Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 161/10934/17
провадження № 61-7455св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Висоцької В. С., Калараша А. А., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2017 року у складі судді Кихтюка Р. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у складі суддів: Шевчук Л. Я., Грушицького А. І., Киці С. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - Служба у справах дітей Луцької міської ради,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Луцької міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі одного із батьків у вихованні дитини.
Позов мотивовано тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2015 року розірвано шлюб між ним та ОСОБА_3 , від якого вони мають дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на утримання якої він сплачує аліменти. Вказував, що після розірвання шлюбу дочка проживає разом з матір`ю. Після розірвання шлюбу у них постійно виникають конфлікти з приводу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 598-3 від 23 вересня 2016 року було визначено спосіб участі у вихованні та спілкуванні батька з малолітньою дочкою, проте відповідач чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною та не виконує зазначене рішення Органу опіки та піклування Луцької міської ради.
Посилаючись на те, що він має рівні права і обов`язки з відповідачем щодо виховання та спілкування зі своєю дитиною, просив суд зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у спілкуванні із дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити для нього дні та час побачень з 9.00 год. суботи до 18.00 год. неділі І, ІІІ тижня місяця; спільний відпочинок у літній період протягом 14 днів; зобов`язати відповідача не перешкоджати брати участь у вихованні дитини та завчасно попереджати його про можливість та причини змін у визначеному порядку його зустрічей.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2017 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши ОСОБА_2 наступний спосіб у цьому: з 9.00 год суботи до 18.00 год неділі І, ІІІ тижня місяця; спільний відпочинок у літній період протягом 14 днів.
Зобов`язано ОСОБА_3 не перешкоджати брати участь у вихованні дитини та завчасно попереджати ОСОБА_2 про можливість та причини змін у визначеному порядку його зустрічей. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачену суму судового збору у розмірі 640 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони мають рівні права щодо виховання та розвитку дитини. Ураховуючи те, що між батьками виникли непорозуміння з цього приводу та перешкоджання з боку матері, суд дійшов висновку про необхідність визначити ОСОБА_2 , як батьку дитини, спосіб участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою донькою ОСОБА_5 . Враховуючи відносини, які склались між батьками, а також вік дитини, суд дозволив спілкуватися батьку з неповнолітньою дочкою без присутності матері, але в обмежений час та відповідні дні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши, що дочка сторін в даній справі проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 , яка чинить перешкоди батьку дитини ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з дитиною, не виконує рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 23 вересня 2016 року, яким було визначено способи участі батька дитини у її вихованні та у спілкуванні з нею, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що відповідач разом із донькою виїхали на постійне місце проживання до Німеччини. Також судами не було прийнято до уваги, що позивачем не надано доказів на обґрунтування позовних вимог, зокрема, що відповідач не виконує рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 23 вересня 2016 року та чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною. Позивач не звертався ні до органів національної поліції, ні до органу опіки та піклування з приводу протиправних дій відповідача. Крім того, встановлений спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні дитини порушує права самої дитини, яка не проживає на території України, навчається у школі та відвідує гуртки. Відповідач не заперечує проти спілкування і побачень дитини з батьком, але за місцем проживання дитини. Судами порушено правила територіальної підсудності, оскільки вона разом з дочкою проживає у Німеччині.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Суди установили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2015 року.
Сторони є батьками малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із своєю матір`ю.
Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 598-3 від 23 вересня 2016 року визначено ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дитиною, а саме: з 9.00 год. суботи до 18.00 год. неділі І, ІІІ тижня місяця; спільний відпочинок у літній період протягом 14 днів, зобов`язано ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні дитини та завчасно попереджати його про можливість та причини змін у визначеному порядку його зустрічей.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частиною першою статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частинами першою, третьою статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, щодержави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зазначає, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, від 07 грудня 2006 року).
За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно статті 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.
Згідно статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 159 СК України, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Отже, обов`язки щодо забезпечення розвитку дитини покладаються на обох батьків, кожен з батьків зобов`язаний приймати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно, характер таких зустрічей не повинен носити формальний характер, а між батьками та дитиною повинен існувати систематичний психоемоційний контакт, при цьому слід дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право на спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Таким чином, законодавством України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини. У іншого з батьків виникає зустрічний обов`язок не чинити цьому перешкоди.
Виходячи з норм статті 15, 16 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Батьки, інші члени сім`ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов`язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.
Частиною 3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року проголошено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярні основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Пунктом 2 статті 10 Конвенції передбачено, що дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особливі відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов`язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишити будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишити будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.
Батьки, інші члени сім`ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов`язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, встановивши спосіб та порядок участі ОСОБА_2 у вихованні доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суди не вказали обставин, які свідчать про створення матір`ю дитини перешкод у спілкуванні батька із малолітньою дочкою.
Позивач не обгрунтував необхідності судового захисту його права на спілкування з дитиною, а суд підстав позову не перевірив з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_2 надав згоду на проживання дитини із матір`ю в Німеччині.
Враховуючи те, що порушення прав ОСОБА_2 відповідачем не встановлено, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того, у відповідності до статті 5 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (набрала чинності для України 01 лютого 2008 року) судові або адміністративні органи договірної держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходи, спрямовані на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7 Конвенції, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу договірну державу, юрисдикцію мають органи держави нового звичайного місця проживання.
ОСОБА_3 змінила своє місце проживання і місце проживання своєї дитини ОСОБА_5 на Німеччину, проте суд не вирішив питання щодо компетентності розглядати спір, виходячи із звичайного місця проживання дитини та з урахуванням її найкращих інтересів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Враховуючи допущені судами порушення процесуального права, ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно частини третьої статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2017 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: В. С. Висоцька
А. А. Калараш
Є. В. Петров
С. П. Штелик