Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 598/784/17

провадження № 61-43814св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом -Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС-ІНВЕСТ», ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС-ІНВЕСТ»,

відповідач за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Бершадської Г. В., Ткач О. І. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016 та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 01 лютого 2017 року № 2,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» (далі - ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 2 157 623,00 грн заборгованості за договором безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року №30/05/2016.

Позивач зазначив, що 30 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» (далі - ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР») і ОСОБА_1 було укладено договір безвідсоткової поворотної позики № 30/05/2016, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 2 157 623,00 грн на умовах, визначених договором, та зобов`язався повернути їх до 31 грудня 2016 року. 01 лютого 2017 року між ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» та ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» був укладений договір відступлення права вимоги № 2, згідно якого ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» відступило ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» право вимоги за договором безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016, що був укладений між ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» та ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 вимогу про повернення боргу, надіслану йому 17 травня 2017 року залишив без реагування, боргу в сумі 2 157 623,00 грн не повернув, позивач просив його вимоги задовольнити.

27 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічною позовною заявою до ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» та ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 2 від 01 лютого 2017 року.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 зазначив, що 30 травня 2016 року між ним та ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» було укладено договір безвідсоткової поворотної позики № 30/05/2016, згідно умов якого ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» зобов`язалося надати йому безвідсоткову поворотну позику в розмірі 2 500 000,00 гривень в строк до 01 жовтня 2016 року. Згідно видаткових касових ордерів, наданих позивачем в якості доказів до позовної заяви, він отримав 2 157 623,00 грн позики. За умовами цього договору строк повернення позики був визначений, як 31 грудня 2016 року. Додатковою угодою від 21 вересня 2016 року до договору безвідсоткової поворотної позики № 30/05/2016 від 30 травня 2016 року, сторонами було погоджено внесення до договору пункту 20, яким передбачено: «без письмової згоди двох Сторін даного Договору - Позикодавця та Позичальника - заборонити передавати третім особам свої права та/або обов`язки (їх частину), які виникають з цього Договору».

Посилаючись на те, що договір від 01 лютого 2017 року між ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» та ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» про відступлення права вимоги № 2 був укладений без його згоди, ОСОБА_1 просив визнати договір відступлення права вимоги № 2 від 01 лютого 2017 року недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року провадження в частині позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 01 лютого 2017 року № 2 закрито.

Рішенням Збаразького районного суду від 16 квітня 2018 року у складі судді Гудими І. В. у задоволенні позовних вимог ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016 відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 2 від 01 лютого 2017 року задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 01 лютого 2017 року № 2, що був укладений між ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» та ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ». Вирішено питання розподілу судових витрат.

Визнаючи недійсним договір відступлення права вимоги та відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснена без згоди позичальника ОСОБА_1 та цим порушено його права.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "ТІМЕКС-ІНВЕСТ" задоволено. Рішення Збаразького районного суду від 16 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто на користь ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» із ОСОБА_1 2 157 623,00 грн заборгованості за договором безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ "ТІМЕКС-ІНВЕСТ" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 01 лютого 2017 року № 2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 як у суді першої інстанції так і в апеляційному суді не надав жодного доказу, передбаченого законом, який би підтвердив факт, що заміна кредитора у зобов`язанні без його, як позичальника, згоди, порушила його цивільне право та яке саме право порушено цим правочином. Такі обставини відсутні і у наданих ОСОБА_1 протоколі № 2109/16 засідання загальних зборів учасників ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» від 21 вересня 2016 року та додатковій угоді до договору безвідсоткової поворотної позики, які не містять обставин обґрунтування необхідності доповнення договору відступлення права вимоги забороною укладати договір відступлення вимоги без згоди боржника.

Апеляційний суд дійшов висновку, що саме по собі укладення 01 лютого 2017 року між ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» та ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» договору відступлення права (про заміну кредитора у зобов`язанні) без згоди боржника ОСОБА_1 , без доведення ним настання негативних наслідків таким укладенням договору, не є підставою для визнання договору недійсним. Таким чином апеляційний суд вважав, що оскільки договір відступлення права вимоги є чинний, а відтак ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» має право вимоги до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 2 157 623,00 грн, яка боржником не заперечується, позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково скасував правильне рішення місцевого суду, яке було ухвалено з додержанням норм як матеріального так і процесуального права.

Доводом касаційної скарги є те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норму статті 516 ЦК України, адже на його думку із матеріалів справи вбачається, що додатковою угодою до договору безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016 встановлено заборону передавати третім особам свої права та обов`язки, які виникають із договору без письмової згоди двох сторін, у зв`язку із чим неправомірно не застосовано приписи статті 204 ЦК України.

Заявник також вказував на те, що з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» здійснює діяльність на ринку фінансових послуг без відповідного дозволу регулятора.

Касаційна скарга містить посилання заявника на порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке виразилось у тому, що він не мотивував причин відхилення письмових доказів та пояснень представників власників ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР», якими було підтверджено, що додаткова угода дійсно укладалась.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Збаразького районного суду Тернопільської області.

22 листопада 2018 року справа № 598/784/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 30 травня 2016 року між ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_1 було укладено договір безвідсоткової поворотної позики № 30/05/2016, відповідно до якого товариство зобов`язалось надати ОСОБА_1 в строк до 01 жовтня 2016 року грошові кошти у розмірі 2 500 000,00 грн, а позичальник ОСОБА_1 зобов`язується повернути надану позику в строк до 31 грудня 2016 року.

Вказаний договір укладено відповідно до протоколу № 2705/16 засідання загальних зборів учасників ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» від 27 травня 2016 року.

ОСОБА_1 за цим договором позики отримано грошові кошти у розмірі 2 157 623,00 грн, гроші позикодавцю не повернуто.

01 лютого 2017 року між ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» (Первісний кредитор) та ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» (Новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 2.

Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення, Первісний кредитор відступив Новому кредиторові право вимоги за договором безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016, що укладений між Первісним кредитором ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» та ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 1.3 договору відступлення права вимоги встановлено, що до нового кредитора переходить право вимагати замість Первісного кредитора від Боржника належного та реального виконання наступних обов`язків: повернення заборгованості за основним зобов`язанням в сумі 2 157 623, 00 грн.

Відповідно до пункту 1.4 договору відступлення права вимоги до Нового кредитора переходять усі без винятку права та обов`язки Первісного кредитора за Основним зобов`язанням.

За вимогами пункту 2.1.1 Новий кредитор зобов`язаний перерахувати Первісному кредитору відшкодування за відступлення права вимоги за основним зобов`язанням у розмірі 1 500 000,00 грн.

17 травня 2017 року ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» направлено письмову вимогу ОСОБА_1 про повернення боргу, де зазначено, що ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» відступило ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» право вимоги за договором безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016, і що ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» вимагає у ОСОБА_1 сплатити 2 157 623,00 грн заборгованості за договором безвідсоткової поворотної позики № 30/05/2016 від 30 травня 2016 року. Ця вимога ОСОБА_1 залишена без відповіді.

Юридичну особу - ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» припинено. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено: дата запису про державну реєстрації припинення 26 грудня 2017 року, номер запису № 10701170036027259, підстава для внесення запису - судове рішення господарського суду м. Київ про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом від 22 листопада 2017 року, справа № 910/6858/17.

ОСОБА_1 надано суду копію протоколу № 2109/16 засідання загальних зборів учасників ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» від 21 вересня 2016 року про надання згоди на укладення додаткової угоди до договору безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016 та копію укладеної 21 вересня 2016 року між ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» та ним додаткової угоди до договору безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016, згідно чого сторонами було погоджено внесення до договору пункту 20, яким передбачено: «без письмової згоди двох Сторін даного Договору - Позикодавця та Позичальника - заборонити передавати третім особам свої права та/або обов`язки (їх частину), які виникають з цього Договору».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 5 договору безвідсоткової поворотної позики № 30/05/2016 передбачено, що позика призначена для власних потреб позичальника ОСОБА_1 .

Згідно Акту прийому-передачі документів від 09 лютого 2017 року на виконання договору відступлення права вимоги від 01 лютого 2017 року № 2 ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» передало ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» копію повідомлення про відступлення права вимоги від 08 лютого 2017 року № 08/02-17/2 та лише договір безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Таким чином, ознаками договору факторингу є: 1) фактор (новий кредитор) надає послуги по фінансуванню діяльності клієнта (первісний кредитор) шляхом надання в його розпорядження коштів; 2) такі послуги надаються за винагороду у вигляді здійснення клієнтом (первісний кредитор) відповідної плати послуг фактора (новий кредитор); 3) грошові кошти передаються в рахунок грошової вимоги клієнта (первісного кредитора) до третьої особи (боржника).

Отже, обов`язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги.

При цьому, таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Судами встановлено, що згідно пункту 1.3 Договору відступлення права вимоги до нового кредитора переходить право вимагати замість Первісного кредитора від Боржника належного та реального виконання наступних обов`язків: «повернення заборгованості за основним зобов`язанням в сумі 2 157 623,00 грн. Відповідно до пункту 1.4 Договору відступлення права вимоги до Нового кредитора переходять усі без винятку права та обов`язки Первісного кредитора за Основним зобов`язанням.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Таку ж правову позицію Верховний Суд висловив у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

Проте апеляційний суд належним чином не дослідив положень спірного договору, не з`ясував правової природи цього правочину, чи має він ознаки договору факторингу та відповідності його умов вимогам чинного законодавства, не встановив фактичних обставин справи того, чи є ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» по суті фактором за договором фінансовою установою, яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, виходив з того, що укладення 01 лютого 2017 року між ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» та ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» договору відступлення права (про заміну кредитора у зобов`язанні) без згоди боржника ОСОБА_1 , не є підставою для визнання договору недійсним.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним і не може з ним погодитись з огляду на наступне.

Апеляційна скарга була мотивована тим, що рішення суду ухвалене на підставі протоколу загальних зборів TOB «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» від 21 вересня 2016 року № 2109/2016 та додаткової угоди до договору позики, що є підробленими документами. Судом безпідставно не призначено технічну експертизу на встановлення часу виготовлення документів, що є підставою для її призначення в суді апеляційної інстанції.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заперечив відносно апеляційної скарги та пояснив, що додаткова угода дійсно укладалася 21 вересня 2016 року. Проти призначення судом експертизи заперечує та пояснив, що надати оригінал протоколу та оригінал додаткової угоди від 21 вересня 2017 року на дослідження експерта відмовляється.

Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» щодо призначення технічної експертизи документів - протоколу від 27 травня 2016 року № 2109/16 та додаткової угоди від 21 вересня 2016 року чим фактично залишив без відповіді питання належності та достатності цих доказів.

Разом із тим суд апеляційної інстанції, посилаючись у своїй постанові на те, що договір відступлення права вимоги є чинним, а відтак ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» має право вимоги до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 2 157 623,00 грн не проаналізував цей договір у сукупності із укладеною 21 вересня 2016 року між ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛИЧИНА ЦУКОР» та ОСОБА_1 додатковою угодою до договору безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016, згідно якої сторонами було погоджено внесення до договору пункту 20, яким передбачено: «без письмової згоди двох Сторін даного Договору - Позикодавця та Позичальника - заборонити передавати третім особам свої права та/або обов`язки (їх частину), які виникають з цього Договору» і яку ставив під сумнів представник ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ».

Крім того апеляційним судом, у оскаржуваній постанові, не наведено мотивів неврахування у своїх висновках про задоволення позову додаткової угоди від 21 вересня 2016 року, адже вона містить обмеження для сторін договору відступлення права вимоги безвідсоткової поворотної позики від 30 травня 2016 року № 30/05/2016 щодо передачі своїх прав.

Отже задовольняючи позов суд апеляційної інстанцій належним чином не дослідив положень спірного договору у сукупності із додатковою угодою від 21 вересня 2016 року, не з`ясував правової природи цього правочину, чи має він ознаки договору факторингу та відповідності його умов вимогам чинного законодавства, не встановив фактичних обставин справи, чи є ТОВ «ТІМЕКС-ІНВЕСТ» фінансовою установою, яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу та не встановив чи є протокол від 27 травня 2016 року № 2109/16 та додаткова угода від 21 вересня 2016 року належними та достатніми доказами на які посилався ОСОБА_1 , а, отже, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного.

Таким чином, оскільки апеляційний суд не з`ясував належним чином фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене у цій постанові, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін, як в цілому, так і кожному доказу окремо та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Також суду апеляційної інстанції слід звернути увага на приписи статті 109 ЦПК України, якою передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року до закінчення касаційного провадження, а за результатом касаційного оскарження таке рішення скасовано, тому підстави для поновлення його виконання відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська