Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.12.2019 року у справі №310/9675/18

Постанова

Іменем України

25 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 310/9675/18

провадження № 61-21148св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Бердянський морський торговельний порт»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2019 року у складі судді Дністрян О. М та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» (далі - ДП «Бердянський морський торговельний порт» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 03 березня 2003 року позивач була прийнята на посаду оператором множувальної техніки у ДП «Бердянський морський торговельний порт», а 12 липня 2004 року переведена на посаду інженера 2 категорії відділу механізації.

03 липня 2018 року відповідач видав наказ № 306 «Про оптимізацію чисельності працівників управління порту», з яким вона була ознайомлена 24 липня 2018 року, відповідно до якого було виключено зі штатного розпису управління порту, серед іншого, і її посаду.

Наказом від 18 жовтня 2018 року № 568 позивач була звільнена з посади інженера 2 категорії відділу механізації ДП «Бердянський морський торговельний порт» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає вказаний наказ про звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки таке звільнення могло бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, а подання відповідача на її звільнення було розглянуто профкомом ППО Бердянського морського торговельного порту 17 жовтня 2018 року, членом якого вона є, та було постановлено: не давати згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням роботодавцем умов пункту 3 статті 49-2 КЗпП України, а саме, ненадання вакансій, що з`явилися у період з 25 липня по 30 серпня 2018 року включно. Проте, у порушення норм закону та законних прав позивача, відповідач звільнив її.

Також 24 липня 2018 року їй був запропонований перелік вакантних посад станом на 24 липня 2018 року, та 25 липня 2018 року вона звернулася до в.о. директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» із заявою про переведення її на посаду заступника директора з безпеки, оскільки у неї вища освіта, великий досвід роботи, зокрема, на даному підприємстві, великий життєвий досвід, але у цей же день їй була надана необґрунтована відмова у переведенні на вказану посаду.

Після отримання відмови, того ж дня вона знову звернулася до в.о.директора з заявою про переведення її на посаду радника групи радників, однак і на цю заяву їй була надана необґрунтована відмова.

Таким чином, роботодавець відмовив їй у переведенні на ті посади, які сам же і запропонував серед списку вакантних посад.

Крім того, відповідач приховав вакансії, які були в наявності у серпні 2018 року - секретар та референт, на які вона була згодна, але їх вони їй не надали. Крім вищевказаного, вважає, що не є доведеним наявність у відповідача змін в організації виробництва і праці.

Посилаючись на вищевикладене, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ № 568 від 18 жовтня 2018 року т.в.о. директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» «Про звільнення інженера 2 категорії відділу механізації ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України»; поновити її на роботі на посаді інженера 2 категорії відділу механізації та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 жовтня 2018 року по 10 червня 2019 року у сумі 63 057,81 грн, допустити негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що при проведенні звільнення позивача підприємством було повністю дотримано нормативно визначену процедуру та не було допущено порушень законодавства.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

20 листопада 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, щосудами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи.

Заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги, що підстава ненадання згоди на її звільнення Профкомом є ненадання ДП «Бердянський морський торговельний порт» вакансій, що з`явилися у період з 25 липня 2018 року по 30 серпня 2018 року включно, а не за період з 31 серпня 2018 року по 01 жовтня 2018 року, у який відповідач, нібито, надсилав їй список вакансій.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано доказів того, що їй надсилалися існуючі на підприємстві вакансії та листи, копії яких були надані суду разом із відзивом на позовну заяву. Неотримання листів, з невідомим працівнику змістом, не може вважатися відмовою такого працівника від переведення на іншу роботу.

Заявник вважає не доведеним наявність у відповідача змін в організації виробництва і праці.

Суд першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги, що згідно пункту 6.3 Статуту ДП «Бердянський морський торговельний порт», начальник порту здійснює наймання та звільнення працівників порту, в той час, як її звільнив в.о. директора порту, а також повинен бути укладений з ним контракт.

Доводи інших учасників справи

21 січня 2020 року ДП «Бердянський морський торговельний порт» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, та залишити без змін оскаржувані рішення.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 у період з 03 березня 2003 року до 18 жовтня 2018 року перебувала у трудових відносинах із ДП «Бердянський морський торговельний порт», та працювала на різних посадах, а з 01 жовтня 2013 року була переведена на посаду інженера 2 категорії відділу механізації ДП «Бердянський морський торговельний порт».

Відповідно до наказу в.о. директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» від 18 жовтня 2018 року № 568 ОСОБА_1 була звільнена з посади інженера 2 категорії відділу механізації, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (скорочення чисельності або штату працівників).

Відповідно до наказу в.о. директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» від 03 липня 2018 року № 306 з метою недопущення збитковості роботи державного підприємства, що може призвести до його банкрутства та припинення діяльності, наказом по порту № 216 від 16 травня 18 року була створена комісія підприємства відносно прийняття рішень щодо подолання фінансових труднощів та зменшення усіх статей витрат, на засіданнях якої розглядались питання оптимізації штату працівників ДП «Бердянський морський торговельний порт».

За результатами роботи цієї комісії підприємством було видано накази, згідно яких у різних структурних підрозділах проводилося скорочення.

24 липня 2018 року ОСОБА_1 було персонально попереджено, що відповідно до наказу № 306 від 03 липня 2018 року «Про оптимізацію чисельності працівників управління порту», з 08 жовтня 2018 року зі штатного управління підприємства виключається 1,0 одиниця інженера 2 категорії відділу механізації (р.м.4512), на якій вона працює.

Згідно наказу в.о. директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» від 10 жовтня 2018 року № 545 у зв`язку з хворобою інженера 2к відділу механізації ОСОБА_1 доповнено наказ по порту № 306 від 03 липня 2018 року «Про оптимізацію чисельності працівників управління порту» підпунктом 1.1.1.: «Питання вивільнення по р.м.4512 - 1 одиниці інженера 2к. вирішити після виходу з лікарняного ОСОБА_1 ».

Наказом в.о. директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» від 16 жовтня 2018 року № 557 у зв`язку з хворобою інженера 2к. відділу механізації ОСОБА_1 внести зміни до наказу № 306 від 03 липня 2018 року «Про оптимізацію чисельності працівників управління порту» - змінити дату виключення зі штатного розпису управління підприємства - 1 одиниці інженера 2 кат. відділу механізації (р.м.4512) з 08 жовтня 2018 року на 18 жовтня 2018 року.

24 липня 2018 року ОСОБА_1 при ознайомленні з наказом про її скорочення була ознайомлена і з наявними вакантними одиницями на підприємстві.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 , перелік існуючих вакансій направлявся позивачу письмово листами за адресою її проживання: № 10/6-33-334 від 31 серпня 2018 року, №10/6-39-387 від 24 вересня 2018 року, № 10/6-42-403 від 01 жовтня 2018 року, № 10/6-44-416 від 03 вересня 2018 року.

Відповідачем було ознайомлено позивача з наявними вакансіями 16 жовтня 2018 року, 17 жовтня 2018 року, 18 жовтня 2018 року.

25 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до в.о. директора ДП «БМТП» з письмовими заявами про її переведення: на посаду заступника директора з безпеки та на посаду радника групи радників, посилаючись на вищу інженерно-технічну освіту, достатній стаж роботи та досвід, однак їй було відмовлено, у зв`язку з неможливість призначення її на вказані посади, оскільки функціональні обов`язки посадової інструкції, враховуючи дані документів про її освіту та попередній стаж роботи, не дозволяють призначити її на ці посади.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

За приписами статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у разі звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).

Суди попередніх інстанцій встановили дотримання процедури звільнення позивача, відповідачем було вжито заходи, передбачені статтею 49-2 КЗПП України, щодо працевлаштування позивача.

Виходячи зі встановлених, на підставі поданих сторонами належних та допустимих доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги, що позивач не була ознайомлена з усіма вакантними посадами на підприємстві є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги щодо недотримання відповідачем вимог статті 43 КЗпП України, а саме звільнення ОСОБА_1 без згоди профспілкового органу не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.

За приписами частини 7 статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

З урахуванням вищезазначеного можна зробити висновок про те, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Як встановлено судами, профком відмовив у наданні згоди на звільнення позивача у зв`язку з порушення умов пункту 3 статті 49-2 КЗпП України, згідно яких роботодавець зобов`язаний, до моменту звільнення, запропонувати робітнику вакансії, що з`явились на протязі двох місяців з дня попередження до дня звільнення, а саме, ненадання вакансій, що з`явилися у період з 25 липня по 31 серпня 2008 рік включно.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем є необґрунтований, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 24 липня 2018 року при ознайомленні з наказом про її скорочення була ознайомлена і з наявними вакантними одиницями на підприємстві, після того, у зв`язку з її тимчасовою непрацездатністю, перелік існуючих вакансій направлявся їй письмово листами за адресою її проживання: № 10/6-33-334 від 31 серпня 2018 року, № 10/6-39-387 від 24 вересня 2018 року, №10/6-42-403 від 01 жовтня 2018 року, № 10/6-44-416 від 03 вересня 2018 року. Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 була ознайомлена з наявними вакансіями 16, 17, 18 жовтня 2018 року.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а зводяться до оцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.

Ураховуючи наведене, висновок судів про дотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є обґрунтованим та зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги щодо не з`ясування фактичних обставин справи спростовуються встановленими судами обставинами справи, висновки судів про те, що позивачу було запропоновано всі вакантні посади, а відповідь профкому є необґрунтована, не спростовують, на законність рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами щодо дотримання відповідачем норм КЗпП України при звільненні позивача, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно.

Суд касаційної інстанції наголошує, що в силу статті 400 ЦПК України Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів та встановлення обставин з яких виходив суд при вирішенні спору, оскільки повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня

2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко