала, що оскаржувана ухвала є законною, обґрунтованою й мотивованою, а підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 відсутні.

4.2 Зазначила, що визначений законом десятиденний строк для оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 18 червня 2025 року закінчився 28 червня 2025 року, у вихідний день - суботу. Отже, останнім днем строку, протягом якого скаржник ОСОБА_3 мав подати скаргу на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП, був понеділок - 30 червня 2025 року.

4.3. Зауважила, що 18 червня 2025 року ОСОБА_1 особисто брав участь у засіданні Другої Дисциплінарної палати ВРП. Під час розгляду дисциплінарної справи член Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_6 детально виклав мотиви, покладені в основу рішення від тієї ж дати, що забезпечувало скаржнику можливість ознайомитися з фактичними та правовими підставами прийнятого рішення. Резолютивна частина рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 18червня 2025 року № 1299/2дп/15-25, була оголошена на засіданні 18 червня2025 року. Скаржнику роз`яснено право оскаржити це рішення до ВРП. Крім того, зазначив, що відеозапис перебігу засідання є у відкритому доступі на YouTube-каналі ВРП та на офіційному вебсайті Ради у розділі «Відео», що додатково забезпечувало можливість скаржника ознайомитися з мотивами відмови у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності.

4.4. Рада не заперечила, що повідомила скаржника про оскаржене рішення дисциплінарного органу з порушенням визначеного частиною десятою статті 50 Закону № 1798-VIII строку, але зауважила, що норми частини другої статті51 цього Закону прямо встановлюють, що рішення дисциплінарного органу може бути оскаржене не пізніше десяти днів з дня його ухвалення, а не з моменту отримання повного тексту. З огляду на професійний статус і досвід ОСОБА_1 він не міг не знати порядку оскарження рішень Дисциплінарної палати та наслідків недотримання встановлених законом процесуальних строків. Проте як у скарзі до ВРП, так і у скарзі до суду скаржник, окрім посилань на обставини вручення повного тексту рішення Другої Дисциплінарної палати та на правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо оскарження ухвал Дисциплінарних палат і поважності причин пропуску строку, не навів жодних фактів, які б об`єктивно позбавляли його можливості звернутися зі скаргою у межах встановленого законом строку. Наведені у скарзі доводи не спростовують правильності висновків ВРП, які відповідають обставинам справи та нормам права.

5. Рух справи у Великій Палаті Верховного Суду

5.1. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на ухвалу ВРП від 16 вересня 2025 року № 1944/0/15-25.

5.2.Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 листопада 2025 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 та ухвалою від 21 січня 2026 року призначила цю скаргу до розгляду.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду

6.1. Велика Палата Верховного Суду ознайомилася з матеріалами дисциплінарного провадження, мотивами оскаржуваної ухвали та скарги ОСОБА_1 , обговорила доводи сторін та дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 з огляду на таке.

Щодо строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати

6.2.Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначає Закон № 1798-VIII.

6.3.Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП (частина друга статті 42 Закону № 1798-VIII).

6.4.Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

6.5.Резолютивна частина рішення ВРП, її органів оголошується публічно, безпосередньо після його ухвалення, а повний текст рішення оприлюднюється на офіційному вебсайті ВРП не пізніше ніж на сьомий день із дня його ухвалення, якщо інше не визначено законом (частина шоста статті 34 Закону № 1798-VIII).

6.6. Згідно із частиною десятою статті 50 Закону № 1798-VIII копія рішення Дисциплінарної палати у триденний строк з дня оголошення його резолютивної частини вручається чи надсилається судді та скаржнику.

6.7. Право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження (частина перша статті 51 Закону № 1798-VIII).

6.8. Скарга на рішення Дисциплінарної палати має бути подана не пізніше десяти днів з дня його ухвалення. ВРП може поновити строк для оскарження рішення Дисциплінарної палати, якщо визнає, що він був пропущений з поважних причин. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП (частини друга, третя статті 51 Закону № 1798-VIII).

6.9.Отже, за змістом цієї норми відлік строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати розпочинається з моменту ухвалення цього рішення, а не з моменту його оприлюднення на вебсайті ВРП чи отримання скаржником, оскільки іншого тлумачення норма частини другої статті 51 Закону № 1798-VIII не передбачає (аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зазначала в постанові від 06 червня 2024 року у справі № 990SCGC/1/23).

Щодо оцінки поважності причин пропуску строку на оскарження

6.10.Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зауважити, що Законом № 1798-VIII встановлений обмежений 10-денний строк на оскарження рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

6.11.Однак ВРП може поновити строк для оскарження рішення Дисциплінарної палати, якщо визнає, що він був пропущений з поважних причин. Законодавець не визначає переліку таких причин чи критеріїв поважності, покладаючись на розумність і справедливість підходів до вирішення цього питання ВРП.

6.12.Отже, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що поважність причин пропуску строку на подання скарги на рішення Дисциплінарної палати є оціночним поняттям, тобто в основі рішення ВРП про визначення причин пропуску строку як такими, що є поважними або ні, покладений здебільшого суб`єктивний оціночний підхід, що має як відповідати власній усталеній практиці ВРП, так і враховувати релевантні висновки Верховного Суду, Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо статусу ВРП як квазісудового органу, а також гарантії реалізації права на суд.

6.13. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суди зобов`язані вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає і врахування тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яке надається ЄСПЛ, що є мінімальними стандартами демократичного суспільства.

6.14.Правом на розгляд справи (правом на суд відповідно до статті 6 Конвенції) за стандартами ЄСПЛ є можливість особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

6.15.У Рішенні Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року № 5-р(ІІ)/2021 (справа щодо відповідності Конституції України припису частини десятої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення) йдеться про те, що аналіз змісту конституційного права на судовий захист і конституційних гарантій, що забезпечують його здійснення, з одного боку, та конвенційного права на справедливий суд - з другого, свідчить, що приписи частини першої статті 55 Конституції України в посутньому зв`язку з приписами частини другої її статті 129 у цілому визначають право на судовий захист подібно до того, як, зокрема, у пункті 1 статті 6 Конвенції подається зміст права на справедливий суд. Отже, Конституційний Суд України вважає, що сутнісний зміст права на судовий захист, що його встановлено частиною першою статті 55 Конституції України, слід визначати як у зв`язку з основними засадами судочинства, установленими приписами частини другої статті 129 Конституції України, так і з урахуванням змісту права на справедливий суд, передбаченого у статті 6 Конвенції та витлумаченого ЄСПЛ.

6.16. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції (стаття 13). Про це Конституційний Суд України наголосив у Рішенні 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінального процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора).

6.17. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов`язків до судів або трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана. Стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов`язків (пункт 6 рішення ЄСПЛ у справі «Мищишин проти України»).

6.18. Право на судовий захист передбачає, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та у визначених законом випадках - касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.

6.19. Практика ЄСПЛ послідовно відстоює позицію, відповідно до якої органи, які застосовують дисциплінарні стягнення до представників юридичних професій, кваліфікуються як «суди» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.

6.20. Зокрема, ЄСПЛ зауважив, що ніщо не заважає назвати «судом» конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі «Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland). Адміністративний або парламентський орган може вважатися «судом» у матеріально-правовому значені цього терміна, що приведе до можливості застосування статті 6 Конвенції до спорів державних службовців (пункт 88 рішення у справі «Олександр Волков проти України»).

6.21.ЄСПЛ у пункті 90 цього ж рішення виснував, що, вирішуючи справу заявника та виносячи обов`язкове для виконання рішення, Вища рада юстиції, парламентський комітет та пленарне засідання парламенту разом виконували функцію суду (див. рішення у справі «Савіно та інші проти Італії» (Savino and Others v. Italy), пункт 74). Обов`язкове для виконання рішення про звільнення заявника було згодом переглянуто Вищим адміністративним судом України, який є судом, що входить до національної судової системи, у класичному розумінні цього слова.

6.22.У пункті 123 рішення у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ вказав, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що ухвалює рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вище зазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскарженого рішення, спосіб, в який було ухвалене рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження.

6.23. Наведене дає підстави для висновку, що в розумінні статті 6 Конвенції ВРП та її дисциплінарні палати є самостійними органами, уповноваженими розглядати справи про дисциплінарні порушення суддів, виконуючи фактично функції суду. При цьому Дисциплінарна палата ВРП діє як суд першої інстанції, а безпосередньо Рада - як суд апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду скаргу на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, розглядає за правилами касаційного провадження, встановленими Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС України; частина сьома статті 266 цього Кодексу) (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зазначала в постановах від 23 січня 2025 року у справі № 990SCGC/19/24, від 01 травня 2025 року у справі № 990SCGC/2/25).

6.24. У рішенні від 08 січня 2008 року у справі «Скорик проти України» (Skoryk v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них.

6.25. Як відомо, і в теорії права, і в правозастосовній діяльності право на справедливий суд та право на апеляційне оскарження судового рішення часто характеризують змістовим взаємозв`язком. Більше того, цей взаємозв`язок встановив на офіційному рівні і Конституційний Суд України, який визнав право на апеляційне оскарження складовою права кожного на судовий захист. У цьому аспекті Конституційний Суд України наголосив, що перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, а оскарження судових рішень в апеляційному порядку є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень [див. Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)].

6.26.Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 3 від 19 листопада 2002 року про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості зазначила, що «дисциплінарний розгляд справи у кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» [пункт 77 (v)].

Щодо суті скарги

6.27.У цій справі Дисциплінарна палата під час засідання 18 червня 2025 року проголосила лише вступну та резолютивну частини рішення про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів Київського апеляційного суду ОСОБА_5, ОСОБА_2 та припинення дисциплінарного провадження, а тому з огляду на приписи частини третьої статті 51 Закону № 1798-VIII останнім днем оскарження зазначеного рішення, з урахуванням вихідних днів, було 30 червня 2025 року.

6.28.Копію цього рішення ВРП мала б вручити / надіслати скаржнику у триденний строк з дня оголошення його резолютивної частини відповідно до вимог частини десятої статті 50 Закону № 1798-VIII, проте не виконала цього свого обов`язку своєчасно.

6.29.Установлено, що ВРП направила рішення Дисциплінарної палати до електронного кабінету позивача в ЄСІТС 21 липня 2025 року та листом від 23 липня 2025 року № 15402/0/9-25 вказане рішення цього ж дня було надіслано на його електронну пошту. Із цієї обставини вбачається, що таке направлення відбулося з порушенням триденного строку, визначеного частиною другою статті 50 Закону № 1798-VIII.

6.30.28 липня 2025 року суддя ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-25.

6.31.Скаржник як на підставу скасування оскаржуваної ухвали посилається на порушення ВРП триденного строку для направлення йому рішення Дисциплінарної палати.

6.32.Слід зазначити, що лише факт порушення строків направлення рішення не може бути самостійною підставою для його скасування, однак безперечно впливає на обставини щодо реалізації права скаржника на оскарження такого рішення, яке включає й перебіг строку звернення зі скаргою до відповідного органу [ВРП].

6.33.В оскаржуваній ухвалі ВРП вказала про те, що ОСОБА_1 прибув на засідання Дисциплінарної палати, а тому був обізнаний з ухваленим Дисциплінарною палатою рішенням.

6.34.Надаючи оцінку цим обставинам справи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідачем у тому, що закон пов`язує відлік строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати з моментом ухвалення рішення, а не з моментом його отримання, оскільки іншого тлумачення норма частини другої статті 51 Закону № 1798 VIII не передбачає, про що зазначалося раніше.

6.35.З урахуванням наведеного вище ВРП дійшла правильного висновку, що скаржник, подаючи скаргу на рішення Дисциплінарної палати 28 липня 2025 року, пропустив десятиденний строк її подання, який сплинув 30 червня 2025 року.

6.36.Однак, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати, ОСОБА_1 зазначав, що він постійно відслідковував інформацію на офіційному сайті ВРП, в електронному кабінеті ЄСІТС та на електронній пошті, а також 27 червня та 11 липня 2025 року подав заяви до Другої Дисциплінарної палати ВРП у справі № С-4320/0/7-24 з проханням прискорити надсилання скаржнику рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП в електронному або в паперовому вигляді для забезпечення можливості її оскарження. Проте листом ВРП від 23 липня 2025 року № 15402/0/9-25 цього ж дня йому було надіслано на електронну пошту рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-25 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів Київського апеляційного суду ОСОБА_5, ОСОБА_2 та припинення дисциплінарного провадження». Також це рішення було направлено 21 липня 2025 року до електронного кабінету в ЄСІТС. Тому ознайомитись із згаданим рішенням та його мотивами скаржник зміг лише з 21 липня 2025 року.

6.37. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що зазначені обставини мають оцінюватися ВРП та судом із застосуванням положень Конвенції та урахуванням відповідної практики ЄСПЛ, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелами права.

6.38. Тому, застосовуючи норму частини другої статті 51 Закону № 1798 VIII, слід ураховувати, зокрема, рішення від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and Others v. Spain, заява № 38366/97), в якому ЄСПЛ зауважив, що сторони повинні мати можливість скористатися правом на вчинення позову чи подання апеляції з того моменту, коли вони ознайомились із судовими рішеннями, що покладають на них обов`язки або можуть порушувати їхні законні права чи інтереси. Інакше суди можуть значно скорочувати час для подання апеляції або навіть унеможливлювати подання апеляції, зволікаючи із врученням рішень. Як засіб спілкування між судовим органом та сторонами вручення рішення створює можливість для сторін ознайомитися з рішенням та підставами для нього, таким чином надаючи їм змогу оскаржити його, якщо вони вважатимуть це за доцільне.

6.39.Можливість учасника справи реалізувати своє право на подання скарги має корелювати з обізнаністю цієї особи не з результатом розгляду справи, а з мотивами рішення дисциплінарного органу. Належне мотивування свого рішення дисциплінарним органом, функції якого подібні до функцій суду, є не лише запобіжником проти свавілля держави і елементом права на справедливий суд, але й важливим засобом комунікації з учасниками справи, які, ознайомлюючись із текстом документа, можуть зрозуміти підґрунтя, на якому дисциплінарний орган побудував своє рішення.

6.40.Висвітленими в тексті мотивами суд чи інший державний орган, функції якого подібні до судових, пояснює ухвалене ним рішення крізь призму принципів, закріплених у частині другій статті 2 КАС України, недотримання яких може призвести до скасування цього рішення. Надане пояснення може спонукати учасника справи погодитися з ухваленим рішенням чи оскаржити його.

6.41.Отже, не заперечуючи висновків ВРП про те, що ОСОБА_1 знав результат розгляду дисциплінарної справи, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що скарга як дієвий механізм захисту порушеного права має містити належне правове обґрунтування позиції скаржника з урахуванням мотивів прийнятого рішення, а не формальну незгоду з рішенням дисциплінарного органу.

6.42.Наведені обставини, на які посилався скаржник, обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення строку на оскарження, ВРП мала оцінити з урахуванням висновків ЄСПЛ про те, що обмеження щодо реалізації права на оскарження (доступ до суду) не можуть бути встановлені у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

6.43.Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

6.44.ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

6.45.У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення слід застосовувати з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).

6.46.Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права [справа «Белле проти Франції» (Bellet v. France)]; 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту [справа «Станьо проти Бельгії» (Stagno v. Belgium)].

6.47. Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. Водночас забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.

6.48. Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.

6.49. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суворе застосування ВРП темпорального обмеження на оскарження рішень дисциплінарних органів без урахування зазначених ОСОБА_1 причин пропуску строку на подання скарги є непропорційним щодо мети - забезпечення правової визначеності, що по своїй суті можна розцінити як таке, що суперечить суті права на доступ до суду в аспекті апеляційного оскарження рішення та створює формальні перешкоди для використання заявником доступних засобів правового захисту.

6.50. Отже, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги пояснення скаржника, що з урахуванням дати (21 липня 2025 року) отримання ним рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-25 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів Київського апеляційного суду ОСОБА_5, ОСОБА_2 та припинення дисциплінарного провадження» в електронному кабінеті в ЄСІТС та можливості з цієї дати ознайомитися з ним та його мотивами ОСОБА_1 підготував скаргу на нього у максимально стислий строк і подав 28 липня 2025 року, тобто протягом 7 днів після отримання.

6.51.За встановлених у цій справі обставин звернення ОСОБА_1 зі скаргою на рішення Дисциплінарної палати 28 липня 2025 року не може розцінюватися як недбалість і надмірне зволікання з урахуванням наведеної вище дати вручення його копії скаржнику.

6.52.Таким чином, у конкретних обставинах цієї справи поведінка скаржника після проголошення оскарженого ним до ВРП рішення Дисциплінарної палати, зокрема, неодноразове звернення з заявами до Другої Дисциплінарної палати ВРП з проханням прискорити надсилання скаржнику її рішення в електронному або в паперовому вигляді для забезпечення можливості її оскарження, а також розумний проміжок часу між отриманням повного тексту рішення та поданням скарги на нього може свідчити про те, що скаржник вживав активних та послідовних дій, спрямованих на реалізацію свого права на доступ до правосуддя. Така поведінка, на переконання суду, може підтверджувати поважність причин пропуску встановленого Законом № 1798-VIII строку для звернення зі скаргою.

6.53. З урахуванням зазначеного вище Велика Палата Верховного Суду не погоджується з формальною оцінкою ВРП обставин пропуску строку на оскарження та висновує, що доводи скаржника про поважність причин пропуску строку на оскарження рішення дисциплінарного органу не є очевидно необґрунтованими, проте ВРП в оскаржуваній ухвалі не навела належного обґрунтування щодо відхилення доводів ОСОБА_1 про пропуск строку для подання скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-25 року з поважних причин з урахуванням принципу верховенства права та практики ЄСПЛ щодо забезпечення права на суд.

6.54. Крім того, ВРП не обґрунтувала в оскаржуваній ухвалі та не пояснила під час розгляду справи легітимної мети суворого застосування нею закону за обставин цієї справи, коли головною причиною пропуску строку на оскарження була бездіяльність ВРП щодо виготовлення і надіслання скаржнику у встановлений законом строк повного тексту рішення Дисциплінарної палати.

6.55. Аргументи відзиву ВРП, які подібні до мотивів оскаржуваної ухвали, щодо недоведення ОСОБА_1 поважності причин пропуску строку на оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-25 не спростовують наведених вище висновків щодо невмотивованого відхилення ВРП зазначених скаржником обставин.

7. Висновки за результатами розгляду скарги

7.1. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 про скасування ухвали ВРП від 16 вересня 2025 року № 1944/0/15-25 про залишення без розгляду та повернення скарги ОСОБА_1 на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-25 про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів.

8. Висновки щодо розподілу судових витрат

8.1. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

8.2.Згідно із частиною першою статті 139 КАС України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до приписів цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

8.3.Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення скарги та скасування оскаржуваної ухвали ВРП, на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню документально підтверджені витрати зі сплати судового збору за подання скарги до суду в розмірі 968 грн 96 коп.

9. Висновки про застосування норм права

9.1.За змістом статей 34, 51 Закону № 1798-VIII відлік десятиденного строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати розпочинається з моменту ухвалення рішення, а не з моменту його оприлюднення на офіційному вебсайті ВРП чи отримання суддею, оскільки іншого тлумачення норма частини другої статті 51 Закону № 1798 VIII не передбачає.

9.2.Можливість оскаржити рішення дисциплінарного органу є важливою запорукою суддівської незалежності та незалежності судової системи загалом, що ВРП зобов`язана враховувати як орган, який відповідно до статті 1 Закону № 1798-VIII насамперед діє для забезпечення незалежності судової влади, у тому числі при вирішенні питання про поновлення строків на оскарження рішення дисциплінарного органу.

Керуючись статтями 243 266 344 351 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2025 року № 1944/0/15-25 про залишення без розгляду та повернення скарги ОСОБА_1 на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 червня 2025 року № 1299/2дп/15-25 про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів скасувати.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00013698) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Cуддя-доповідач О. А. Губська

Судді:О. О. Банасько О. В. Білоконь О. Л. Булейко І. А. Воробйова А. А. Ємець М. В. Мазур С. Ю. Мартєв Н. М. Мартинюк С. О. Погрібний Н. С. Стефанів І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич