Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.05.2023 року у справі №756/11999/20
Постанова КЦС ВП від 24.05.2023 року у справі №756/11999/20

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 756/11999/20

провадження № 61-2018св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Муніципальний заклад вищої освіти «Київська Академія мистецтв», правонаступником якого є Київський столичний університет імені Бориса Грінченка,

третя особа - ректор Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року в складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року в складі колегії судді: Андрієнко А. М., Вербової І. М., Поліщук Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв», правонаступником якого є Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, третя особа - ректор Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» ОСОБА_3, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання недійсним строкового трудового договору,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв», третя особа - ректор Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» ОСОБА_3, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання недійсним строкового трудового договору.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 16 серпня 2008 року вона за контрактом прийнята до Київської дитячої Академії мистецтв на посаду заступника директора ВМК з навчальної роботи. Зазначений контракт постійно пролонговувався до 25 серпня 2019 року.

01 червня 2019 року позивача згідно з наказом від 30 травня 2019 року № 273-к переведено на посаду директора Київської дитячої Академії мистецтв ім. М. І. Чембержі Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» та укладений строковий трудовий договір від 01 червня 2019 року № 10.

Наказом Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» від 25 серпня 2020 року № 570-к позивача звільнено зі займаної посади у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважала, що її звільнення зі займаної посади відбулося з порушенням трудового законодавства України, оскільки трудовий договір, укладений між нею та відповідачем, носить характер постійного, з урахуванням характеру роботи позивача, умов її виконання та періодичності його продовження на одних і тих умовах.

Позивач була переведена на іншу посаду, але це відбулось у межах одного підприємства, після п`ятнадцяти років постійної роботи на одному підприємстві, тобто характер роботи, що виконувалася за цей період, не змінився, і позивач вважала, що на час переведення трудовий договір фактично був безстроковим.

Посилаючись на те, що звільнення проведено з порушенням вимог статей 39-1 51 141 КЗпП України, Закону України «Про освіту», ОСОБА_1 просила суд:

- скасувати наказ Муніципального закладу вищої освіти «Київська академія мистецтв» від 25 серпня 2020 року № 570-к;

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора Київської дитячої Академії мистецтв ім. М. І. Чембержі Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв»;

- стягнути з Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 11 000,00 грн.

29 січня 2021 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просила суд також визнати недійсним строковий трудовий договір від 01 травня 2019 року № 10, укладений між Муніципальним закладом вищої освіти «Київська Академія мистецтв» та ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 66, 67).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 18 жовтня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач знала про укладення з нею саме строкового трудового договору, погодилася з його умовами, а тому оскаржуваний наказ про припинення трудового договору (контракту) у зв`язку із закінченням строку трудового договору є законним, що свідчить про те, що звільнення позивача відбулося у встановленому законом порядку, тому відсутні правові підстави для її поновлення на роботі.

Київський апеляційний суд постановою від 06 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про правомірність звільнення позивача, оскільки сторони не виявили спільного бажання для продовження контракту, а строк, на який його було укладено, закінчився, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Суд не прийняв до уваги доводи позивача про те, що ректор академії ОСОБА_3 не мала права укладати контракт із ОСОБА_1 та видавати наказ про її звільнення, оскільки відповідно до пункту 4.5 статуту Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» ректор має право укладати договори, призначати на посади та звільняти з посади.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

09 лютого 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року і постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо права керівника представляти інтереси юридичної особи у разі проведеної реструктуризації закладу (зміни назви, зміни структури, внесення відповідних змін до держаного реєстру юридичних осіб) при цьому без внесення відповідних змін до контракту, укладеного між керівником такого закладу та органом управління такого закладу (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що однією із вимог позивача була вимога про визнання недійсним строкового трудового договору від 01 травня 2019 року, укладеного між Муніципальним закладом вищої освіти «Київська Академія мистецтв» та ОСОБА_1 . Підставами визнання вищезазначеного строкового договору недійсним є той факт, що після зміни назви навчального закладу з Київської дитячої Академії мистецтв на Муніципальний заклад вищої освіти «Київська Академія мистецтв» були внесені зміни до структури та статуту юридичної особи. У зв`язку з чим ректор академії ОСОБА_3 перестала бути повноважним представником Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв».

ОСОБА_3 згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб є ректором Київської дитячої Академії мистецтв, у зв`язку з чим без належно оформлених повноважень підписала строковий трудовий договір від 01 травня 2019 року № 10 та наказ від 25 серпня 2020 року № 570.

Оскільки наказ від 25 серпня 2020 року № 570-к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади підписаний ОСОБА_3 як ректором Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв», то він підписаний не уповноваженою на це особою та, відповідно, не має юридичної сили.

Крім того, вказує на те, що контракт, укладений між Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ОСОБА_3 , не передбачає повноважень ректора укладати строкові договори, оскільки діяльність вищезгаданого закладу освіти регулюється її власником (юридична особа публічного права). В матеріалах справи знаходяться штатні розписи (аркуші справи 82-96), яким суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки та залишили поза увагою, що в цих штатних розписах передбачена посада директора Київської дитячої Академії мистецтв, яку обіймала позивач. Відповідно власник юридичної особи визначив та затвердив штатний розпис, що свідчить про постійну необхідність посади директора в навчальному закладі та передбачає укладення безстрокового трудового договору, що в чергове підтверджує незаконність підписання строкового трудового договору № 10 та наказу від 25 серпня 2020 року № 570-к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.

Також зазначає, що суди не встановили фактичні обставини справи щодо невідповідності посади (назви юридичної особи), яку займає ректор Академії ОСОБА_3 (згідно з чинним контрактом станом на 2019 рік) фактичній посаді (назви юридичної особи), яка визначена статутом академії, який був затверджений у березні 2019 року органом управління (розпорядженням Київської міської державної адміністрації), не надали належної оцінки витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статуту Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв», не навели аргументів щодо невідповідності назв юридичної особи, від імені якої здійснює представництво ректор.

Доводи інших учасників справи

У травні 2023 року в. о. ректора Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» Пушина Н. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Оболонського районного суду м. Києва.

Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що наказом від 16 серпня 2004 року ОСОБА_1 за контрактом прийнято до Київської дитячої Академії мистецтв на посаду заступника директора ВМК з навчальної роботи.

До контракту від 16 серпня 2004 року № 4 неодноразово вносилися зміни, що стосувались строку його дії.

Остання додаткова угода була укладена 15 серпня 2018 року. Згідно з цією додатковою угодою № 564 строк дії контракту від 16 серпня 2004 року № 4 змінено до 25 серпня 2019 року (а. с. 7-16).

01 червня 2019 року на підставі особистої заяви ОСОБА_1 від 29 травня 2019 року між позивачем та відповідачем укладено строковий трудовий договір № 10 про роботу на посаді директора КДАМ ім. М. І. Чембержі. Строк дії договору згідно з заявою позивача встановлено до 25 серпня 2020 року (а. с. 17, 19, 52).

Відповідно до наказу ректора Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» ОСОБА_3 № 570-к про припинення трудового договору (контракту) 25 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України (а. с. 6).

Відповідно до запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником закладу освіти, тобто ректором Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» є ОСОБА_3 (а. с. 29) .

Відповідно до пункту 4.1 статуту Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв», прийнятого загальними зборами трудового колективу від 12 грудня 2018 року, безпосереднє управління діяльністю академії здійснює ректор.

Згідно з пунктом 4.5 статуту Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв», прийнятого загальними зборами трудового колективу від 12 грудня 2018 року, ректор Академії в межах наданих йому повноважень: організовує діяльність Академії, вирішує питання фінансово-господарської діяльності Академії, затверджує її структуру та штатний розпис, вводить в дію положення про структурні підрозділи Академії, видає накази та розпорядження, дає доручення, обов`язкові для виконання всіма учасниками освітнього процесу та структурними підрозділами Академії, відповідає за результати діяльності Академії перед Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), є розпорядником майна та коштів, забезпечує виконання фінансового плану (кошторису), укладає договори, призначає на посаду та звільняє з посади працівників Академії, забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку тощо.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку.

Контракт, у якому передбачено термін дії, який неодноразово переукладався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу.

Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 39-1 КЗпП України.

Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

Отже, термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року в справі № 6-254цс17 і є незмінною.

Укладений із позивачем 16 серпня 2004 року строковий трудовий контракт, строк якого у подальшому продовжувався на підставі щорічно укладених між сторонами додаткових угод, був оформлений відповідно до положень трудового законодавства, а саме: статей 21-24 КЗпП України.

Таким чином, підписання ОСОБА_1 25 серпня 2004 року контракту з подальшим внесенням узгоджених сторонами змін до нього, вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, що визначені у контракті.

Крім того, як встановили суди, 01 червня 2019 року на підставі особистої заяви ОСОБА_1 від 29 травня 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено строковий трудовий договір № 10 про роботу на посаді директора Київської дитячої Академії мистецтв ім. М. І. Чембержі. Строк дії договору згідно з заявою позивача встановлено до 25 серпня 2020 року.

Разом з тим, за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту від 01 червня 2019 року угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, що відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц (провадження № 61-3492св18).

Отже, наказ ректора Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» від 25 серпня 2019 року № 570-К про звільнення ОСОБА_1 є правомірним та обґрунтованим.

Виходячи з зазначеного, висновки суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, щодо правомірності звільнення позивача, є правильними та обґрунтованими, оскільки сторони не виявили спільного бажання для продовження контракту, строк, на який його було укладено, закінчився, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року в справі № 756/12746/19 (провадження 61-19489св20).

Доводи касаційної скарги про те, що ректор академії ОСОБА_3 не мала права укладати контракт із ОСОБА_1 та видавати наказ про її звільнення, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки пунктом 4.5 статуту Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» чітко передбачені повноваження ректора, де вона має право як укладати договори, так і призначати на посади та звільняти з посади.

Крім того, як встановили суди, як на час укладення спірного строкового договору, так і на час підписання наказу про звільнення позивача ОСОБА_1 , відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ректором Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв» є ОСОБА_3

Інші доводи, наведені заявником, у цілому є ідентичними доводам, викладеним у апеляційній скарзі, яким уже надавалася оцінка судом апеляційної інстанції, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, і з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Крім того, судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

При цьому наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Таким чином, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук