Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 650/1631/19

провадження № 61-1480св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування Великоолександрівської районної державної адміністрації Херсонської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Бездрабко В. О., Радченка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Великоолександрівської районної державної адміністрації Херсонської області, про відібрання малолітньої дитини.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, мають дочку ОСОБА_3 , 2012 року народження, яка після припинення батьками сімейних відносин у 2016 році залишилась проживати з батьком та повністю перебувала на його утриманні. 27 травня 2019 року, не ставлячи до відома ні батька, ні педагогів, ОСОБА_2 забрала дочку зі школи і виїхала з нею в невідомому напрямку.

При цьому рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2019 року у справі № 650/1067/19 за позовом ОСОБА_1 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . 20 вересня 2019 року зазначене рішення суду набрало законної сили і ОСОБА_1 виїхав за місцем проживання ОСОБА_2 у Чуднівський район Житомирської області забрати дитину згідно з рішенням суду. Однак ОСОБА_2 добровільно дитину не повертає.

Посилаючись на положення статті 162 Сімейного кодексу України (далі - СК України), позивач просив відібрати малолітню ОСОБА_3 у матері ОСОБА_2 та повернути її батьку ОСОБА_1 .

Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 09 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Відібрано малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у матері ОСОБА_2 та повернуто батьку ОСОБА_1 за адресою проживання: АДРЕСА_1 . Допущено негайне виконання рішення суду.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що 27 травня 2019 року ОСОБА_2 , не ставлячи до відома ні батька дитини, з яким та проживала, ні педагогів, забрала дочку зі школи і виїхала з нею в невідомому напрямку. Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2019 року у справі № 650/1067/19, що не оскаржувалось та є чинним, визначено місце проживання ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 . Оскільки відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди та не передає дочку батькові добровільно, то суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення вимог про відібрання дитини.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 09 жовтня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 152,60 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що поза увагою суду першої інстанції помилково залишилось те, що, обґрунтовуючи вимоги позову та визначаючи його підстави, ОСОБА_1 зазначав, що місце проживання дитини за рішенням суду у справі № 650/1067/19 визначено разом із ним, натомість відповідач продовжує утримувати у себе дочку, а отже існує необхідність у її відібранні. Фактично позов ОСОБА_1 спрямований не на захист (відновлення) його порушеного права у формі негайного реагування на самочинну зміну місця проживання дитини її матір`ю, а на забезпечення виконання рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2019 року у справі № 650/1067/19 про встановлення місця проживання дитини разом з батьком.

Враховуючи фактичні обставини справи, мотиви позивача та визначені ним підстави позову, колегія суддів апеляційного суду вважала, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, що спрямовані виключно на забезпечення виконання рішення суду, ухваленого в справі № 650/1067/19. У випадку виникнення у ОСОБА_1 перешкод під час виконання рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2019 року у справі № 650/1067/19, ці процесуальні питання підлягають вирішенню у порядку, визначеному цивільним процесуальним законом, а не шляхом пред`явлення іншого позову.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Херсонського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що Законом України «Про виконавче провадження» питання виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини не врегульовано; посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 522/21465/15-ц щодо поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення та у постанові від 10 червня 2019 року у справі № 350/426/16-ц щодо зміни способу і порядку виконання рішення суду.

Також заявник у касаційній скарзі зазначає, що неповернення дитини за визначеним судом місцем проживання і є порушенням його прав щодо дочки, а також є порушенням прав та інтересів малолітньої ОСОБА_3 , 2012 року народження. Верховний Суд, ухвалюючи постанову від 03 травня 2018 року у справі № 350/1258/17, де мали місце фактично аналогічні обставини, зазначив, що небажання відповідача добровільно виконати судові рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, відсутність законодавчого регулювання примусового виконання рішення суду в цій частині є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України, і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подачі відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 червня 2012 року, який розірвано рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 22 вересня 2016 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Звернувшись до суду із позовом, ОСОБА_1 стверджував, що з 2016 року дитина проживала разом з ним. 27 травня 2019 року ОСОБА_2 забрала дочку зі школи та виїхала в невідомому напрямку. Влітку 2019 року він звернувся до суду із позовом про визначення місця проживання дитини.

Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2019 року у справі № 650/1067/19 за позовом ОСОБА_1 визначено місце проживання ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

20 вересня 2019 року рішення суду у справі № 650/1067/19 набрало законної сили і ОСОБА_1 виїхав за місцем проживання відповідача в Чуднівський район Житомирської області забрати дитину згідно з рішенням суду. Однак ОСОБА_2 добровільно дитину не повертає.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 26 вересня 2019 року, складеним комісією служби у справах дітей Чуднівської міської ради, на момент візиту за тимчасовим місцем проживання ОСОБА_2 та її дочки ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 та її дочка відсутні, будинок зачинений, встановлено, що дитина зарахована до 1-го класу Турчинівської загальноосвітньої школи, однак 26 вересня 2019 року мама забрала її з навчального закладу. Комісія вказала, що ОСОБА_2 чинить перешкоди та не має бажання добровільно передавати дитину батькові.

Нормативно-правове обґрунтування

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та перераховує, що може бути способами захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Частиною першою статті 162 СК України передбачено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Частиною першою статті 170 СК України встановлено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про відібрання дитини, суд першої інстанції з урахуванням фактичних обставин справи дійшов висновку про необхідність відібрання дочки від ОСОБА_2 , а також те, що повернення дитини батькові насамперед відповідатиме інтересам дитини.

У свою чергу суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час ухвалення рішення Великоолександрівським районним судом Херсонської області від 20 серпня 2019 року у справі № 650/1067/19 про визначення місця проживання дитини, остання проживала разом з матір`ю, що слідує з матеріалів справи та не заперечується позивачем. ОСОБА_1 не звертався до виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини, не отримував відмови органів виконавчої служби у примусовому виконанні вказаного рішення, тому судом першої інстанції безпідставно застосовано частину першу статті 162 СК України. Фактично позов ОСОБА_1 спрямований на забезпечення виконання рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2019 року у справі № 650/1067/19 про встановлення місця проживання дитини разом з батьком, а зазначені процесуальні питання підлягають вирішенню у порядку, визначеному цивільним процесуальним законом, а не шляхом пред`явлення позову.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками суду апеляційного інстанції, враховуючи наступне.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання (пункт 12 частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Стаття 64 Закону України «Про виконавче провадження» регулює процедуру виконання рішення суду про відібрання дитини, зокрема, під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець проводить виконавчі дії за обов`язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, із залученням представників органів опіки і піклування. За необхідності державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу. У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені цим Законом.

У свою чергу стаття 641 Закону України «Про виконавче провадження» регулює процедуру виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною; стаття 36 цього Закону - розшук дитини за виконавчим документом про відібрання дитини

Отже, Закон України «Про виконавче провадження», на який посилався апеляційний суд, не регулює окремо порядок виконання судового рішення про визначення місця проживання дитини.

Так, матеріали справи містять підтвердження, що відповідач разом з малолітньою ОСОБА_3 проживають на території Турчинівського старостинського округу № 8 за адресою: АДРЕСА_2 , без реєстрації, з травня 2019 року (довідки за підписом виконуючого обов`язки старости від 18 вересня 2019 року № 490 та від 27 вересня 2019 року № 504 (а. с. 4, 119)). Згідно з актом обстеження умов проживання від 26 вересня 2019 року, складеним комісією служби у справах дітей Чуднівської міської ради, ні відповідача, ні малолітньої ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , не виявлено (а. с. 5). При цьому на стадії апеляційного провадження під час виконання рішення суду першої інстанції від 09 жовтня 2019 року у справі, що розглядається, знову встановлено, що малолітню ОСОБА_3 за цією адресою або місцем навчання не виявлено (акт обстеження умов проживання від 28 жовтня 2019 року: а. с. 105, акти державного виконавця: а. с. 106, 107, 108, 109, 110). Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, що ОСОБА_2 добровільно дитину батькові не повертає та не виконує рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2019 року у справі № 650/1067/19 про визначення місця проживання дитини.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що небажання відповідача добровільно виконати судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України, і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України.

Відповідачем не доведено обставин, що повернення малолітньої дитини за місцем проживання батька, яке є місцем проживання і дитини згідно з рішенням суду, створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток. Аналогічно не встановлено обставин, що повернення дитини буде суперечити її інтересам. Підстав, які б перешкоджали поверненню дитини до батька, не встановлено.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, обґрунтовано виходив з того, що відповідач самоправно, без згоди батька, забрала у нього малолітню дитину, тому має повернути її батькові, і правильно застосував до спірних правовідносин частину першу статті 162 СК України. Беззаперечно важливим є також те, що суд першої інстанції керувався при цьому інтересами дитини.

Відповідно до статті 413 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отже, колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України,рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог забезпечує ефективне поновлення порушеного права позивача,ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції, понесені ОСОБА_2 витрати у суді апеляційної інстанції залишаються за нею.

Окрім цього, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасувати, рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 09 жовтня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко