Постанова

Іменем України

25 червня 2020 року

місто Київ

справа № 397/401/18

провадження № 61-3937св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Гулька Б. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Олександрівська районна державна адміністрація Кіровоградської області, Родниківська сільська рада Олександрівського району Кіровоградської області,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 02 жовтня 2018 року у складі судді Мирошниченка Д. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Письменного О. А., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Олександрівська РДА), Родниківської сільської ради Олександрівського району (далі - Родниківська сільрада) про встановлення факту прийняття спадщини, визнання сертифіката дійсним та визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , який був членом Колективного сільськогосподарського підприємства «ім. Свердлова» (далі - КСП ім. Свердлова) та згодом переведений до Колективного сільськогосподарського підприємства «Нове життя» (далі - КСП «Нове життя»), після чого отримав сертифікат від 25 грудня 2000 року,

серія РН № 390849, на право на земельну частку (пай) на території Родниківської сільської ради на підставі рішення Олександрівської РДА від 10 листопада 2000 року № 657.

Протягом передбаченого законом строку позивач прийняла спадщину у вигляді сертифіката на право на земельну частку (пай) та є єдиною спадкоємицею свого покійного батька. Згідно з листом Олександрівської РДА від 21 березня 2018 року № 01-29/125/4 за 1993-2000 роки у протоколах загальних зборів уповноважених членів КСП ім. Свердлова інформація про виключення батька ОСОБА_2 із членів КСП відсутня. Таким чином, при відсутності земель у КСП «Нове життя» покійному батькові відповідачі повинні були виділити земельну ділянку із земель запасу або резервного фонду, оскільки він на день смерті з членів КСП ім. Свердлова виключений не був.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позов не визнали.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 02 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження дійсності сертифіката про право на земельну частку (пай), на підставі якого вона просить визнати право власності на земельну частку (пай).Окрім цього, державний акт на право колективної власності на землю, серії КР № 0004, по КСП ім. Свердлова Родниківської сільської ради зареєстровано 01 липня 1996 року. У судовому засіданні доведено той факт, що на момент приватизації державних земель у 1996 році ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах з КСП ім. Свердлова, а також не доведено той факт, що ОСОБА_2 був членом КСП, яке проводило приватизацію державних земель у 1996 році. Необхідною умовою для отримання земельної частки (паю) є членство в колективному підприємстві та працевлаштування у ньому на момент державної приватизації землі.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що відповідно до рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14 червня 2002 року у справі № 05-01/2990/8-286/12-165 визнано недійсними рішення Родниківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області № 92, № 137, № 138, № 128. Визнано недійсним державний акт на право колективної власності на землю, виданий КСП «Нове життя» № 2. Поновлено право землекористування Олександрівській ВК № 104. Розпорядженням Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 15 серпня 2007 року № 559-р на підставі рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14 червня 2002 року, визнано недійсними сертифікати, в тому числі і сертифікат ОСОБА_2 , на право на земельну частку (пай), видані членам КСП «Нове життя» згідно з додатком. Зазначені рішення у судовому порядку позивач не оскаржувала. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на сертифікат, який визнаний недійсним, а тому його не можна визнати доказом, що підтверджує відповідне право спадкодавця.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_1 , не погодившись із судовим рішенням, у лютому 2019 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про відмову у позові, оскільки ОСОБА_2 був членом КСП «Нове життя», отримав сертифікат від 25 грудня 2000 року на право на земельну частку (пай), який за його життя не визнавався недійсним.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай), серія РН № 390849 , ОСОБА_2 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Нове життя» розміром 11, 9 га.

Згідно з листами відділу в Олександрівському районі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області та Родниківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14 червня 2002 року у справі № 05-01/2990/8-286-12/165 визнано недійсним державний акт на право колективної власності на землю, виданий КСП «Нове життя» 03 жовтня 2000 року № 2, а також визнано недійсним рішення Родниківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області про передачу земельної ділянки у колективну власність КСП «Нове життя».

Зазначеним рішенням поновлено право землекористування Олександрівської ВК-104 УДДВП України в Кіровоградській області. Невитребувані паї у КСП «Нове життя» відсутні. Вільні землі резервного фонду на території сільської ради відсутні.

Розпорядженням Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 15 серпня 2007 року № 559-р на підставі рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14 червня 2002 року

№ 05-01/2990/8-286/12-165 визнано недійсними сертифікати на право на земельну частку (пай) серії РН, видані членам КСП «Нове життя».

Згідно з витягом із додатка до зазначеного розпорядження ОСОБА_2 був членом КСП «Нове життя».

Отже, судами встановлено, що державний акт на право колективної власності на землю, виданий КСП «Нове життя» № 2, визнаний судом недійсним. Рішення суду набрало законної сили, отже сертифікат, виданий ОСОБА_2 , також є недійсним, оскільки виданий суб`єктом на підставі незаконного рішення та скасованого державного акта.

Крім цього, зазначений сертифікат також визнаний недійсним і розпорядженням Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, зазначене розпорядження на час розгляду справи є чинним і не скасоване.

Судами також встановлено, що ОСОБА_2 дійсно працював у колгоспах ім. Свердлова та «Нове життя», брав участь у загальних зборах членів КСП.

Проте докази того, що ОСОБА_2 був членом колгоспу на момент розпаювання, у матеріалах справи відсутні, а також відсутні докази того, що ОСОБА_2 за життя набув права на земельну частку (пай) в КСП ім. Свердлова.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

За загальним правилом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статей 1216 та 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України e першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтями 13 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України (тут і далі - у редакції Закону України від 22 червня 1993 року) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95

«Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 згаданого Указу Президента України право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно зі статтями 22 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) та відповідно до зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Вирішуючи зазначений спір, суди першої та апеляційної інстанцій встановивши, що на момент приватизації державних земель у 1996 році ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах з КСП ім. Свердлова, не був його членом під час приватизації державних земель у 1996 році, а також що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14 червня 2002 року у справі № 05-01/2990/8-286-12/165 визнано недійсним державний акт на право колективної власності на землю, виданий КСП «Нове життя» 03 жовтня 2000 року, і що розпорядженням Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 15 серпня 2007 року № 559-р на виконання цього судового рішення визнано недійсними сертифікати, у тому числі й сертифікат ОСОБА_2 на право на земельну частку (пай),дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розпорядження Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 15 серпня 2007 року № 559-р про визнання недійсними сертифікатів, у тому числі й сертифіката ОСОБА_2 , на право на земельну частку (пай) позивачем не оскаржувалося, докази про його скасування або нечинність не надані, отже суди обґрунтовано виходили з відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що сертифікат спадкодавця ОСОБА_2 є чинним та не скасований, спростовуються встановленими обставинами справи та фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, помилкового розуміння норм матеріального права, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що на момент смерті ОСОБА_2 рішення господарського суду ще не існувало, отже він мав право на певну земельну ділянку, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки на час вирішення цього спору судом правовстановлюючий документ, що посвідчував майнове право спадкодавця на земельну частку (пай), втратив чинність, а отже, припинило існувати належне спадкодавцю право.

Верховний Суд встановив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 02 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

С. Ю. Бурлаков

Б. І. Гулько