Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.11.2025 року у справі №161/8771/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 161/8771/24

провадження № 61-14874св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради,

третя особа - ОСОБА_2 , законним представником якої

є ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня 2024 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня

2024 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 , про визнання права на приватизацію квартири.

Позов мотивовано тим, що позивач 24 лютого 1992 року на підставі ордера вселився в квартиру АДРЕСА_1 . 10 серпня 2023 року він подав до відділу обліку та розподілу житла Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради заяву про оформлення права власності на квартиру в порядку приватизації. Згідно з відповіддю виконавчого комітету Луцької міської ради для приватизації квартири ним не подано необхідних документів для оформлення передання у власність займаного житла,

а саме: копії ордера про надання житлової площі; копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копії реєстраційних карток платників податків

з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.

Позивач зазначав, що на адвокатський запит ПАТ «Електротермометрія» повідомила, що при переданні документації новому директору жодних документів щодо нього не було передано. Згідно з відповіддю Луцької міської ради відомостей щодо ордера договору найму житла вказаної квартири немає.

Позивач також вказував, що неповнолітня ОСОБА_2 не є членом його сім`ї, не проживає в житлі, а лише є зареєстрованою, а тому не має права на приватизацію, у зв`язку з чим немає необхідності подання копій її документів.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня

2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав всі необхідні документи для приватизації спірної квартири. Крім того, суд зазначив, що, звертаючись

з позовними вимогами про визнання права на приватизацію, позивач фактично просить визнати право одноосібної приватизації ним житлового приміщення без врахування інтересів неповнолітньої ОСОБА_2 , яка має право на приватизацію спірної квартири.

Постановою Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня

2024 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

07 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року й ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що відповідно до статті 1, частини першої статті 5, статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та членів їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації. Суди зробили неправильний висновок, що право на приватизацію спірною квартири також має неповнолітня ОСОБА_2 в рівних частках

з позивачем. Звертає увагу на те, що в цьому випадку право на приватизацію квартири не пов`язується із фактом зберігання права користування

ОСОБА_2 квартирою, оскільки вона не є та ніколи не була членом сім`ї ОСОБА_1 , в тому числі і тимчасово відсутнім, у спірній квартирі ніколи не проживала, проживає разом з матір`ю. Всі документи, які є обов`язковими для приватизації квартири, позивач надав.

Аргументи інших учасників справи

02 січня 2025 року Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради подав до Верховного Суду відзив, у якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзив мотивовано тим, що оскільки реєстрація ОСОБА_2 була здійснена за згодою власника житла, отже, вона має право проживання та користування житлом. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 фактично прсоить визнати право одноосібної приватизації ним житлового приміщення без врахування інтересів неповнолітньої ОСОБА_2 .

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2024 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_4 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня

2024 року та постанови Волинського апеляційного суду від 03 жовтня

2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

06 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає з 24 лютого 1993 року за адресою: АДРЕСА_2 , право на безоплатну приватизацію житла не використав, іншого житла не має.

У вказаній квартирі також зареєстрована ОСОБА_2

28 березня 2018 року Луцькою міською радою за зверненням ПАТ «Електротермометрія» прийнято рішення № 39/42 «Про безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Луцька житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_3 ».

10 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до відділу обліку та розподілу житла Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради із заявою заяву про оформлення в порядку приватизації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , у якій він зареєстрований та проживає.

Листом від 08 листопада 2023 року Луцька міська рада повідомила позивача про неможливість прийняти рішення про приватизацію зазначеної квартири

з тих підстав, що він не надав, крім копії ордера про надання житлової площі, копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 , яка зареєстрована

у квартирі, копії реєстраційних карток платників податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня

2023 року у справі № 161/1058/23 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Луцької міської ради, про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 , відмовлено.

У справі № 161/1058/23 суд встановив, що ОСОБА_1 зареєстрований

і проживає в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 . Відомостей щодо ордера, договору найму житла за адресою: АДРЕСА_2 , в Луцькій міській раді немає.

У цьому житловому приміщенні зареєстрована малолітня ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 зареєстрована 11 лютого 2015 року за адресою проживання свого батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня

2023 року у справі № 161/1058/23 набрало законної сили.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

У статтях 15 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання,

а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII).

Законом № 2482-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом) передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до статті 1 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки)), які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону № 2482-XII).

У частинах першій, другій, п`ятій статті 8 Закону № 2482-XII визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло,

з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи

з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до пункту 18 Положення № 396 громадянин подає до органів приватизації такі документи: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом

з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку

у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні

в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.

За змістом наведених нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22 липня

2022 року у справі № 686/24506/20 (провадження № 61-17180св21).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2482-XIIдо членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону № 2482-XIIпередача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні

у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що ОСОБА_1 не надав всіх належних документів, які передбачені пунктом 18 Порядку № 396, зокрема, не надав копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 та копії реєстраційних карток платників податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, особи яка має також має право на приватизацію спірної квартири, оскільки за нею зберігається право на житло. Позивач у своїх позовних вимогах просив визнати лише за ним право приватизації спірного житлового приміщення, без врахування інтересів неповнолітньої ОСОБА_2 , за якою зберігається право на житло, тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що підстав для задоволення позову немає.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником

у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від

31 липня 2024 року та постанови Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня

2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська