Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №464/5173/17

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 464/5173/17

провадження № 61-22027св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «ПроКредитБанк»,

представник позивача - Король Ганна Олегівна,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова,

у складі Мички Б. Р., від 17 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О., від 28 жовтня 2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У липні 2017 року публічне акціонерне товариство «ПроКредитБанк» (далі - ПАТ «ПроКредитБанк», банк) звернулось до суду з позовом до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06 грудня 2002 року між закритим акціонерним товариством «Мікрофінансовий Банк» (правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ «ПроКредитБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду №Л-0760/12.02 зі змінами, згідно умов якої банк зобов`язувався здійснювати кредитування позичальника у межах ліміту кредитування. 03 березня 2011 року між банком та позичальником був укладений договір № 3 про внесення змін до кредитної угоди, відповідно до якої максимальний ліміт кредитування визначений у розмірі, еквівалентному 170 тис. доларів США із максимальним строком повернення 180 місяців.

03 березня 2011 року на підставі кредитної угоди між банком і позичальником укладено договір про надання траншу

№ 302.41717/Л-0760/12.02, відповідно до якого позичальнику було надано кредит в сумі 823 тис. грн зі сплатою 14 % річних строком на 36 місяців.

04 березня 2011 року на підставі кредитної угоди між банком і позичальником укладено договір про надання траншу

№ 302.767/Л-0760/12.02, відповідного до умов якого позичальнику було надано кредит в сумі 47 595,13 доларів США зі сплатою 13,9 % річних строком на 48 місяців. 04 березня 2011 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою між ПАТ «ПроКредитБанк» і

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір № Л-0760/12-ІД, предметом якого є

квартира АДРЕСА_1 . Один із іпотекодавців ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і спадщину після його смерті прийняла ОСОБА_1 , якій банк 17 липня 2017 року направив вимогу про необхідність задоволення вимог іпотекодержателя шляхом здійснення погашення заборгованості одноразовим платежем у межах вартості успадкованого майна, а саме: 1/5 частини квартири, яка є предметом іпотеки, однак ця вимога задоволена не була. Позивач зазначив, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 листопада 2012 року з відповідачів було стягнуто солідарно заборгованість за договором про надання траншу від 03 березня 2011 року

№ 302.41717/Л-0760/12.02 та договором про надання траншу від 04 березня 2011 року № 302.41767/Л-0760/12.02., однак рішення суду відповідачами не виконується.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд звернути стягнення на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці ПАТ «ПроКредитБанк» відповідно до договору іпотеки від 04 березня 2011 року № Л-0760/12.02-ІД, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О. В. за реєстровим № 631, а саме: квартиру

АДРЕСА_1 та належить на праві власності відповідачам ( ОСОБА_1 - 2/5; ОСОБА_3 - 1/5; ОСОБА_2 - 2/5), в рахунок часткового погашення кредитної заборгованості за кредитною угодою від 06 грудня

2002 року № Л-0760/12.02, укладеного в її межах договору про надання траншу від 03 березня 2011 року № 302.41717/Л-0760/12.02 та договору про надання траншу від 04 березня 2011 року № 302.41767/Л-0760/12.02, у загальному розмірі 3 034 862,02 грн, з яких: 544 154,04 грн - заборгованість по тілу за договором про надання траншу від 03 березня 2011 року

№ 302.41717/Л-0760/12.02; 37 462,06 грн - заборгованість по відсотках за договором про надання траншу від 03 березня 2011 року

№ 302.4171/Л-0760/12.02; 383 212,99 грн - заборгованість по відсотках за час прострочення за договором про надання траншу від 03 березня 2011 року

№ 302.4171/Л-0760/12.02; 1 173 4540,09 грн - заборгованість по тілу кредиту за договором про надання траншу від 04 березня 2011 року

№ 302.41767/Л-0760/12.02; 785 661,67 грн - заборгованість по відсотках за період прострочення за договором про надання траншу від 04 березня

2011 року № 302.41767/Л-0760/12.02, а також судовий збір у розмірі

18 007,37 грн, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі - у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною 1 200 491 грн відповідно до висновку про вартість майна від 12 червня 2017 року № 39/17.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у банка виникнуло 22 серпня 2012 року (з часу настання строку виконання кредитного зобов`язання) і оскільки позивач свої позовні вимоги обґрунтовує посиланням саме на умови, які передбачені іпотечним договором від 04 березня 2011 року № Л-0760/12-ІД, якими загальні строки позовної давності, передбачені статтею 257 ЦК України, не змінювалися, то до правовідносин, пов`язаних із захистом порушеного права позивача шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, слід застосувати встановлений статтею 257 ЦК України загальний строк позовної давності тривалістю 3 (три) роки, натомість позивач звернувся із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки за спливом більше як чотирьох років, а саме - 24 липня 2017 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційну скаргу акціонерного товариства «ПроКредитБанк» задоволено частково. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 жовтня

2018 року скасовано та ухвалено нову постанову. Позов акціонерного товариства «ПроКредитБанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед акціонерним товариством «ПроКредитБанк» за кредитною угодою від 06 грудня 2002 року

№ Л-0760/12.02, укладених на її основі договору про надання траншу

від 03 березня 2011 року № 302.41717/Л-0760/12.02 та договору про надання траншу від 04 березня 2011 року № 302.41767/Л-0760/12.02, у загальному розмірі 1 755 070,19 грн, з яких: 544 154,04 грн - заборгованість по тілу кредиту за договором про надання траншу від 03 березня 2011 року № 302.41717/Л-0760/12.02; 37 462,06 грн - заборгованість по відсотках за договором про надання траншу від 03 березня 2011 року

№ 302.4171/Л-0760/12.02, 1 173 454,09 грн - заборгованість по тілу кредиту за договором про надання траншу від 04 березня 2011 року

№ 302.41767/Л-0760/12.02, а також часткове відшкодування понесених акціонерним товариством «ПроКредитБанк» судових витрат у розмірі 26 034,18 грн сплаченого судового збору, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № Л-0760/12.02-ІД, посвідченим 04 березня 2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О. В. за реєстровим № 631, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , належну на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , шляхом її реалізації на прилюдних торгах з початковою ціною продажу вказаного предмета іпотеки для подальшої його реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заборгованість за кредитною угодою від 06 грудня 2002 року ОСОБА_1 так і не погашена, тому банк вправі був звернутись за захистом свого порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки з часу настання строку виконання кредитного зобов`язання, тобто з 22 серпня 2012 року. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що між банком та позичальником досягнуто згоду про зміну тривалості строку позовної давності для правовідносин, що винили з кредитної угоди від 06 грудня 2002 року

№ Л-0760/12.02, та встановлено строк тривалістю у 5 років. На думку суду апеляційної інстанції, положення пункту 12.3 договору № 3 про внесення змін до кредитної угоди від 03 березня 2011 року про те, що до усіх вимог, що випливають з угоди та кредитних договорів, встановлюється позовна давність у 5 років, поширюється і на договір іпотеки від 04 березня

2011 року без необхідності внесення змін до цього договору щодо строків позовної давності. Суд апеляційної інстанції зменшив загальний розмір заборгованості з урахуванням того, що банк змінив строк основного зобов`язання, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що до правовідносин, які виникають з іпотечного договору, слід застосовувати положення договору № 3 до кредитної угоди від 03 березня 2011 року, не звернувши увагу на те, що іпотечний договір є самостійним правочином, умовами якого не передбачено збільшення строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції звернув стягнення на частину квартири, яка є предметом іпотеки, що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , не встановив коло спадкоємців, які прийняли спадщину, дотримання банком шестимісячного строку звернення з вимогою до спадкоємців. Судами помилково не залучено до участі у справі законного представника спадкоємців після смерті ОСОБА_4 . Суд не перевірив дотримання банком шестимісячного строку для пред`явлення вимог до спадкоємців.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «ПроКредитБанк» просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 грудня 2002 року між закритим акціонерним товариством «Мікрофінансовий Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредитБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду № Л-0760/12.02, згідно умов якої банк зобов`язався кредитувати ОСОБА_1 в межах відкритої кредитної лінії.

03 березня 2011 року між ПАТ «ПроКредитБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № 3 про внесення змін до кредитної угоди від 06 грудня 2002 року № Л-0760/12.02, відповідно до якої було змінено максимальний ліміт кредитування до еквіваленту 170 тис. доларів США та максимальний строк повернення кредиту до 180 місяців.

03 березня 2011 року на підставі кредитної угоди від 06 грудня 2002 року

№ Л-0760/12.02 (зі змінами від 03 березня 2011 року) між

ПАТ «ПроКредитБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання траншу № 302.41717/Л-0760/12.02, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 823 тис. грн зі сплатою 14% річних строком на 36 місяців.

04 березня 2011 року на підставі кредитної угоди від 06 грудня 2002 року

№ Л-0760/12.02 (зі змінами від 03 березня 2011 року) між

ПАТ «ПроКредитБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання траншу № 302.41767/Л-0760/12.02, відповідно до якого

ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 47 595,13 доларів США зі сплатою 13,9% річних строком на 48 місяців.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаною кредитною угодою 04 березня 2011 рокуміж ПАТ «ПроКредитБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № Л-0760/12.02-ІД, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 81,5 кв. м.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 листопада 2012 року у справі № 1319/9932/2012 за позовом ПАТ «ПроКредитБанк» до

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами стягнуто солідарно з

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання траншу від 03 березня 2011 року № 302.41717/Л-0760/12.02 у розмірі 872 747,70 грн, що складалась із: 665 030,43 грн - борг по кредиту;

42 274,84 грн - борг по відсотках; 53 832 грн - пеня; а також за договором про надання траншу від 04 березня 2011 року № 302.41767/Л-0760/12.02 - 416 177,76 грн, яка складалась із: 359 378,55 грн - борг по кредиту;

29 013,63 грн - борг по відсотках; 27 785,58 грн - пеня.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ПАТ «ПроКредитБанк» скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та умовами договору від 03 березня 2011 року № 3 правом вимоги достроково погасити кредитну заборгованість за договором про надання траншу

від 03 березня 2011 року № 302.41717/Л-0760/12.02 та договором про надання траншу від 04 березня 2011 року № 302.41767/Л-0760/12.02 шляхом надіслання відповідної письмової вимоги, чим змінив строк виконання зобов`язань за цими договорами на 22 серпня 2012 року, вказавши також, що сплата всієї суми неповернутого кредиту повинна бути здійснена одним платежем протягом 5 днів від дня надіслання вимоги.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1

(т. 1, а с. 10).

Згідно відповіді Шостої Львівської державної нотаріальної контори

від 10 березня 2017 року № 464/02-14 після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа № 307/2013. 23 лютого 2015 року до нотаріальної контори була подана заява ОСОБА_2 (батька померлого) про відмову від прийняття спадщини. 23 лютого 2015 року до нотаріальної контори була подана заява ОСОБА_5 , яка діяла від імені малолітніх дітей

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про відмову від прийняття спадщини на підставі розпорядження Сихівської районної адміністрації від 27 січня

2015 року. Зазначено, що у зв`язку з відсутністю спадкоємців свідоцтво про право на спадщину не видавалось (т.1, а.с. 47).

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року, у справі

№ 464/11314/13-ц встановлено, що відповідно до заяви від 17 грудня

2013 року ОСОБА_2 відмовився від прийняття спадщини після смерті свого сина ОСОБА_4 та на оформлення спадкових прав не претендує. Заявою ОСОБА_5 від 12 лютого 2015 року, яка діяла від імені та в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , повідомила про відмову її синів від спадкових прав після смерті батька ОСОБА_4 . Встановлено, що посилання ОСОБА_5 на заяву про відмову від спадщини, подану нею до нотаріальної контори 12 лютого 2015 року в інтересах дітей, не свідчить про відмову від спадщини, оскільки вона подана за межами строків для відмови від спадщини. Фактично така заява подана після прийняття спадщини спадкоємцями. Цивільне законодавство не передбачає можливості відмови від спадщини після її прийняття.

ОСОБА_1 не подавала заяву про залучення до участі у справі ОСОБА_5 , як і остання не заявила про наявність її (або її дітей) прав чи інтересів при розгляді цього спору. Усі заперечення на позовні вимоги банку, які були подані стороною відповідачів до суду першої інстанції, ґрунтувалися лише на доводах про пропуск банком строків позовної давності при зверненні до суду з цим позовом (том 1, а.с. 103-106, 134-141; том 2, а.с. 44-45), інших доводів, заперечень, розрахунків тощо стороною відповідачів до суду подано не було.

ОСОБА_5 судові рішення у цій справі не оскаржує.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що пунктом 12.3 договору № 3 про внесення змін до кредитної угоди від 03 березня 2011 року сторонами погоджено, що до усіх вимог, що випливають з угоди та кредитних договорів, встановлюється позовна давність у 5 років. Отже, строк позовної давності для вимог про стягнення заборгованості за кредитною угодою, у тому числі і шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, сторонами встановлено тривалістю у 5 років, і цей строк не був пропущений банком при зверненні у липні 2017 року до суду.

При цьому необхідно враховувати, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.

Судами встановлено, що вимога до спадкоємців ОСОБА_4 була заявлена ПАТ «ПроКредитБанк» у березні 2014 року з дотриманням строків, передбачених частиною другою статті 1281 ЦК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог ПАТ «ПроКредитБанк» про стягнення заборгованості ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № Л-0760/12.02-ІД - квартиру АДРЕСА_1 .

Судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Розмір заборгованості ОСОБА_1 не оспорювала.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги є такими, що не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції по суті спору та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович