Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.04.2020 року у справі №601/1390/18

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 601/1390/18

провадження № 61-6861св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Кременецька міська рада Тернопільської області, ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 15 листопада 2019 року у складі судді Ковтуновича О. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Бершадської Г. В., Ткач О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Кременецької міської ради Тернопільської області, ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, - ОСОБА_3, про визнання незаконним рішення Кременецької міської ради та його скасування, визнання недійсним договору сервітутного (обмеженого) землекористування,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кременецької міської ради, ОСОБА_2, у якому просив визнати незаконним рішення Кременецької міської ради № 1330 від 11 травня 2017 року "Про надання ФОП ОСОБА_2 дозволу на укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки" та скасувати вказане рішення. Також просив скасувати договір сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки № 239-03 від 08 червня 2017 року, який укладений між ОСОБА_2 та Кременецькою міською радою, на виконання вищевказаного рішення.

Свої вимоги мотивував тим, що на підставі рішення Кременецької міської ради № 130 від 25 травня 2000 року позивач є законним користувачем земельної ділянки площею 0,0696 га на АДРЕСА_1, що неодноразово підтверджувалося судовими рішеннями.

На спірній земельній ділянці незаконно розміщено переносний торгівельний павільйон (кіоск), власником якого на момент розгляду справи є

ОСОБА_2, яка з метою уникнення виконання судових рішень про його знесення звернулася із заявою до Кременецької міської ради про укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки. За результатами розгляду вказаної заяви між міською радою та ОСОБА_2 укладено відповідний договір. При цьому, міською радою було проігноровано судове рішення, яким скасовано аналогічне рішення ради № 2912 від 04 квітня 2014 року.

09 листопада 2017 року Кременецькою міською Радою було видано копію рішення № 1330 від 11 травня 2017 року про укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 та копію договору № 239-03 від 08 червня 2017 року сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки.

Позивач зазначає, що з цього часу дізнався про порушення його прав, як землекористувача Кременецькою міською радою, якою винесено рішення № 1330 від 11 травня 2017 року.

З вказаного рішення вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,0025 га, розташована на АДРЕСА_1. За заявою ФОП ОСОБА_2 надано дозвіл на укладення договору сервітутного (обмеженого) використання ФОП ОСОБА_2, щодо земельної ділянки площею 0,0025 га, за адресою АДРЕСА_1, для обслуговування тимчасової споруди МАФ "ІНФОРМАЦІЯ_1", з метою здійснення підприємницької діяльності, строком на одинадцять місяців та ставкою плати за сервітутне використання земельної ділянки 12 % нормативної грошової оцінки землі.

З договору № 239-03 сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки від 08 червня 2017 року слідує, що між Кременецькою міською радою та ФОП ОСОБА_2 укладено договір сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки, площею 0,0025 га, яка розташована на АДРЕСА_1, для обслуговування МАФу та здійснення підприємницької діяльності в інтересах сервітуарія ОСОБА_2 на право користування земельною ділянкою з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови.

Згідно договору оренди від 11 червня 2001 року, строк якого закінчився, ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку площею 10,71 кв. м, для розміщення та обслуговування кіоску.

Постановою Кременецького районного суду від 22 жовтня 2014 року, яку ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2015 року залишено без змін, визнано дії сорокової сесії шостого скликання Кременецької міської Ради при прийнятті рішення № 2912 від 04 квітня 2014 року протиправними та скасовано рішення сорокової сесії шостого скликання Кременецької міської ради № 2912 від 04 квітня 2014 року, щодо укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, з ОСОБА_2.

В постанові Кременецького районного суду від 22 жовтня 2014 року встановлено наступні обставини: з рішення сорокової сесії шостого скликання Кременецької міської ради № 2912 від 04 квітня 2014 року слідує, що спірна земельна ділянка площею 0,0025 га на АДРЕСА_1 за заявою ФОП ОСОБА_2 включена в ситуаційну схему розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та віддана для укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки ОСОБА_2, для обслуговування малої архітектурної форми - тимчасового кіоску по торгівлі продовольчими товарами терміном дії на три роки.

Відповідач ОСОБА_2 не є землекористувачем чи власником земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1, чи суміжної земельної ділянки, а тому ОСОБА_2 не вправі була вимагати встановлення сервітуту та укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки, а Кременецька міська рада розглядати заяву ОСОБА_2 та задовольняти її.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від

15 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконними дії двадцять п'ятої сесії сьомого скликання Кременецької міської ради при прийняті 11 травня 2017 року рішення № 1330 про надання дозволу на укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки ФОП ОСОБА_2.

Скасовано рішення Кременецької міської ради № 1330 від 11 травня

2017 року про надання дозволу на укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 площею 0,0025 га на АДРЕСА_1 для обслуговування тимчасової споруди МАФ "ІНФОРМАЦІЯ_1" з метою здійснення підприємницької діяльності строком на 11 місяців та ставкою плати за сервітутне використання земельної ділянки 12 % нормативної грошової оцінки землі.

Визнано недійсним договір № 239-03 сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки від 08 червня 2017 року між Кременецькою міською радою та ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0025 га, яка розташована на АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що втручання держави в право власності ОСОБА_1 шляхом встановлення земельного сервітуту не відповідає критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, так як встановлення сервітуту для здійснення відповідачем ОСОБА_2 підприємницької діяльності унеможливлює використання позивачем належної йому на праві власності земельної ділянки за цільовим призначенням.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на преюдиційне рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2019 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Кременецької міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_2 за власний рахунок забрати зі спірної земельної ділянки переносний металевий торгівельний кіоск, який придбаний нею за договором купівлі-продажу

від 25 січня 2013 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 квітня 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 15 листопада

2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 березня 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 15 листопада 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 04 березня 2020 ОСОБА_2 зазначає пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

ОСОБА_2 вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме: частини 1 статті 411 ЦПК України, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду та не задоволено заяву про відвід суддів, подану в судовому засіданні.

Крім того, суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини 1 статті 411, пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України), зокрема, третя особа у справі - ОСОБА_3 не з'являлася в жодне судове засідання та не має стосунку до цієї справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, також не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі, оскільки він не довів, яким чином оскаржуваними рішеннями Кременецької міської ради Тернопільської області порушені його права та інтереси.

Судами порушено принцип диспозитивності цивільного судочинства, оскільки поставлено в неоднакове становище позивача та відповідача.

Крім того, посилаючись на преюдиційне значення рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2019 року, суди не звернули увагу на те, що вказане рішення у справі № 601/423/15-ц на момент розгляду цієї справи оскаржується в касаційному порядку.

Доводи інших учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено із дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не свідчать про незаконність оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить будинковолодіння

АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Кременецької міської Ради народних депутатів від 29 липня 1993 року № 236 надано дозвіл ПП "Релакс" на тимчасове встановлення торгівельного кіоску на вул. Дубенська (район автобусної станції).

За договором купівлі-продажу від 16 грудня 1998 року ПП "Релакс" продало, а ОСОБА_4 купив металевий переносний кіоск площею 10 кв. м, який тимчасово встановлений у АДРЕСА_1. Крім того, попередній власник металевого кіоску ПП "Релакс" 16 листопада 1998 року уклав з Кременецькою міською Радою договір на право тимчасового користування (в тому числі на умовах оренди) земельної ділянки під кіоском терміном на 1 рік. У подальшому договір не продовжувався.

Рішенням виконавчого комітету Кременецької міської Ради № 130 від 25 травня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,0696 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1.

На підставі дозволу відділу містобудування та архітектури від 03 вересня 2001 року № 19 ОСОБА_4 встановив малу архітектурну форму тимчасовий кіоск по торгівлі продовольчими товарами, який згодом був прийнятий в експлуатацію (акт про прийняття в експлуатацію від 06 вересня 2001року).

25 січня 2013 року був укладений договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого відповідач ОСОБА_2 купила металевий переносний кіоск, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

З відповіді виконавчого комітету Кременецької міської ради № 596

від 02 липня 2012 року та з витягу з книги судами встановлено, що за ОСОБА_1 рахується земельна ділянка площею 0,0231 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 рахується земельна ділянка площею 0,0231 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1.

Рішенням п'ятої сесії сьомого скликання Кременецької міської ради № 1330 від 11 травня 2017 року ФОП ОСОБА_2 надано дозвіл на укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки, площею 0,0025 га, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для обслуговування тимчасової споруди МАФ "ІНФОРМАЦІЯ_1", з метою здійснення підприємницької діяльності, строком на одинадцять місяців та ставкою плати за сервітутне використання земельної ділянки 12 % нормативної грошової оцінки землі.

На підставі вказаного рішення між ФОП ОСОБА_2 та Кременецькою міською радою 08 червня 2017 року був укладений договір сервітутного (обмеженого) використання зазначеної земельної ділянки № 239-03.

Судами також встановлено, що між сторонами тривалий час існує конфлікт щодо спірної земельної ділянки.

Так, рішенням Кременецького районного суду від 16 червня 2011 року задоволено позов ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Кременецької міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язано ОСОБА_4 не чинити позивачам перешкод у користуванні земельною ділянкою на

АДРЕСА_1 та за власний рахунок знести переносний металевий кіоск. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня

2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Кременецького районного суду від 16 червня 2011 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 09 липня 2012 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на вищевказані судові рішення відмовлено.

Рішенням Кременецького районного суду від 28 травня 2013 року задоволено позов ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов'язано ОСОБА_5 не чинити позивачам перешкод у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 та за власний рахунок знести переносний металевий кіоск, який розташований на спірній земельній ділянці. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від18 липня

2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, а рішення Кременецького районного суду від 28 травня 2013 року залишено без змін.

Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від

22 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кременецької міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання відмови протиправною, скасування рішень сесії Кременецької міської ради та спонукання до вчинення дій визнано дії сорокової сесії шостого скликання Кременецької міської ради при прийнятті рішень № 2966, № 2912 від

04 квітня 2014 року протиправними. Скасовано вказані рішення щодо відмови в наданні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою та укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано рішення 48 сесії шостого скликання Кременецької міської ради № 3325 від 30 вересня 2014 року щодо відмови в наданні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою. Зобов'язано Кременецьку міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня

2015 року апеляційні скарги Кременецької міської ради та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2014 року - без змін.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2019 року у справі № 601/423/15-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Кременецької міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_2 за власний рахунок забрати з земельної ділянки на АДРЕСА_1 переносний металевий торгівельний кіоск, який придбаний нею за договором купівлі-продажу від 25 січня 2013 року.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційні скарги Кременецької міської ради та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2019 року - без змін.

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що втручання держави в право власності ОСОБА_1 шляхом встановлення земельного сервітуту не відповідає критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, так як встановлення сервітуту для здійснення відповідачем ОСОБА_2 підприємницької діяльності унеможливлює використання позивачем належної йому на праві власності земельної ділянки за цільовим призначенням.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій погоджується з огляду на наступне.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У силу вимог статті 98 ЗК України визначено, що право земельного

сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Таким чином, ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом.

Порядок встановлення земельних сервітутів встановлений статтею 100 ЗК України.

Зокрема, передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

За змістом частини 1 статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Звертаючись до суду позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що земельна ділянка, яка знаходиться під металевим кіоском, належить йому на праві постійного користування на підставі рішення виконкому Кременецької міської ради від 25 травня 2000 року № 130, а тому встановлення сервітуту для здійснення відповідачем ОСОБА_2 підприємницької діяльності унеможливлює використання позивачем належної йому земельної ділянки за цільовим призначенням.

Спір щодо вказаної земельної ділянки неодноразово виникав та розглядався судами між позивачем та з кожним новим власником металевого кіоску, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2.

Відповідно до положень статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній справі або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Ухвалюючи рішення, сиди посилалися на преюдиційні обставини, встановлені рішенням Кременецького районного суду від 16 червня

2011 року, яким було задоволено позов ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Кременецької міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язано ОСОБА_4 не чинити позивачам перешкод в користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 та за власний рахунок знести переносний металевий кіоск, та рішення Кременецького районного суду від 28 травня 2013 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 08 липня 2013 року, яким було задоволено позов ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язано ОСОБА_5 не чинити позивачам перешкод у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 та за власний рахунок знести переносний металевий кіоск, який розташований на спірній земельній ділянці.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Кременецької міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_2 за власний рахунок забрати зі спірної земельної ділянки переносний металевий торгівельний кіоск, який придбаний нею за договором купівлі-продажу від 25 січня 2013 року.

Доводи касаційної скарги про те, що суди, посилаючись на преюдиційне значення рішення Шумського районного суду Тернопільської області

від 01 лютого 2019 року, не звернули увагу на те, що вказане рішення у справі № 601/423/15-ц на момент розгляду цієї справи оскаржується в касаційному порядку, є безпідставними.

Так, постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 601/423/15-ц залишено без змін рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року.

Вказаними рішеннями встановлено, що рішенням виконкому Кременецької міської Ради № 130 від 25 травня 2000 року позивачу та іншому співвласнику будинковолодіння надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,0696 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1, на якій розміщено металевий торгівельний кіоск.

ОСОБА_1 на достатній правовій основі, зокрема на підставі рішення виконкому Кременецької міської ради від 25 травня 2000 року № 130, користується земельною ділянкою площею 0,0696 га, яка йому та ОСОБА_3 надана для обслуговування житлового будинку і господарських споруд на АДРЕСА_1, як власнику вказаного житлового будинку.

Також у вказаних справах встановлено, що металевий кіоск "ІНФОРМАЦІЯ_1" знаходиться на земельній ділянці, яка не накладається на земельну ділянку позивача, а ОСОБА_2, як власником металевого кіоску, порушуються права позивача, як земелекористувача земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1, наданою позивачу у постійне користування.

Таким чином, втручання держави в право власності ОСОБА_1 шляхом встановлення земельного сервітуту не відповідає критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, оскільки встановлення сервітуту для здійснення відповідачем ОСОБА_2 підприємницької діяльності унеможливлює використання позивачем належної йому на праві постійного користування земельної ділянки за цільовим призначенням.

З огляду на зазначене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі, оскільки судами беззаперечно встановлено порушене право позивача на використання належної йому на праві постійного користування земельної ділянки за цільовим призначенням.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права в частині розгляду справи неповноважним складом суду та відмови в задоволенні заяви про відвід суддів, поданої в судовому засіданні, свідчать про помилкове тлумачення заявником норм права та на правильність висновків судів по суті спору не впливають, оскільки заява ОСОБА_2 ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року була залишена без розгляду з підстав подання заяви поза строком визначеним частиною 3 статті 39 ЦПК України. Повторно вмотивованої заяви про відвід ОСОБА_2 не заявляла.

Доводи касаційної скарги про те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки третя особа у справі - ОСОБА_3 не з'являлася в жодне судове засідання, колегія суддів відхиляє, оскільки явка в судове засідання є правом учасника справи. Неявка третьої особи в судові засідання не свідчить про те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

З урахуванням зазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, у результаті чого дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів про задоволення позову, разом із тим, цивільно-процесуальним законодавством передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, що не було зроблено відповідачем у цій справі.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Враховуючи зазначене та керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 15 листопада 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 березня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук